Читати книгу - "У пошуках втраченої магії, Аля Алістер"

РОЗДІЛ 1

— Ну скільки можна питати карти про одне й те саме?! Вони нас укотре послали куди подалі! Ну не готовий він брати відповідальність на себе і одружуватися. Ти йому подобаєшся, але не більше. Це не твій суджений. ТАК зрозуміло?!

Ця розмова відбувалася вже не вперше, і Рита злилася на подругу. А та зациклилася на хлопцеві й не хотіла зрозуміти, що нічого путнього в них не вийде. Адже, по суті, ніякого кохання у них не було. Був страх, що ніхто її не полюбить і заміж вона не вийде. І це у 22 роки... Рита ніяк не могла зрозуміти, звідки в її найкращої подруги Лани ці комплекси... Обидві дівчини дуже вродливі. Хоча й була це не та краса, яку демонструють на подіумі та обкладинках модних журналів. Фігури жодної з них не вписувалися в модельні стандарти ні за зростом, ні за об'ємом.

Рита — натуральна блондинка з довгим, нижче пояса, волоссям. Її яскраво-блакитні очі ставали синіми, коли вона злилася або чимось дуже дивувалася. Ці очі та чарівні ямочки на щоках зачаровували, і Рита не мала проблем із шанувальниками, скоріше навпаки. Лана не пам'ятала випадку, коли в подруги було менш ніж два шанувальники одночасно. Рита ніколи не надавала значення цьому факту, бо ще нікого не кохала по-справжньому. А наявність поруч «друзів» протилежної статі була для неї абсолютно нормальною з дитинства. Її насмішкуватий і гострий розум завжди утримував на відстані цих друзів, але й далеко вона їх не відпускала. Лана кепкувала, що свита Рити завжди прийде на допомогу, витягне з будь-яких колотнеч, і вони ще дякуватимуть, що до них звернулися. Маніпулювала Рита людьми віртуозно.

Лана теж була той ще подарунок. За милим личком із зеленими очима, обрамленим русявими з рудинкою кучериками, ховалася дуже енергійна натура, яка не переносила дурниць. На жаль, її іронічні коментарі не додавали їй популярності серед хлопців. Лана чесно намагалася контролювати свого язика, але... не завжди встигала... Тож натовпу шанувальників біля її дверей не спостерігалося, але періодично на яскраве світло прилітали «метелики-камікадзе». Ось таким «метеликом» і був Ігор...

Минуло буквально кілька днів. Лана влетіла у квартиру Рити. Шпурнувши на підлогу сумку і привітно помахавши рукою коту, який вискочив на шум, вона плюхнулася на диван.

— Що з ними не так? Чи зі мною? І взагалі, чому ти завжди маєш рацію?

Рита присіла навпроти подруги.

— Що трапилося? Глибоко вдихни й видихни, — тихо сказала вона і взяла Лану за руку. — Розповідай.

Та, помовчавши, старанно вимовляючи слова, почала описувати події.

— Сиджу в парку на лавочці, чекаю на Ігоря. Він попередив, що затримується. До мене підійшла мила руденька кішка. Поруч нікого не було й ми з нею розговорилися. Уявляєш, у них там, у парку, територія поділена між... — пожвавилася вона.

Рита перервала:

— Не відволікайся.

— А, ну так. Так от, розмовляємо ми з нею, а цей пінгвін тихо підійшов і слухає.

— Який пінгвін?

— Ну, Ігор, звісно. Стоїть тихесенько за мною. Кішка його теж не відразу помітила. Вона-то мені і сказала, що за нами підглядають, і втекла. А Ігор сів поруч і вкрадливо мені так почав розповідати, де мені знайти гарного психіатра, і що мені потрібна допомога. Коли я йому порадила перевіритися самому на сприйняття реальності, він образився і, пославши мене в невизначеному напрямку, пішов.

— Ланочко, просто він не твоя людина. Тепер ти точно знаєш про це. Викреслюємо і йдемо далі.

— Гаразд, — зітхнувши, тихо промовила дівчина. — Проїхали. Знову вмикаємо режим «у пошуку».

— Не «в пошуку», а «в очікуванні». ТВІЙ тебе сам знайде. Видихай, — з усмішкою сказала Рита.

Це була не перша така розмова, і вона знала, що з Ланою вже вранці все буде гаразд.

Подруги — енергійні та допитливі за своєю суттю, завжди цікавилися новою інформацією в найрізноманітніших сферах. Звісно, мода, зачіски та всі жіночі традиційні напрямки були цікаві, але розставлені давно пріоритети забирали значну частину їхнього життя. Вони обидві мали особливості, які серйозно відрізняли їх від одноліток. Рита знала про свої все своє життя, а от Лана свої чи то пробудила, чи то «отримала», так поки що ніхто й не зрозумів.

У класі п'ятому Лана полізла в чужий двір по жолуді для шкільних виробів. Ліс із дубами розташовувався далеко, а приватний будинок із розкішним деревом — поруч. Попросити господарів пустити її на подвір'я і набрати жолудів Лані навіть на думку не спало. Це ж пригода! Вона підбила сусідських хлопчаків, і ця гоп-компанія полізла через паркан посеред білого дня, відразу після школи. І бувши цілковито впевненими, що господарі на роботі, всі радісно кинулися під дуб збирати врожай. Ніхто навіть уявити не міг, що двір охороняє здоровенна вівчарка. Й оскільки це реальне життя, а не анекдот, ніхто не попередив — «Ісус усе бачить!» або «Шарик усе бачить!»... Тож, без жодного попередження, компанія була атакована охороною. Вереск дітлахів лунав колективний і оглушливий. Від катастрофи порушників врятував літній господар, який прибіг на шум. Він різким окриком зупинив собаку в той момент, коли вівчарка вже збила Лану з ніг і збиралася в дію пустити зуби.

Лана тоді пережила такий всепоглинальний жах і шок, що кілька днів не могла говорити й, побачивши будь-якого собаку, впадала в ступор. Батькам дитячий психолог порадив «вибити клин клином» і піти в той самий двір, до того самого собаки. Попросити господаря, щоб Лана могла побачити того самого собаку, але вже в спокійному стані.