Читати книгу - "Пастка, Джей Ві"

- Дивовижно вродлива…

Крізь крихітний отвір, який на противагу правилам хтось видлубав у дерев’яній брамі, Ілай розглядав неправдоподібно чарівну жінку.

Притулившись всім тілом до засипаних кривуватими знаками дверей, чоловік не міг відірвати око від шпарини – по той бік обплетеної десятками ланцюгів та заклинальних знаків брами рясно заливалась сльозами тендітна панянка.

Закута в товсті кайданки, що тягли її руки до стелі,  вона стояла навколішки в округлому, подібному до низького фонтана резервуарі, повному прозорої води. Кришталева поверхня застигла попід ногами, обпікаючи дівчині гострі колінця. І коли Ілай притулився до отвору щільніше, то зрозумів, що пекельна рідина була нічим іншим, як її власними слізьми, котрі безперервно скрапували із сапфірових очей.

Бодай вода наносила босим ніжкам непоправної шкоди, але дівчина не могла припинити плакати. Залишаючи косі шрами-опіки, сльозинки збігали вниз по щоці та шиї, а потім скочувались по небесній сукні, випалюючи ситцеву тканину разом із мармуровою шкірою. А тільки-но сльози розливались попід ногами, як рани миттєво загоювались, і зворушливе дійство розпочиналось знову.

Заживо згорало не лише дівоче тіло.  Бадьоре світло, що линуло від сотень ритуальних свічок навколо резервуару, відбивалось від стін і випалювало вплетені в її синє волосся троянди. Щойно сяйво торкалось квітів, як ті спалахували і враз осипались попелом, а опісля наново розпускались на злегка закручених пасмах.

Ілай схвильовано ковтав повітря ротом, розглядаючи маленьке округле обличчя, в якому застигла невтішна печаль. Крижане серце чоловіка не витримало й пустило першу тріщину, яка нила й стогнала в благаннях змилуватись над змученою панянкою й зрештою відпустити її.

Не відриваючи очей від власного відображення у воді, дівчина відчула чужу присутність, і відразу пораненою пташкою закликала на допомогу. Вона б впала навколішки, аби зробити молитву довершеною, проте красуня і так стояла на закривавлених колінах. Тому могла лишень шепотіти про помилування.

- Звіль-ни… — тягуче жебоніла дівчина.

Той вкрадливий шепіт різко пробрався під шкіру, осідаючи непереборною жалістю, яку взялась віддавати кожна клітинка чоловічого тіла. Ілай аж відскочив від дверей, щоб впевнитись, що панночка не наслала на нього чари співчуття. Але ні. Щільна тканина мантії, в яку кутюр’є вплітав кропив’яно-полинну пряжу, старанно оберігала добродія від будь-якого магічного впливу. Втім почуття жалю вже закралось у серце, змушуючи його знову припасти до шпарини та всотувати кожен обережний подих синьоокої красуні.

- Вдосталь напідглядався?

Невдоволений архіваріус заскрипів зубами, очікуючи, доки чоловік відірветься від брами. Немов той яструб, він вчепився в стос сувоїв, що тримав під пахвою, та злісно продірявлював нігтями пергамент. Якби не папери, старий дідуган точно б загнав свої пазурі у плече Ілая, караючи за непристойну поведінку.

Потрапивши під грізний погляд архіваріуса, Ілай неоковирно сіпнувся, ледь не наступаючи на край нефритової мантії. Його затіпало, ніби він ненароком приколошкав якогось місцевого п’яничку і мав ступити на гільйотину, аби отримати гідне покарання.

За ув’язненою багато років тому дівчиною час від часу крадькома спостерігав майже не кожен член Алікорнової ложі, щоб самотніми ночами прокручувати у думках пухлі вуста та лебедину шию. Вона не викликала страху, про який одно торочили майстри, мовляв, вона справжня мегера, що спочатку змусить страждати, а потім зжере душу й оком не кліпне. Навпаки. Її хотілось навідувати ще і ще, впиваючись бездоганною вродою та насолоджуючись лоскітливими поколюваннями у животі. Та найбільше з грудей виривалось прагнення доторкнутись до чарівної пані.

Сто років тому новобраний адепт на ім’я Розаріус поступився своїм обов’язком вартувати дівчину, піддався бажанню відчути на смак оксамитову шкіру й увірвався до красуні. Коли наступного ранку відбулась зміна варти, бідолаху знайшли мертвішим за мертвих: з обгорілого до кісток тіла викотились від жаху позбавлені вій шалені зіниці.

Ходили плітки, що того дня дівчина вперше не плакала, а заливалась сміхом, й те навіженство розбризкувалось навкруги разом з отруйною слиною.

Хай там як, а відтоді вартових замінили магічними символами, які не давали красуні й шансу вибратись з кімнати, тому необхідності охороняти членам ложі більше не було. Браму ж обплели ланцюгами, щоб більше жоден адепт не сунувся у саламандрову пастку. Але в Законах ні слова не вписали про заборону підглядати в шпарину, отож, протягом століття крихітна проріха тамує зацікавленість нових учнів та невгамовних старожил.

Досвідчений архіваріус бачив, що в очах Ілая мелькотять образи старої легенди, тому вирішив не стрясати повітря, розливаючись в епітетах, як сильно небезпечно мати справу з красунечкою.

- За мною, — лише грубо наказав чоловік, і зашелестів мантією у напрямку Великої Зали.

Ілай міг заприсягтись, що доки вони кружляли напівтемними кам’янистими коридорами, до нього долітали прискіпливі намовляння:

- «От вже ж ці чоловіки недороблені. Все їм треба жінок порозглядати. Магія−не магія, статус−не статус, обов’язок−не обов’язок, а дай жінку за цицьку вхопити. Як же все остогидло…»

Ілай не втримався та по-юнацьки захихикав, і щоб не отримати копняка від Великого Знавця, випередив старого на два корпуси, примусивши ковтати цегляний пил.