Читати книгу - "Як керувати рабами"

Марк Сидоній Фалкс

Як керувати рабами

Даючи поради щодо того, як обирати найкращих рабів, як заохочувати їх і коли карати, торкаючись делікатних питань сексу з рабами та нюансів їх звільнення, «Як керувати рабами» пропонує читачам подивитися на світ очима античного римлянина, аби зрозуміти, наскільки інакшою була та далека епоха, як разючо вона відрізнялася від нашої.

Daily Telegraph

Книжку доповнюють захопливі коментарі, що базуються на вивченні найдавніших римських текстів, присвячених питанням рабовласництва.

Independent

У своєму макіавеллівському інструктивному посібнику Фалкс (за допомогою іронічного кембриджського класициста Джеррі Тонера) розмірковує над політичними, філософськими та соціальними аспектами буття шляхетних римлян.

Saga

Захоплива книжка.

Bloomberg News

Марк Сидоній Фалкс — римлянин шляхетного походження. Його родина володіла рабами упродовж багатьох поколінь. Відслуживши в римських легіонах і здобувши собі та імперії чималу славу, Марк пішов на спочинок і взявся до управління своїми великими земельними маєтностями. Тепер увесь його час розподіляється між володінням у Кампаньї, африканською провінцією та розкішною віллою на високому пагорбі з краєвидом на Рим. Фалксові погляди та переконання в більшості випадків дуже категоричні й неприйнятні для нас, але він вважає їх єдино правильними.

Щоб зробити свою книжку більш зрозумілою і доступною для тих, хто не належить до числа римлян, він скористався допомогою доктора Джеррі Тонера — провідного науковця й директора відділу класичних студій у Коледжі Черчилля Кембриджського університету, — аби той увів непосвячених читачів у контекст античного Риму та надав відповідні коментарі тим, кого зацікавить ця неоднозначна, якщо не контраверсійна, тема.

Переднє слово

Я ніколи раніше не чула про Марка Сидонія Фалкса, проте люди подібного типу мені знайомі. У часи Римської імперії було немало тих, хто володів великою кількістю рабів і навряд чи думав про це погано. Володіння рабами було абсолютно нормальною і природною частиною суспільного устрою. Авжеж, римляни думали про своїх рабів, але в дуже специфічний спосіб: як ними керувати, як їх використати так, аби мати найпривабливіший вигляд перед своїми друзями. А найрозумніші (цілком можливо, що до них належав і Фалкс) часом могли відчувати страх. Їх непокоїло, про що говорять раби у них за спинами і як довго триватиме епоха римського панування. Фалкс чудово знав римське гасло: «Скільки рабів — стільки й ворогів». Знав він і про легендарний випадок, що стався під час правління імператора Нерона, коли римського плутократа було вбито одним із його чотирьохсот рабів.[1] Як ми побачимо далі, це б не дало Фалксові спокійно спати, однак усіх рабів у тому домогосподарстві скарали на смерть.

Мене трохи дивує, наскільки добре порозумілися Фалкс і Тонер. Фалкс — аристократ, а рід Тонера — принаймні він так стверджує — походить із пригнобленого англійською елітою прошарку ірландського селянства (як він каже, «від землі»). Однак те, що вони знайшли спільну мову, незважаючи на політичні розбіжності, як на мене, робить честь їм обом. Звичайно, були й рабовласники, зовсім не схожі на Фалкса: тисячі дрібних торговців і ремісників, що мали по одному чи по двоє рабів. Декотрі з них самі не так давно зробилися вільними і створили сім’ї з колишніми власниками — як чоловіками, так і жінками. Навіть в оточенні Фалкса було кілька рабів-секретарів і особистих помічників, які користувалися його прихильністю й жили краще, ніж бідні вільні римляни, котрі намагалися заробляти на прожиток, поденно працюючи в доках або продаючи дешеві квіти на Римському Форумі. Цікаво, що деякі з вільних римських бідняків вийшли на вулиці й виступили — хоч і безуспішно — проти страти вже згаданих чотирьохсот рабів, що була цілком законною. Однак у своїй праці Фалкс говорить про масове використання рабської праці.

Зараз нам досить важко збагнути всі відтінки відношень між вільним громадянином, рабом і колишнім рабом (та це й тоді було нелегко). Але тепер ми можемо хоч трохи уявити, що думали багаті римляни про своїх звичайних робітників-рабів, і Фалкс — один із найбільш надійних наших провідників до тієї реальності, яку римляни вважали славною традицією «управління рабами». Він намагається допомогти всім скористатися з його багатого досвіду, і в нього є чого повчитися.

На щастя, світ із того часу змінився. Але цей текст пропонує нам достовірну, наскільки лиш це можливо, інформацію про найважливіший аспект життя римлян і всієї Римської імперії. Якби він був опублікований дві тисячі років тому, то, певно, зайняв би провідне місце у списку найпопулярніших книжок із менеджменту. У сучасного читача можуть виникнути певні труднощі з подоланням власних упереджень, проте за зовнішньою риторикою він, можливо, зуміє розгледіти, що Фалкс був не такою й поганою людиною, принаймні для свого часу.

А ще Фалкс ніби вказує пальцем на нас. Адже, будьмо відверті, деякі з його уявлень і нині допомагають нам керувати підлеглими. Чи впевнені ми, що сьогоднішні «оплачувані раби» аж так відрізняються від справжніх? Чи так уже й далеко ми відійшли від античних римлян?

Мері Бірд

Кембридж, квітень 2014 р.

Заувага від автора

Я — Марк Сидоній Фалкс, шляхетного роду, мій прапрадід був консулом, а мати походить зі стародавньої сенаторської династії. Нашій родині було присвоєно ім’я Falx («Кігтиста лапа»), бо ми ніколи не випускали з рук того, що нам належить. Я з відзнакою пройшов п’ятирічну службу в VI Залізному легіоні, здебільшого брав участь у походах проти східних племен, які завдавали нам чимало прикростей, а потім повернувся до Рима — вести свої справи і керувати солідними земельними володіннями в Кампаньї й африканській провінції. Моя родина впродовж багатьох поколінь володіла незчисленною кількістю рабів, і ми знаємо все на світі про те, як ними керувати.

Для того щоб моє письмо було зрозумілим і для тих осіб, які не є римлянами, я був змушений скористатися послугами такого собі Джеррі Тонера, учителя в одній із наших упосліджених північних провінцій, який дещо знає про римський устрій, але наділений небагатьма із властивих нам чеснот. Ба більше, я ніколи не стрічав такого покірного й