Читати книгу - "~емоційні гойдалки ~, Ліана Шведар"

Коли вона вперше зустріла його, світ навколо ніби завмер.
Він був... іншим.
Його спокій був, як тепле світло, що зігрівало все довкола. 
Все в ньому було таким не схожим на всіх, кого вона знала. 
Його впевненість не була пихатою, його манери — бездоганними, але не штучними. 
Він не поспішав, але все встигав, і кожен його погляд залишав у її душі довгий слід.

 Він був уважним, наче чув її думки, і, здавалося, міг дати відповідь на будь-яке питання, навіть не задаючи його. 

Він був не просто привабливим — він був магнетичним. 

Ніби світ для нього був повен можливостей, а для неї — тільки він був найважливішою і найправдивішою частиною цього світу. 

У ньому не було жодної помилки, і він міг би бути ідеальним героєм, про яких ми звикли мріяти.
Все було ідеально...
до того дня, коли вона зрозуміла, що придумала його собі сама...

Джулі була звичайною дівчиною,яка жила в невеликому провінційному містечку Ньюпорт штата Оригон.
Це місце з вузькими вулицями і старими будівлями відрізнялося розміреним ритмом життя, а мешканці знали одне одного роками.
Воно здавалося таким, де час зупинився, і новини з великого світу сюди доходили із запізненням а природні красоти і творча атмосфера  надихали  Джулі на її письменницькі мрії..

 Її життя завжди здавалося простим, спокійним, і на перший погляд вона не виділялася серед інших.

Вона жила одна у невеликій, але дуже затишній квартирі на другому поверсі  триповерхового будинку з червоної цегли. 
Її житло складалося з маленької кухні, вітальні, що також виконувала функцію робочого кабінету, і спальні з єдиним вікном, через яке можна було бачити вузьку вулицю та старий дуб, що ріс неподалік.
У вечірній час світло ліхтаря з вулиці відбивалося на цегляних стінах, створюючи в кімнаті атмосферу спокою і затишку. 
Мати Джулі померла три роки тому, і з тих пір вона навчилася жити самостійно, адже з батьком вона практично не спілкувалась,у нього була інша родина,він інколи скидав їй кошти та оплачував рахунки.
Самотність не лякала її, навпаки, вона ставала тим простором, де Джулі могла бути собою і мріяти про більше. 
Квартира завжди залишалася її маленьким затишним світом, куди вона могла втекти від проблем і метушні зовнішнього світу.

Джулі завжди була уважною до деталей, навіть у маленьких речах: 
На кухні стояли не нові, але добре доглянуті меблі, завжди чисті й теплі на дотик.

 Вітальня була заставлена книжковими полицями, де стояли улюблені твори класичної літератури, збірки поезій і книги про мистецтво.

 На підвіконнях стояли маленькі вазони з квітами — фіалки і алое, за якими вона дбайливо доглядала. Щоранку вона поливала їх перед тим, як іти на заняття, вбачаючи в цьому маленький ритуал турботи про себе та своє оточення.

Навчання було для неї способом відволіктися,поринути у світ мрій і фантазій. 

У маленькому містечку життя текло повільно, і Джулі відчувала, що саме її фантазії роблять цей світ цікавішим і яскравішим. 

Вона вчилася на журналіста в місцевому коледжі, часто мріяла про великі міста, де життя б'є ключем. Вона паралельно писала невеликі оповідання та статті на замовлення, за це отримувала невеликі кошти.

 Джулі мріяла працювати в крупному журналі, писати про культурний розвиток світу, досліджувати мистецтво, літературу та суспільні зміни. 

Її улюбленим заняттям було сидіти з чашкою чаю на підвіконні, занурюючись у книги або працюючи над черговою статтею.

 Коли вона писала, перед її очима розгорталися сюжети її мрій, ніби кадри фільмів, і вона вперто вірила, що одного дня її слова зможуть змінити світ.

Вона нечасто ходила на гучні заходи, більше цінуючи інтелектуальну розмову за чашкою чаю або затишні вечори вдома з книгою. 

Її уявний світ був багатший, ніж усе, що могло запропонувати місто, але Джулі вірила, що це тимчасово. 

Одного дня вона обов'язково вийде за рамки цього місця.

Того вечора її подруги вирішили відсвяткувати успішне складання іспиту і витягнули Джулі до місцевого бару. 

Святкування було в розпалі, і атмосфера була легкою та веселою.

— Ууу!!! — весело вигукували подруги ь
— З успішним складанням іспиту!
— За нас, Джулі давай!
— Ще трохи, і ми станемо відомими,нас чекає велике майбутнє!

Подруги піднімали тости один за одним, сміючись і насолоджуючись моментом. 

Джулі почувалася трохи незручно, але їй було приємно бути частинкою цого успіху.
Того вечора вони дійсно багато випили, і голова Джулі почала трохи крутитися.

— Напевно, я вже й так у доброму настрої, — подумала вона, але не могла не відчути легку втому, яка накопичилася за день.

Коли веселощі досягли свого піку, Джулі відчула, що час вирушати додому. 

Вона зібрала свою сумку, вирішивши, що пора йти.

— Ей, ну й зануда ти! Вечір у самоммитисяму розпалі, — подруга підморгнула їй з усмішкою.
— Пробач, Емі, я справді дуже втомилася. Ви можете залишатися, я сама дістануся, — відповіла Джулі, трохи усміхнувшись.
— Ще чого! Почекай, зараз розрахуємось і поїдемо разом, — не здавалася Емі, махнувши рукою в бік офіціанта.
— Я зачекаю вас на вулиці, — сказала Джулі, — хочу подихати повітрям.

— Окей, п’ять хвилин, — крикнула Емі, допиваючи коктейль, а Джулі направилася до виходу.

Вона неспішно вийшла на вулицю, залишивши позаду шум і веселощі барної вечірки. 

Тепле вечірнє повітря приємно вдарило по обличчю, а голова все ще трохи крутилася від випитих келихів. У вухах стояв звук гучної музики, який ніби залишився за стінами закладу. 

Джулі притулилася до стіни й закурила сигарету.

 З першою затяжкою вона видихнула всю втому, яка накопичилася за день, і плавно провела поглядом по яскраво освітленій нічній вулиці.

Раптом її увагу привернув молодий хлопець, що стояв у компанії друзів на іншому боці дороги. 

Він був явно в доброму настрої, весело розмовляючи з друзями.