Читати книгу - "Пастка, Джей Ві"

Взагалі, Ілай мав на меті ще дещо. Своєю бездумною (він це абсолютно визнавав і приймав) витівкою з підгляданням чоловік запізнювався на Великий Обід, скликаний, щоб вшанувати Великого Майстра.

У силу поважного віку Голова Алікорнової ложі не часто радував адептів власною присутністю, тому такі рідкі випадки визнавались за безмежну честь та нагоду висловити нескінчену відданість мудрому Майстру. Ілай просто не мав права увійти до зали останнім, бо підпаде під шквал ще однієї порції осудливих поглядів.

Бодай Архіваріус і був дідуганом, якому точно більш, аніж сто п’ятдесят років, але враз на першому повороті нагнав Ілая, відпихнувши чоловіка в бік.

- Якого...? — сторопів Ілай, незграбно завалившись на портрет золотоволосого Регола Мартина – першого адепта, котрому ще у XIV сторіччі вдалось осідлати Алікорна.

Хоч заради пафосу історія й замовчувала, що Реголу пощастило забратись на коня тільки оголеному, але всі й так знали, як жорстоко Великий Творець Алікорнової ложі був обсміяний нечупарами-селянами. З іншого боку, якби ж ті людоньки тільки знали, від якого жахіття захищав їх Регол та як вони повинні дякувати Першому Великому Майстру, то складали б пісні подяки та героїчні міфи.

Сьогодні Ілай надто часто думками літав у священних переказах Великих Архіваріусів. Й відлипнути від портрета Регола Мартина його примусив скрегіт позолочених дверей Великої Зали.

З єхидною посмішкою архіваріус шмигнув до Зали, кланяючись Великому Майстрові та займаючи місце поряд за пишно накритим столом з його усюдисущими заступниками.

- Трясця, — ляпнув Ілай, коли усі члени ложі відклали виделки та покосились на чоловіка, що нахабно порушив правила етикету.

Ілай тупцявся на порозі, не сміючи увійти. Його вічний Наставник Амадей, який з юнацтва наповнював дурну голову хлопця знаннями та виковував непохитну силу лицаря, хотів натягти капюшона ще нижче, аби прикрити збагровіле від сорому обличчя.

Великий Майстер розглядав молодого адепта так, як сам Ілай нещодавно розглядав містичну красуню — із зацікавленістю та нетерплячістю.

Ніяковість кусала Ілая за пальці. Він відчував, наче стоїть в тій самій прозорій суконьці, в якій закували полонянку, і зараз розпочнеться аукціон ганьби.

Чоловік пропустив ритуал Сталевої арки — почесну ходу Майстра та внесення Золотого Меча та Книги Законів, а це небачене порушення правил та прояв неповаги до Великого Майстра. Щоб ще більше не загнати себе у багнюку сорому, Ілай не вигадав нічого іншого, як привітатись гідно до встановленого Закону.

Вдивляючись в сірі очі Великого Майстра, чоловік зробив крок вперед, з висунутим вказівним пальцем відвів праву руку вбік та вклонився.

Залом пробігся докірливий свист. Дехто з офіцерів гучно цмокнув. Ілай зовсім розгубився, бо не зрозумів, де помилився. І тільки опустивши очі вниз, він зойкнув — товстими черевиками він ступив на священну емблему ложі, що знизило повагу до Ілая вдвічі. Здавалось, що навіть білий Алікорн, який своїм гострим рогом пробиває троянду на емблемі зиркав на нього з непідробним осудом.

Великий Майстер не проявив жодної з відомих адептам емоцій. Скориставшись його спокоєм, Ілай миттю відскочив із пістрявого знаку та всівся скраєчку стола, намагаючись обернутись на невидимого Клавдія — тутешнього привида, який інколи виплигував зі стін та лякав підмайстрів, щоб ті не дуже козирились підвищеним статусом.

- Брати мої, — наче нічого й не сталось, заговорив Великий Майстер.

Заступник Майстра подав руку та допоміг його Світлості підійнятись. Великий Майстер набув з десяток зморшок та якихось гидких наростів на бороді, проте його велич лишалась недоторканою. Кожне слово голкою проколювало груди і притягувало послідовників ложі за нитку відданості до підлоги. Всі затамували подих, всотуючи зерна праведності у промові свого Майстра.

- Ми вкотре зібрались на цій благородній агапі, аби завершити ритуал прославлення Ложі Алікорна та, власне, самого Алікорна, нашого завзятого мисливця на муз! — грандіозно промовив Майстер і, поки Архіваріус цілував емблему на мантії, адепти щедро нагородили Його Світлість аплодисментами.

- Стільки років ми діяли принципово та злагоджено, щоб зупинити терор скажених істот — муз, котрі дарують людям не натхнення, як більшість простолюдинів вважають, а вічні поневіряння пеклом з випаленими серцями та почорнілими душами, — містично стишив голос Майстер, і деякі адепти поздригались, ніби від страшної казки на ніч.

Ілай був не згоден. Дівчина не виглядала страхітливою пожирачкою душ чи людської плоті. В її постаті струменіло стільки ніжності, лагідності, що Ілай волів випити бодай краплину. Покарання для такої тендітної леді виглядало занадто суворо, і чоловік взагалі став сумніватись, що чарівна панянка взагалі заслуговувала провести вічність у кайданках.

- Століттями сім муз безжалісно вбивали людей, позбавляючи їх смаку життя. Аж поки не народився він, святий Алікорн — кінь зі сталевим рогом, що здатен пробивати плоть музи, спонукаючи її покоритись нам. Славімо ж його! Славімо! — Великий Майстер зробив ковток вина. — Наша єдина мета незмінна — охороняти полонянку-музу Мельпомену, щоб вона знову не подалась на жнива, висмоктуючи останній людський подих. Впевнений, нам це під силу, браття!

Несподівано Залу пройняв писк дивного походження. Звук немов вивертав внутрішні органи назовні, викликаючи блювоту. Раптом кімнату почало злегка трясти. На чисті скатертини попадали семисвічники, вкриваючи тканину прогорілими візерунками, а невтримні яблука завзято пострибали підлогою.