Читати книгу - "Яблучко від яблуні..., Очерет"

Анкети абітурієнтів Школи Чар були акуратно складені у дві стопки. Людей, які їх переглядали, також було двоє - майстер-погодник Ернан Перес, заступник декана факультету практичної магії, і магістр-менталіст Хорхе Мартінес, голова приймальної комісії.

 – Серж Леруа, батьки невідомі, без освіти, результати попереднього тестування – 30/80.

 - Відмовити. Худородні, та ще й зі здібностями нижче за середній рівень, нам тут не потрібні.

 – Джузеппе Марконі, батько – Беніто Марконі, ремісник, мати – Клара Рівальді, цілителька, результати попереднього тестування – 65/80.

 - Прийняти.

 – Мікаела Семиренко, мати – Юліанна Семиренко, травниця, батько невідомий. Результати попереднього тестування – 72/80.

 - Відмовити.

 - Сеньйоре...

 - Наказ ректора.

 - Ясно.

 – Хто там у нас далі?

 - Кларисса дель Сантрі, батько - Андреас дель Сантрі, граф Ворксвелльський, мати - Лорена дель Сантрі, родом із селян. Результати попереднього тестування – 70/80.

 - Гм... Ну, я думаю, прийняти... У чому справа, сеньйоре Пересе?

 - Тут характеристика з колегіуму додається, сеньйоре Хорхе.

 - Зачитай.

 - “Має величезний потенціал, але не хоче вчитися. Двічі була затримана міською вартою за порушення громадського порядку. Неявно симпатизує деяким радикальним антиімперським організаціям.

 - Хвости диявола... Це серйозно змінює справу.

 - Але, сеньйоре, адже граф... - майстер-погодник виглядав дещо збентеженим.

 - Ернане... Чи не забув ти події нещодавно минулих років? Друга Елірена-Мей Уотсон нам тут не потрібна, повір.

Ернан Перес на згадку не скаржився. І при згадці імені, яке в устах викладацького складу давно вже стало синонімом багатьох давніх лайок, в нього цілком очікувано сіпнулося око.

Елірена-Мей Уотсон прийшла в Школу Чар двадцять років тому, легко склавши всі вступні тести, а п'ятнадцять років тому - закінчила її. Протягом цієї різниці в п'ять довгих років вона встигла стати улюбленицею місцевих студентів (принаймні чоловічої їх частини) і прокляттям усіх без винятку наставників, які прямо чи опосередковано мали з нею справу. Згодом як серед перших, так і серед других довгий час виникло безліч припущень та відвертих вигадок на тему того, чому всі безпрецедентні витівки однієї з найнезвичайніших в історії Школи учениць так і залишилися безкарними. Серед всього цього пишноти найбільш раціонально виглядала гіпотеза про наявність в жилах химерної дівчини частинки крові темних фейрі, які від народження були схильні до всіляких капостей.

А пакостей, повірте мені, добродії мої, вистачало.

Для початку це "юне дарування" поставило з ніг на голову весь шкільний гуртожиток. При всій нестерпності свого характеру вона була дуже розумна, гостра на язик ... і страшенно приваблива, про що чудово знала і безсоромно користувалася, щоб полоскотати нерви юним магам чоловічої статі. Приблизно дві третини однокурсників (і деякі учні старших курсів) раз у раз надавали їй знаки уваги, близько третини з перелічених вище - відверто задивлялися, а ще відсотків десять із цієї третини безнадійно по ній сохли. У тому числі й ті, хто вже встиг обзавестися об'єктами зітхань серед однокурсниць.

Все це не могло не мати наслідків. І мало. Сварки, сварки, розборки (часто із застосуванням кулаків, пірокінезу та електрошоку), різке падіння успішності деяких раніше перспективних студентів ну і, зрозуміло, систематичні порушення режиму проживання в гуртожитку.

Не дивно, що вся прекрасна половина курсу та деякі старшокурсниці Елірену люто ненавиділи. І за будь-якої нагоди намагалися цю ненависть у тій чи іншій формі висловити. Не особливо, втім, маючи в цьому успіх... Підколки, глузування та токсичні зауваження негайно тягли за собою розгромну відповідь, що втоптувала суперницю в багнюку - молода чарівниця за словом у кишеню не лізла. Підлянки, в тому числі й магічні, ефекту не мали і, знову ж таки, відповідь жодного разу не змусила себе чекати: спалені брови або їдка пліснява замість туші були найменшими із лих, що загрожували невдалим зловмисницям. І лише одного разу справа дійшла до дуелі, яка, втім, закінчилася дуже швидко і безславно. Для студентки, що викликала Елірену.

Спочатку філігранно кинуте віяло Повітряних Лез зрізало з неї одяг, потім потужне низькотемпературне плетіння вморозило горе-дуелянтку в крижаний куб, а наступні заклинання, невідомо як пройшовши накладений на корпус захист, телепортувало її на площу перед Школою - на радість та втіху випадковим перехожим. Після цього випадку охочих ризикнути більше не було, а Елірена, яка не встигла ще на той час по-справжньому наробити справ, відбулася суворою доганою.

А вже щодо забивання на навчання юна чаклунка переплюнула всіх, кого тільки можна було переплюнути в цій нелегкій, але вельми шляхетній, на думку деяких студентів, справі. Відсутність її на лекціях дуже швидко перестала когось дивувати, причому в більшості випадків ніхто не міг розповісти ти, де вона проводила час. Кілька разів, кажуть, бачили її в місті... Але більшість студентів та викладачів визнали ці чутки плітками та вигадками. Справді, не могла ж проста студентка так легко подолати накладену на територію Школи телепортаційну блокаду.

Що цікаво - коли маса прогулів наближалася до критичної, що загрожувала викликом на до декана і, в перспективі, відрахуванням, Елірена починала справно відвідувати заняття і швиденько наверстувала втрачене. Заліки ж з практичної магії вона незмінно і блискуче здавала. До речі, заліки у неї приймали виключно старші викладачі. Молодший препсклад під будь-яким приводом відмовлявся мати з нею справу - після випадку з одним аспірантом, який, вийшовши з лікарні, заявив, що якби він хотів загинути, то став би армійським чаклуном і пішов на війну.

Багато викладачів Елірену недолюблювали - і за її вибухонебезпечні фортелі на заліках і практичних заняттях, і за систематичні прогули, і за погану звичку сперечатися з наставником, часом у вельми уїдливому стилі критикуючи його думку. І раз у раз намагалися зрізати нахабну вискочку на заліку чи іспиті, хоча в Школі подібне ніколи не заохочувалося. Ці спроби незмінно провалювалися, а найбільш старанні в цьому напрямку ставали жертвами добірних студентських жартів, з яких найневиннішими були алхімічна бомба в туалеті або телепортований на крісло кактус. Природно, винуватця (точніше - винуватицю, чого вже там) жодного разу вирахувати не вдалося.