Читати книгу - "Білосніжний Демон , Mira"

Глава 1: Життя на околиці
Ясмін прокинулася від теплих променів сонця, що проникали крізь тонкі фіранки її маленької кімнати. Вона повільно підвелася з ліжка, подивилася на своє відображення в тріснутому дзеркалі біля стіни. Відблиски ранкового світла грали на сріблястій пасмі її волосся — єдиній особливості, що відрізняла її від інших.
Усе життя Ясмін провела на околиці міста, у скромному будиночку з одним поверхом, що стояв біля густого лісу. Її мати працювала без упину, шила одяг для місцевих, щоб прогодувати їх обох. Вони жили просто, але спокійно. Проте Ясмін завжди відчувала себе чужою серед інших.
Дівчину часто дражнили діти в місті. Її "дивне" волосся, лагідний, але відсторонений характер і незрозумілі сни викликали підозру та страх. Усі намагалися триматися від неї подалі.
— Ясмін, сніданок! — покликала мати з кухні.
Вона швидко одяглася й пішла до невеликої затишної кухні, де на столі вже стояла тарілка теплої вівсянки. Мати сиділа біля вікна й лагодила тканину, її обличчя здавалося стомленим, але очі залишалися теплими.
— Ти знову довго спала, — сказала вона, не відриваючись від роботи. — Знову сни?
Ясмін зніяковіло опустила очі.
— Так. Ті самі... Ліс, темрява, і хтось дивиться на мене. Я не можу зрозуміти хто.
Мати зітхнула й обережно поклала тканину на стіл.
— Я ж просила тебе триматися подалі від лісу. Там небезпечно.
— Але він такий гарний, мамо, — відповіла Ясмін. — Я почуваюся там вільною.
Мати різко повернулася до неї, її обличчя було сповнене тривоги.
— Слухай мене, Ясмін. Ліс — це не те місце, де можна гратися. Якщо ти хочеш безпеки, ти не повинна ходити туди. Зрозуміла?
Дівчина кивнула, але в її серці вже жевріла цікавість. Що саме мати приховує? Чому вона так боїться лісу?
Того ж дня, коли мати пішла в місто, Ясмін вирішила зробити те, що вже давно планувала. Вона взяла теплий плащ і вирушила до лісу. Дерева зустріли її тихим шелестом, а прохолодний вітерець обійняв обличчя. Ліс був чарівним, але в той же час — лякаючим.
Йдучи вузькою стежкою, Ясмін помітила щось дивне. У тіні дерев миготіла постать. Вона завмерла. Чи це їй здалося? Але вже наступної миті із заростей виринуло щось величезне й темне. Звір із червоними очима й гострими кігтями кинувся до неї.
Ясмін з ойкнула, але не встигла зробити й кроку, як перед нею з'явився чоловік із пронизливо-світлими очима. Його рухи були швидкими, як блискавка, а навколо нього розсипалися іскри магії. Одним жестом він відкинув звіра вбік.
— Тобі не варто бути тут, — сказав він холодно, навіть не поглянувши на неї.
— Хто ти? — ледь прошепотіла Ясмін, не відводячи погляду від його блідої шкіри та яскравих очей.
Чоловік нахилив голову, здавалося, розмірковуючи.
— Той, кого тобі краще не знати.
І перш ніж вона встигла щось відповісти, він зник у тіні дерев, залишивши її одну в лісі.