Читати книгу - "Справедливість має ціну , Oleg Poroshok"

ЦІКАВА ДУМКА 
Написати книгу детектив, бувший поліцейський, Вадим Гнатенко береться за справу по убивству підприємця Петра Каленого, який ще при житті не раз жалівся на рекет, який кришується на найвищих щаблях влади. Йому береться допомогти Оксана підприємець. Між Вадимом і Оксаною виникає палка любов і вона дуже допомагає Вадиму розплутати кубок злочинів і також допомагає переправити справу в Київ де в неї зам міністра внутрішніх справ Микола Петренко її одногрупник по кредитному який вона закінчила. Також вона піднімає базарників в на боротьбу їй допомогає Олександр Вищенко, який і очолює цей рух. Люди повстають проти налагодженої корумпованої системи і відразу отримують по заслузі всі винні в смерті Петра Купленого і з Києва дуже допомогли бо розголос був не абиякий, постарався Микола Петренко і багато хто був знятий з посади, знайдений вбивця, і організатори потрапили за грати.
СПРАВЕДЛИВІСТЬ МАЄ ЦІНУ
ПЕРЕДМОВА
Світ не ділиться лише на чорне і біле. Є люди, які живуть за правилами, а є ті, хто ці правила пише для себе. Є ті, хто покірно приймає несправедливість, і ті, хто готовий боротися.
Ця історія – не просто про злочин і розслідування. Це історія про те, як людина, яка вже залишила службу, знову змушена взятися за зброю. Як жінка, що просто хотіла чесно працювати, стала лідером спротиву. Це історія про відвагу, біль, зраду і віру.
Справедливість має свою ціну. Іноді надто високу.
Розділ 1. Вбивство, якого чекали
Петро Калений не раз казав, що його хочуть прибрати. Не раз натякав друзям, що дехто в місті вважає його зайвим. Він не боявся, але розумів: грає проти тих, кому закон – лише слово на папері.
Того вечора він повернувся додому пізно. Його дружина Олена ще не спала, чекала, нервувала. – Ти знову ходив у поліцію? – голос її був тремтливий.
– Ходив, – коротко відповів Петро, знімаючи піджак. – Даремно.
Вона хотіла сказати, що все це марно. Що він нікому не потрібен зі своїми заявами, що краще мовчати й не чіпати тих, хто сильніший. Але він не дав їй часу.
– Я не змовчу, Олено. Якщо зламаюсь, значить, я вже не я.Наступного ранку його знайшли мертвим у власному офісі.
Колишній поліцейський Вадим Гнатенко дізнався про вбивство випадково. Йому зателефонував старий знайомий.
– Пам’ятаєш Петра Каленого? – голос на тому кінці дроту був напружений.
– Що з ним?
– Його більше нема.
Новина вибила з рівноваги. Вадим колись знав Петра, і знав, що той не мовчав. Він знав, що цей бізнесмен не прогинався під рекет. А ще він знав, як у цьому місті працює система.
Вадим більше не був копом. Він залишив службу кілька років тому, коли зрозумів, що чесним поліцейським тут робити нічого. Але звички шукати правду не позбувся.
Він зітхнув, піднявся, налив собі кави й усвідомив – він у цю справу влізе. Бо хтось мусить.
Розділ 2. Оксана
Оксана знала Петра Каленого давно. Він був не просто бізнесменом, а людиною честі. Колись він допоміг їй відкрити перший магазин, підказав, як не потрапити в пастку місцевих «кришувальників».
Коли вона дізналася, що його вбили, у ній щось надломилося.
– Вадиме, ми не можемо це так залишити, – сказала вона, сидячи навпроти Гнатенка в маленькому кафе.
Він мовчки розглядав її. Впевнена, розумна, вона не здавалася з тих, хто легко відступає.
– А що ти пропонуєш? Поліція офіційно назвала це «розбірками між бізнесменами». Справа піде в архів через кілька тижнів.
Оксана стиснула губи.
– Я маю знайомого в Києві, в Міністерстві внутрішніх справ. Він може допомогти, якщо в нас будуть докази.
Вадим ледь помітно всміхнувся.
– Докази? Ти ж розумієш, що вони не лежать на дорозі?
– Отже, треба їх знайти.
Її наполегливість вразила його.
– Оксана, ти ризикуєш. Ти розумієш, з ким ми маємо справу?
– Я розумію, що якщо зараз промовчимо, завтра вони прийдуть по мене. А потім по всіх інших.
Вадим дивився на неї довго. Вона мала рацію. Він знав це.
– Добре, – нарешті сказав він. – Почнемо.
Розділ 3. Кубло змій
Вадим почав із того, що робив найкраще — збирав інформацію. Він зустрічався з тими, хто працював із Каленим, хто чув його останні слова, хто бачив його за день до смерті.
Оксана допомагала — телефонувала знайомим підприємцям, шукала тих, хто стикався з рекетом. Але більшість мовчали.
— Вони бояться, — сказала вона одного вечора, коли вони сиділи в її офісі.
— І правильно роблять, — Вадим відкинувся на стільці. — Ця система зжере будь-кого, хто піде проти неї.
— А ми підемо?
Він подивився на неї.
— Ми вже йдемо.
За кілька днів йому вдалося дізнатися одне ім’я — Віктор Самойленко. Колишній мент, а тепер — один із тих, хто «кришує» базар і місцевий бізнес. Калений не раз говорив про нього.
Вадим знайшов одного зі знайомих у відділку, з яким ще підтримував зв’язок.
— Самойленко? — знайомий лише пирхнув. — Та він недоторканний. — Чому?
— Бо він не сам. За ним стоїть хтось серйозніший.
Вадим схилив голову. Він і так це знав.
— Можеш дістати його телефонні дзвінки за останній місяць?
— Ти з глузду з’їхав?
— Треба ж із чогось почати.
Його знайомий зітхнув.
— Я подумаю. Але якщо щось піде не так — я тебе не знаю.
Оксана тим часом діяла зі свого боку. Вона вийшла на зв’язок зі своїм одногрупником Миколою Петренком, заступником міністра МВС.
— Нам потрібна підтримка з Києва, — прямо сказала вона.
— Ти вплуталась у серйозні справи, Оксано. Це не просто місцева банда. Тут замішані люди у високих кабінетах.
— Тим більше це треба зупинити.
— Добре. Але без доказів я нічого не зможу зробити.
Оксана поклала слухавку й подивилася на Вадима.
— У нас обмаль часу. Якщо ми не знайдемо докази першими — нас просто приберуть.
Він усміхнувся.
— Тоді почнемо полювання.
Розділ 4. Перша ниточка
Вадим звик працювати обережно. Він знав: поспіх і зайвий галас — найкращі друзі тих, хто хоче швидко загинути.
Коли знайомий із відділку передав йому роздруківку телефонних дзвінків Самойленка, він уважно її переглянув.
— Тут є цікаві номери, — пробурмотів він, сидячи в кабінеті Оксани.
— Наприклад?
— Ось цей. — Він показав на рядок із частими викликами. — Це номер когось важливого. Майже щоденні дзвінки за останні три місяці.
Оксана взяла свій телефон.
— Я можу дізнатися, кому він належить. За годину відповідь була в них.
— Олег Гаврилюк, заступник мера, — сказала Оксана, кидаючи телефон на стіл.
Вадим кивнув.
— І якщо він постійно контактує із Самойленком, значить, не просто так.
Оксана схрестила руки на грудях.
— Це ще не доказ, але вже ниточка.
— Саме так, — погодився Вадим. — Потрібно знайти, за що його можна притиснути.
Тим часом Оксана зустрілася з Олександром Вищенком.
— Ти ж знаєш, що базарники давно невдоволені? — почала вона.
— Ще б пак! Їх доять, як корів, а хто намагається виступити — тому ламають бізнес.
— Треба підняти людей, — сказала вона.
Олександр подивився на неї пильно.
— І що далі?— Якщо ми виведемо цю справу на рівень гучного розголосу, вбивство Петра вже не зможуть зам’яти.
Олександр замислився.
— Це небезпечно.
— Ми знаємо, — серйозно відповіла Оксана.
Він зітхнув.
— Добре. Але мені потрібно кілька днів, щоб поговорити з людьми.
Оксана кивнула.
— У нас мало часу.
Коли вона повернулася в офіс, Вадим зустрів її поглядом, у якому вже не було втоми — лише рішучість.
— Знаєш, що я дізнався? — сказав він, кидаючи на стіл кілька аркушів.
Оксана прочитала і її очі розширилися.
— Гаврилюк купив новий маєток два місяці тому?
— За готівку. І не оформив на себе.
— Це означає, що…
— Що в нього є темні справи, які він хоче сховати.
Оксана вдихнула глибше.
— Починається найцікавіше.
Розділ 5. Гра без правил Вадим чудово розумів: якщо Гаврилюк був частиною схеми, то просто так його не зачепиш. Але десь обов’язково знайдеться слабке місце.
Оксана знайшла нотаріуса, який оформляв угоду на маєток.
— Це все було через підставну особу, — повідомила вона, повернувшись від нього.
— Хто саме?
— Якась Світлана Ковальчук. На папері вона ніби як бізнесвумен, але…
— Але насправді звичайна підставна фігура, — закінчив Вадим.
Він дістав телефон.
— Потрібно знайти її. Якщо вона погодилася стати номінальним власником такого дорогого майна, значить, або не розуміла, на що йде, або її змусили.
— Думаєш, вона заговорить?
— Якщо правильно поставити питання — так.
Оксана тим часом активно спілкувалася з базарниками. Олександр Вищенко вже підняв кілька десятків людей, і всі вони хотіли змін.
— Нам потрібно, щоб це стало резонансом, — сказала вона Вищенку. — Потрібен журналіст, який зможе висвітлити ситуацію.
— Я знаю одного. Але якщо він влізе, то без гарантій безпеки його швидко закриють.
Оксана задумалася.
— У мене є контакт у Києві. Якщо справа набуде розголосу на національному рівні, місцева влада вже не зможе її загасити.
— Тоді діємо, — погодився Вищенко.
Вадиму вдалося знайти Світлану Ковальчук. Вона працювала у невеликому салоні краси й явно не тягнула на власницю елітної нерухомості.
— Хто змусив тебе оформити будинок на себе? — запитав він, коли вони зустрілися в парку.
Жінка нервувала, її пальці стиснулися в кулак.
— Я не знаю, про що ви…
— Світлано, я не з поліції, я не збираюся тебе здавати. Але тиЇї очі забігали.
— Я… я просто підписала документи. Сказали, що це для компанії, що мені нічого не буде.
— Хто сказав?
Вона мовчала.
— Гаврилюк?
Світлана здригнулася.
Вадим кивнув.
— Послухай, він уже на гачку. І якщо ти допоможеш нам, у тебе буде шанс вибратися з цієї історії живою.
Жінка закусила губу.
— Якщо я заговорю… мене не залишать у спокої.
— Якщо не заговориш — теж, — жорстко відповів Вадим.
Світлана зітхнула й опустила голову.
— Я дам вам документи. Але ви маєте мені допомогти.
Вадим усміхнувся.
— Угода.
Тепер у них були докази. І це означало, що починається справжня війна.
Розділ 6. Перший удар
Світлана передала Вадиму копії документів, які доводили, що Гаврилюк купив маєток через підставну особу. Цього було недостатньо для арешту, але більш ніж достатньо для розголосу.
Оксана, не гаючи часу, зв’язалася з Миколою Петренком у Києві.
— Ми маємо документи, що доводять зв’язок Гаврилюка з корупційними схемами, — повідомила вона.
— Це серйозно, але нам потрібно більше, — відповів Петренко. — Якщо ви спровокуєте передчасний розголос, він просто заляже на дно.
— У нас немає часу. Тут люди вже на межі бунту.
— Тоді використовуйте цей гнів правильно. Я надішлю до вас журналістів. Але ви повинні підготувати людей, щоб вони говорили.
Оксана зустрілася з Олександром Вищенком
— Журналісти з Києва будуть тут через два дні, —
маєш зрозуміти: якщо ти будеш мовчати, рано чи пізно вони тебе знищать. Її очі забігали.
— Я… я просто підписала документи. Сказали, що це для компанії, що мені нічого не буде.
— Хто сказав?
Вона мовчала.
— Гаврилюк?
Світлана здригнулася.
Вадим кивнув.
— Послухай, він уже на гачку. І якщо ти допоможеш нам, у тебе буде шанс вибратися з цієї історії живою.
Жінка закусила губу.
— Якщо я заговорю… мене не залишать у спокої.
— Якщо не заговориш — теж, — жорстко відповів Вадим.
Світлана зітхнула й опустила голову.
— Я дам вам документи. Але ви маєте мені допомогти.
Вадим усміхнувся.
— Угода.
Тепер у них були докази. І це означало, що починається справжня війна.
Розділ 6. Перший удар
Світлана передала Вадиму копії документів, які доводили, що Гаврилюк купив маєток через підставну особу. Цього було недостатньо для арешту, але більш ніж достатньо для розголосу.
Оксана, не гаючи часу, зв’язалася з Миколою Петренком у Києві.
— Ми маємо документи, що доводять зв’язок Гаврилюка з корупційними схемами, — повідомила вона.
— Це серйозно, але нам потрібно більше, — відповів Петренко. — Якщо ви спровокуєте передчасний розголос, він просто заляже на дно.
— У нас немає часу. Тут люди вже на межі бунту.
— Тоді використовуйте цей гнів правильно. Я надішлю до вас журналістів. Але ви повинні підготувати людей, щоб вони говорили.
Оксана зустрілася з Олександром Вищенком
— Журналісти з Києва будуть тут через два дні, — сказала вона.
— Добре. Але базарники не просто говоритимуть. Вони хочуть діяти.
— Що вони задумали?
— Страйк.
Оксана на мить задумалась, а потім кивнула.
— Це може спрацювати. Але потрібно зробити все грамотно, щоб нас не розігнали силовики.— Ми вже знаємо, як діяти.
Вадим тим часом вийшов на Самойленка. Він не збирався поки що йому загрожувати, але хотів, щоб той відчув небезпеку.
Він чекав на нього біля ресторану, де той вечеряв із двома чоловіками.
Коли Самойленко вийшов, Вадим просто підійшов до нього й кинув перед ним копію документів про будинок.
— Передай Гаврилюку, що гра закінчується.
Самойленко подивився на папери й змінився на обличчі.
— Ти робиш велику помилку, Гнатенко.
— Ні, Вікторе. Це ви зробили помилку, коли вирішили, що завжди залишатиметесь безкарними.
Вадим розвернувся і пішов, залишивши Самойленка стояти в темряві.
Він знав: ця зустріч не залишиться без наслідків. Але тепер ініціатива була на його боці.
Розділ 7. Погрози та попередження
На наступний ранок Вадим вийшов зі своєї квартири і відразу побачив: його машина була облитою червоною фарбою. На капоті залишили напис: «Не лізь куди не треба».
Він усміхнувся. Очікувано.
Оксана дізналася про це першою.
— Це пряма погроза, Вадиме.
— Значить, ми йдемо у правильному напрямку.
— Але вони можуть не зупинитися на фарбі.
Він подивився їй у вічі.
— Я знаю.І ось нстав час зустрічі з репортером з Києва. Того ж дня Оксана зустрілася з журналістами з Києва.
— Нам потрібно, щоб ви висвітлили не тільки саму справу` Каленого, а й те, як влада душить підприємців, — сказала вона.
— Якщо у вас є факти, ми це зробимо, — відповів головний репортер.
Оксана передала йому копії документів, які вони зібрали разом із Вадимом.
— Ось вам перший матеріал. І це тільки початок.
Журналіст переглянув папери, підняв голову і кивнув.
— Це вибухова інформація. Будьте готові до великого розголосу.
— Саме на це ми й розраховуємо.
Тим часом Вадим вирішив завдати удару у відповідь.
Він знайшов Світлану Ковальчук і привів її до журналістів.
— Розкажи їм усе, що знаєш.
Світлана вагалася, але Вадим спокійно сказав:
— Якщо ти будеш мовчати, вони просто тебе позбудуться. А якщо заговориш, у тебе буде шанс на захист.
Жінка вдихнула глибше і почала говорити.
Журналісти записували кожне слово.
Того ж вечора по центральному каналу вийшов репортаж.
Він почався зі слів ведучого:
— Корупційні схеми у владі, рекет і вбивство підприємця. Що приховують чиновники?
Ім’я Гаврилюка пролунало в ефірі. А разом із ним — імена тих, хто був причетний до злочинної системи.
Після цього все мало змінитися. І Вадим знав, що у ворогів більше не залишилось вибору, окрім як діяти.
Розділ 8. Тиск з усіх боків
Розголос, якого вони добилися, миттєво викликав бурю у політичних та бізнесових колах. Влада почала панікувати. Вадим отримував численні дзвінки з погрозами, а також запити про те, чи готовий він "замовчати" все це за хороші гроші. Його телефон був перевантажений, а кілька разів на нього намагалися влаштувати прямі наїзди. Але Вадим не злякався.
Вадим давно розумів, що ця справа може коштувати нам життя, — сказала вона. І ось нстав час зустрічі з репортером з Києва. Того ж дня Оксана зустрілася з журналістами з Києва.
— Нам потрібно, щоб ви висвітлили не тільки саму справу` Каленого, а й те, як влада душить підприємців, — сказала вона.
— Якщо у вас є факти, ми це зробимо, — відповів головний репортер.
Оксана передала йому копії документів, які вони зібрали разом із Вадимом.
— Ось вам перший матеріал. І це тільки початок.
Журналіст переглянув папери, підняв голову і кивнув.
— Це вибухова інформація. Будьте готові до великого розголосу.
— Саме на це ми й розраховуємо.
Тим часом Вадим вирішив завдати удару у відповідь.
Він знайшов Світлану Ковальчук і привів її до журналістів.
— Розкажи їм усе, що знаєш.
Світлана вагалася, але Вадим спокійно сказав:
— Якщо ти будеш мовчати, вони просто тебе позбудуться. А якщо заговориш, у тебе буде шанс на захист.
Жінка вдихнула глибше і почала говорити.
Журналісти записували кожне слово.
Того ж вечора по центральному каналу вийшов репортаж.
Він почався зі слів ведучого:
— Корупційні схеми у владі, рекет і вбивство підприємця. Що приховують чиновники?
Ім’я Гаврилюка пролунало в ефірі. А разом із ним — імена тих, хто був причетний до злочинної системи.
Після цього все мало змінитися. І Вадим знав, що у ворогів більше не залишилось вибору, окрім як діяти.
Розділ 8. Тиск з усіх боків
Розголос, якого вони добилися, миттєво викликав бурю у політичних та бізнесових колах. Влада почала панікувати. Вадим отримував численні дзвінки з погрозами, а також запити про те, чи готовий він "замовчати" все це за хороші гроші. Його телефон був перевантажений, а кілька разів на нього намагалися влаштувати прямі наїзди. Але Вадим не злякався. — Вони зрозуміли, що грають з вогнем, — сказав він Оксані, коли вони обговорювали ситуацію. — Але ми не можемо відступити. Тепер вони вже не можуть повернутися назад.
Оксана була поряд із ним, надаючи не лише підтримку, а й організовуючи контакти, щоб дістати додаткові матеріали для журналістів. Її зв'язки у Києві допомагали швидко рухати справу вперед. Вона відчувала, що зараз, як ніколи, треба бути готовими до будь-якої несподіванки.
— Здається, вони починають діяти через підставні особи, — зазначила вона одного разу, переглядаючи документи.
— Я знаю. Потрібно припинити це до того, як вони почнуть діяти відкрито. Ми маємо бути на крок попереду, — відповів Вадим, розглядаючи нові дані, які вони отримали.
Тим часом, Гаврилюк не був готовий відступити без боротьби. Він відправив своїх людей для того, щоб заплутати розслідування, а також дав вказівки знайти і нейтралізувати тих, хто стояв за розголосом. Вадим і Оксана були під постійним наглядом, і кожен їхній крок став небезпечним. Але вони вже не могли зупинитися. Відступити означало б програти.
Несподівано, на наступний день, Олександр Вищенко повідомив Оксані, що один із базарників, який активно боровся за справедливість, був жорстоко побитий невідомими.
— Він зараз у лікарні. Їхній меседж — будь-яка спроба протесту буде придушена, — сказав Вищенко в телефонній розмові.
Оксана відчула, як її серце стислося. Це було занадто. Вона не могла просто стояти осторонь.
— Вадим, нам потрібно діяти терміново, — сказала вона йому, коли той прийшов до неї через кілька годин після інциденту.
— Ми все зробимо, — сказав він твердо. — Це їхня остання помилка.
Вони планували, як зробити наступний крок. Після того, як Вищенко разом із іншими активістами організував зустріч для підтримки, вони вирішили вийти на протест перед будівлею адміністрації, аби привернути увагу до справи та вимагати реальних змін.
Протест був масовим, і він набув розголосу не лише в місті, а й в Україні загалом. Усе було поставлено на карту. Якщо Гаврилюку не вдасться придушити цей рух, система почне валитися.
Вадим і Оксана сиділи в невеликій кав'ярні, коли отримали дзвінок від Миколи Петренка.
— Я думаю, що настав час для наступного кроку. Київ готовий діяти, — сказав Петренко. — Але вам треба бути готовими до того, що будуть жертви. Це не можна зупинити без втрат.
Вадим подивився на Оксану і кивнув.
— Ми готові. Відступу немає.
Розділ 9. Рішення, яке змінить усе
Протест перед адміністрацією став моментом, коли країна звернула увагу на те, що відбувається в їхньому місті. Гаврилюк і його посіпаки були змушені діяти агресивніше. Вони мали на меті зламати моральний дух людей і змусити їх відступити, але на цей раз система вже не могла тримати контроль так легко.
Вадим, Оксана і Олександр Вищенко працювали разом, щоб не тільки організувати протест, але й зібрати доказову базу, яку можна було б використати в суді для знищення корупційної мережі. Оксана використовувала свої зв'язки у Києві, щоб забезпечити важливі контакти з тими, хто міг бути корисним у боротьбі з корумпованими чиновниками.
Після протесту, коли ситуація почала розвиватися, стало ясно, що Гаврилюк і його люди будуть використовувати останні карти, аби захистити свої інтереси. Вадим отримав відомості, що зібрали журналісти, а також ще одну порцію доказів, які підтверджували зв'язок Гаврилюка з корупційними схемами в столиці. Публікація цих матеріалів повинна була стати фатальним ударом.
Олександр Вищенко знайшов спосіб поширити інформацію серед більш широкої аудиторії, організувавши зустрічі з місцевими активістами, які мали своїх союзників на вищих щаблях влади. Базарники, яких Гаврилюк намагався залякати, тепер почали активно виступати за зміни, їхній протест став частиною більш широкої боротьби з корупцією.
— Ми маємо шанс, — сказала Оксана, коли разом із Вадимом переглядала останні документи. — Нам потрібно довести, що система не може продовжувати існувати в такому вигляді. Ми маємо бути впевненими, що кожен крок продуманий.
— Ми не можемо зупинятися, — відповів Вадим, переглядаючи папери. — Потрібно продовжувати бити по кожному фронту, поки Гаврилюк не зрозуміє, що йому не втекти.
Тим часом, у Києві, Микола Петренко мав важливу зустріч з вищими чиновниками. Вже тиждень проходили розслідування, і вони виявили, що корупційні схеми Гаврилюка йшли глибше, ніж вони припускали. У руках Петренка була вже достатньо інформації для того, щоб винести обвинувальний вирок на найвищому рівні. Потрібно було діяти швидко, але дуже обережно, щоб не дати часу на контрзаходи.
— Ми йдемо до кінця, — сказав Петренко. — Якщо ми не зупинимо цю систему зараз, завтра може бути вже пізно.
Важливим моментом стало те, що Оксана, використовуючи свої зв'язки, змогла привернути увагу міжнародних організацій, які почали виступати на підтримку боротьби з корупцією в Україні. Протести й підвищена увага світових ЗМІ стали серйозним тиском на владу, яка вже не могла стояти осторонь.
— Якщо ми не зробимо це зараз, через місяць ситуація може стати ще гіршою, — сказав Вадим під час однієї з зустрічей. — Ми маємо використовувати момент і забрати все назад.
Оксана відчула, що від цього моменту їхня боротьба досягла нової стадії. Вони більше не могли просто боротися з окремими людьми — це вже була боротьба за справедливість, за країну. Усі сили об’єднувалися навколо однієї мети.
— Зараз або ніколи, — відповіла вона. — Ми не можемо зупинитися.
І ось, на черговому засіданні уряду, коли у Києві нарешті прийшли до публічного розслідування, обличчя корумпованих чиновників з’явилися перед народом.  Гаврилюк та його посіпаки почали падати один за одним. Вони не могли більше прикривати свої злочини, оскільки весь механізм, який вони збудували, почав рушитися.
Микола Петренко, разом з Оксаною та Вадимом, отримав підтвердження від міжнародних організацій про готовність допомогти у боротьбі з корупцією, що дало їм додаткову підтримку. Урядові позиції почали тріщати по швах.
Коли врешті-решт вбивця Каленого був знайдений, а організатори вбивства та рекету потрапили до в'язниці, стало зрозуміло: справедливість має свою ціну, але вона вартує будь-яких зусиль.
І навіть після того, як перемога була досягнута, Вадим, Оксана і всі ті, хто боровся за правду, знали: битва ще не завершена. Справжня боротьба тільки починається.
Розділ 10. Після бурхливих подій
Після того, як справедливість була відновлена, життя міста змінилося. Гаврилюк і його спільники опинилися за ґратами, а корумповані чиновники були змушені покинути свої посади. Та навіть попри ці досягнення, Вадим і Оксана не могли дозволити собі розслабитись. Боротьба з корупцією була лише початком більш складного процесу очищення країни.
— Ми ще не перемогли остаточно, — сказав Вадим, коли вони сиділи в кав'ярні, що стала для них тимчасовим укриттям від журналістів і політиків. — Це лише перший крок, але ми вже показали, що ми можемо змінити ситуацію, якщо будемо діяти разом.
Оксана, відчуваючи ту ж саму невизначеність, яка турбувала її весь цей час, мовчала кілька секунд, а потім відповіла:
— Вадим, я знаю, що нам доведеться пройти через багато інших випробувань. Більшість корупційних схем ще не зруйновані. Але ми довели, що зміни можливі.
Їхнє відчуття перемоги було насправді здобутком, але все ж таки залишалося багато незавершених справ. Протести, що прокотилися країною, змусили частину влади реагувати, але, як це часто буває, багато хто намагався знайти нові шляхи для збереження своїх позицій. Тому Вадим і Оксана вирішили продовжити боротьбу за справедливість, намагаючись очистити не лише свою рідну область, але й всю країну.
— Микола Петренко хоче, щоб ми об’єднали зусилля з іншими регіонами, — продовжила Оксана. — Зараз важливо не дозволити корупціонерам повернути свої позиції.
Вадим кивнув і підняв чашку кави, яку вже давно охолола. Він відчував, що нарешті в країні з’явився шанс для змін, і вони повинні були використати цей шанс, щоб навести порядок у всіх сферах.
Тим часом, Олександр Вищенко знову звернувся до них, повідомивши, що організація базарників, яку вони підтримували, планує наступний великий крок — акцію, яка мала на меті ще більше привернути увагу до проблеми корупції . Протести, що прокотилися країною, змусили частину влади реагувати, але, як це часто буває, багато хто намагався знайти нові шляхи для збереження своїх позицій. Тому Вадим і Оксана вирішили продовжити боротьбу за справедливість, намагаючись очистити не лише свою рідну область, але й всю країну.
— Микола Петренко хоче, щоб ми об’єднали зусилля з іншими регіонами, — продовжила Оксана. — Зараз важливо не дозволити корупціонерам повернути свої позиції.
— Базарники готові, — сказав він. — Тепер ми можемо підняти питання про очищення місцевих управлінських структур. Багато людей хочуть, щоб система була змінена не лише на вищому рівні, але й тут, на місцях.
Вадим погодився, бо знав: якщо не змінити місцеву владу, будь-які зміни на вищому рівні не матимуть тривалого ефекту. Кожен з них мав своє місце в боротьбі, і ця битва не закінчиться, доки країна не буде справді очищена від корупції.
У Києві ситуація теж не стояла на місці. Микола Петренко, знаючи, що після такої хвилі змін потрібно діяти швидко, організував низку зустрічей з урядовими структурами, де обговорювались шляхи реформування правоохоронної системи та боротьби з корупцією.
— Це не буде легким шляхом, — сказав Петренко на одному з таких засідань. — Але якщо ми хочемо змінити країну, почати потрібно знизу. Ми повинні розпочати реформу правоохоронних органів і очищення політичної системи.
Оксана та Вадим, разом із командою, включаючи Вищенка, мали величезний вплив у регіонах, і їхня боротьба не залишалася непоміченою. Усі знали, що реформа має шанс на успіх, але для цього доведеться пройти через ще більше випробувань. Кожен новий крок означав нові ризики.
Але те, що відбувалося після цих перемог, було ще більше. В країні почали з’являтися нові групи підтримки — люди, які, на відміну від корумпованих, прагнули змін. Ідея реформ стала не просто політичною метою, а рухом за справедливість і гідність кожного громадянина.
Післямова 
Багато людей запитували Вадима, чому він і Оксана не зупинилися після того, як корупціонери були арештовані. Вони не тільки не зупинилися, а й вирушили на ще складніший шлях. І тому, що вони розуміли: справедливість не може бути досягнута за один день. Вона вимагає терпіння, постійної боротьби і готовності йти до кінця, навіть коли здається, що це надто важко. І саме тому вони не могли залишити розпочату справу незавершеною.
В їхній боротьбі було багато моментів, коли здавалось, що все може обірватися. Але вони трималися за мету, бо знали: справедливість має ціну, і тільки коли її здобуваєш, розумієш справжню вартість перемоги.
Коли падає один злочинець з'являються нові. Але є те, що не змінюється – люди, які не мовчать.
Боротьба Вадима, Оксани, Олександра та всіх, хто став пліч-о-пліч, змінила хід подій. Справу розкрили, винні опинилися за ґратами, система зазнала удару.
Проте головна перемога – це не посаджені чиновники, не зруйновані схеми. Це надія, яку вони дали іншим. Надія, що зло можна перемогти.
Але кожен, хто обирає цей шлях, повинен пам’ятати: справедливість має ціну. І не кожен готовий її заплатити. 

Кінець