Читати книгу - "Екзистенція (для підлітків), YanaGata"

Мені пощастило в житті вдвічі: я живу тут, і я зустріла найкращих людей. Іноді, життя нервує, що хочеться кинути все у прірву і стерти з пам'яті, але я скажу більше — воно пройде. І все, що сьогодні здається безнадійним, завтра буде виглядати зовсім інакше. Так, важко, і здається, що нічого не зміниться, але мине трохи часу, і ти зрозумієш, що саме ці моменти зробили тебе сильніше.

Зранку ти встаєш, тобі холодно, і ти йдеш у ванну мочити руки у теплій воді, і ти розумієш, що тобі не хочеться мити лице, бо вода здаватиметься холодною. Але чомусь ти це робиш. Не задумувався? А навіщо тобі того? Навіщо мені тих людей, які, здавалося б, не варті мого часу?

Але ж іноді ми шукаємо відповіді на запитання, які навіть не задаємо собі вголос. Ми просто рухаємося далі, хоча й не завжди розуміємо, куди наші ноги нас приведуть.
Знаєш, кажуть, що ранок і вечір — це дві паралелі. Це так кажу я. Зранку важко, ранок — це дурна молода людина, яка робить помилки на рівній дорозі, бо вона не хоче вставати о сьомій ранку. Вечір — це коли ТИ навіть не згадуєш про ранок і водночас ловиш задоволення протягом того дня, який ти прокляла зранку вліжку. Все через те, що мозок не регулює ці перепади, ці зміни настрою, і ти просто існуєш у цьому потоці, не завжди знаючи, як і чому. Немає правди ще крім тої людини, яка намагається за ради тебе, а ти віддаєш перевагу якомусь непотрібу, який колись одним клацанням пальця змінить все твоє життя. Ягнятка не в моді. Якщо тобі здається, що тебе кинули, і ти не маєш підтримки, тоді розлупи очі, людино! У світі такого не може бути. Он, скільки людей на планеті... А, я зрозуміла. Ти шукаєш рівних собі. Але таких вже нема. І не буде. А ти не подумав, що з тобою не так? Та з тобою все так, просто тоді, коли ти почувався добре, тобі затуманило щось.
Тобто тобі пощастило вперше у житті. Ти чогось навчився у свої кільканадцять років. Знаєш, я хотіла спробувати на смак фісташкову пасту в шоколаді. Я спробувала в дванадцять років, і, якщо чесно, вона мені не сподобалась, але мені сподобалося, що це було вперше. Я хочу відчути себе пенсіонером, але я це відчую в шістдесят, все ж таки можна щось і перед смертю: вхлипнути повітря... і тоді, коли мій мозок буде не в не довгому розумінні я востаннє зрозумію, що це було вперше.

Світ не запитує, чому ти тут. Він просто є, так само як і ти. Але всередині людини завжди жевріє питання: «Навіщо?» Відповідей на нього немає, бо життя не дає жодних інструкцій. Ти живеш. Це усвідомлення того, що ти існуєш. У цьому є свобода, бо ти можеш обирати, ким стати, як діяти, у що вірити. Але разом із нею приходить і відповідальність: якщо сенсу немає, ти мусиш створити його сам.

А що, коли ти помилишся? Що, коли твій вибір не приведе до щастя? Ось тут з'являється абсурд: світ байдужий до наших прагнень, а ми шукаємо в ньому значення. Людина хоче порядку, але світ хаотичний. Ти робиш перший крок, не знаючи, що буде далі.

Але можливо, вся суть і полягає в цьому: не знайти сенс, а жити так, ніби він є. Навіть якщо він змінюється щодня.

Кінець