Читати книгу - "Спогад, Dami"

- Жанр: Сучасна проза 📚📝🏙️
- Автор: Dami
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Вечір не змушував чекати себе. Ми ходили вулицями, тримаючись за руки, говорили про різне. Це кохання неможливо було уявити навіть уві сні. Справжнє щастя... Її маленька рука торкнулася мого обличчя і неначе вперше мороз пройшовся по тілу. Ніжність цієї дівчини не мала межі я відчув, як закохався в неї заново. Нехай це триває вічно... Старий, похмурий стадіон, на трибунах якого ми стояли, нав'язує тривожність і печаль, але в її обіймах так тепло, що все навкруги немає значення. Хотілося лишитися там до холодної зорі, до самого ранку і не думати про всі негаразди. В тому сірому і позбавленому сенсу місці я почувався набагато краще ніж вдома. Вона моє все і я нікому її не віддам. Я заплющив очі, її вуста торкнулися моїх і ми злилися в на стільки пристрасному поцілунку, що навіть найталановитіший письменник не зможе його описати. Це справжнє щастя... Вона була ідеальна у всьому і я ніколи не зможу зрівнятися з нею хоч трохи. Досконала, неначе ангел, але кохає мене, як людина. Врода, кмітливість, легкість і жіноча гордість-все було в ідеальних пропорціях. Вона була неначе казка, неначе п'янке вино і неначе квітка, неначе цікава книга, яку хочеться прочитати від початку і до кінця, очікуючи продовження з кожною сторінкою. Сутінки вже повністю поглинули стадіон, синій відтінок темряви створював загадкову атмосферу сму. Пора було йти додому, але ми досі обіймали один одного і зовсім не відчували часу. Та і яка різниця, якщо ми вже спізнилися. Час не зупиняється, але й не повертає назад все те, що було втрачено, тому не варто спішити в подібні моменти. Варто повністю насолодитися юністю, коханням і не втратити сенс жити. Для чого я живу? Саме в цей момент для неї і тільки для неї. Вечір плавно огорнув місто своїм холодним покривалом. Ми блукали пустими вулицями, тримаючись за руки, говорили про все й нічого водночас. Її сміх звучав так невимушено, що кожен мій крок здавався легким, як політ. Це кохання, про яке неможливо було навіть мріяти. Тепло її руки ніжно торкалося мого обличчя, і я відчував, як кожен дотик змушував серце битися сильніше. Морозний вітер ковзав по шкірі, але поруч із нею и не помічав холоду. Її погляд глибокий і таємничий був ніби нескінченна історія, яку хотілося читати знову і знову, Ми стояли на занедбаному стадіоні, під ногами хрустіли сухі листя, з навколо панувала тиша, лише десь у далечині відчувалися шепіт вітру і кроки пічної порожнечі. Цей старий стадіон, який колись був повен життя, тепер навіював легку тривогу, але вона зникала в її обіймах. В її присутності здавалося, що час зупинився, що весь світ став другим планом, залишивши нас наодинці з нашими почуттями. Мені хотілося залишитися в цьому моменті назавжди до світанку, до перших холодних променів ранку. В й очах було щось особливе, щось, що примушувало забути про вci труднощі й негаразди, наче пони ніколи існували. Стадіон з його холодними трибунами ставав ніби іншим світом місцем, де ми були ближче до зірок, до таємниць Всесвіту, де ми були лише ми. Коли її рука ніжно торкнулася мого обличчя, и відчув, ик захоплення і любов до неї спалахнули з новою силою. Її вуста торкнулися моїх, і той поцілунок був настільки пристрасним, що весь світ на мить звик. Жоден поет чи письменник не зможе описати цей момент це був момент чистого, безмежного щастя, яке не мало меж. досконалість здавалася неземною. Вона була як казка, якою хочеться насолоджуватися вічно. Її прода, розум, жіночність усе ній гармонійно поєднувалося, створюючи незрівнянний образ. Вона була як прекрасна книга, яку хочеться читати не поспішаючи, смакуючи кожну сторінку, очікуючи продовження з кожним словом. Темрява вже повністю поглинула стадіон, огорнувши його синюватим відтінком ночі. Але продовжували стояти разом, не помічаючи плину часу. Він для нас не мав значення. Теперішис це лише вона. Час не зупинясться, але й не повертає назад все те, що було втрачено. Побійми, її погляд, і дихання поруч. Навіть коли реальність починала поступово повертатися, не було ніякого поспіху. В такі моменти варто зупинитися, щоб відчути кожен подих, кожну хвилину. Варто жити зараз...
Кінець
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Спогад, Dami», після закриття браузера.