Читати книжки он-лайн » Любовне фентезі 🧝‍♀️💘🗡️ » Споріднені душі: Принц-вигнанець, Яра Крихта

Читати книгу - "Споріднені душі: Принц-вигнанець, Яра Крихта"

8
0
В повній версії книги "Споріднені душі: Принц-вигнанець" від автора Яра Крихта, яка відноситься до жанру "Любовне фентезі 🧝‍♀️💘🗡️", можна безкоштовно читати на порталі українських книг. Наш сайт ekniga.club надає можливість читати повні версії книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно. Ви можете завантажити книги у форматах PDF, EPUB, FB2 на свій гаджет.
На порталі "ekniga.club", що є бібліотекою українських письменників, можна знайти книгу «Споріднені душі: Принц-вигнанець, Яра Крихта» від автора - Яра Крихта, яку можна читати онлайн безкоштовно на вашому гаджеті. Ця книга є найбільш популярною серед сучасних читачів у жанрі та займає лідируючі позиції в категорії "Любовне фентезі 🧝‍♀️💘🗡️" серед усієї колекції творів (книг).
Поділитися книгою "Споріднені душі: Принц-вигнанець, Яра Крихта" з друзями в соціальних мережах: 
Принц-вигнанець став не на ту сторону, коли почалася війна між магами, і зараз він самотній, розгублений, а ще… Він знайшов чужу малесеньку дитину. Втікач з в'язниці – магія стала табу для нього, і він вирушає у світ людей з дитям на руках. Тепер лиш надіється, що йому вдасться покаятися, відновитися і… знайти матір малюка. Його магія нині чорного кольору, бо він зробив хибний вибір і згрішив… Він більше не пам’ятає, який істинний колір його чари мали, тому можна забути про те, щоб знайти свою суджену долею. Адже в його світі кольори магії співпадають лише в споріднених душ… здається, він ніколи не впізнає її. #без зрад #слоуберн #початок 20го ст. Цикл Споріднених душ. Історії про двох людей, які створені на Небесах і шукають одне одного на Землі. ОСНОВНИЙ ПРОЄКТ. ОНОВЛЕННЯ РЕГУЛЯРНІ.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 ... 119
Перейти на сторінку:
Розділ 1.1.

Яскраві сірі очі були повні відчаю, коли він шепотів у темряву:

– Що мені робити? Як я можу тебе захистити?..

Сидячи біля холодної стіни чужого порожнього маєтку, Аларіон тримав біляве дитя на руках – крихітну дівчинку, і її маленькі пальчики торкалися його обличчя, поки чоловік відчував страшенну розгубленість. Він не знав, що робити. Тримав дитину, яка випадковим чином залежала від нього, але й сам був загублений у цьому світі. 

Ще вчора він, добравшись до цього покинутого будинку, навіть не уявляв, у що влипне.

Ще вчора він чув лише свист у вухах, глухий відгомін, що відлунював з кожним кроком, бо телепортація – так званий «Розрив» – майже оглушила його після втечі з в'язниці. 

Ще вчора він, поранений та знесилений, шукав прихисток у випадковому домі – конче треба було сховатися, і чоловік стояв на першому поверсі чи не єдиного вцілілого будинку післявоєнного міста, важко дихаючи, і аж раптом вловив дивний звук – ледь чутний гомін на другому поверсі. Тієї миті його руки миттєво стиснулися в кулаки. Магія піднялася в ньому, підступна, темного кольору, готова до вибуху. Він не міг використовувати її – це б його видало. Але інстинкт говорив про інше – потрібно було рятуватися, нападати. Аларіон повільно просувався вперед сходами, готовий вбити випадкового свідка його присутності, з кожним кроком наближаючись до джерела шуму. Дерев'яні сходи ледве рипнули під його вагою, коли він обережно піднявся нагору.

Ще вчора він витягнув руки перед собою, тримаючи їх готовими до нападу, а по шкірі з'явилися іскри чорної енергії, що виливалася з глибини його душі. Вона здавалася живою, обвиваючи пальці, ніби готуючись розірвати простір перед ним. Аларіон був зосереджений, кожен м'яз його тіла напружився, кожен нерв тремтів. Обов’язково завдасть удару першим.

Клятий свист у вухах заважав зорієнтуватися. Наблизившись до дверей кімнати, звідки долинав звук, чоловік зупинився, на мить затамував подих. Його руки палали від жару та сили – кінчики пальців почорніли, і був готовий випустити смертоносний удар. Чоловік штовхнув двері й увірвався всередину.

І тут завмер.

Перед ним, у кутку кімнати, на підлозі сиділа дитина. Білява, тендітна дівчинка в рожевому комбінезоні, зі сльозами на щоках і великими блакитними очима, які дивилися прямо на нього. Її обличчя було сповнене страху, а тіло трусилося як від холоду, так і від жаху. Маленька фігурка виглядала настільки беззахисною серед цієї темної кімнати, що весь гнів і готовність до атаки миттєво зникли. Руки Аларіона, які той простягав перед собою, знову зблідли, його темна магія наче випарувалася, і чоловік так і завмер, дивлячись на дитя.

І зараз, коли минула доба, сповнений розпачу чоловік сидів в кутку кімнати, колихаючи дитину на руках.

– Тихенько… тихенько, – повторював до маляти.

Чорне волосся чоловіка – більше не довгий густий хвіст – необережно обрізане після суду, коли його допитували в камері в підвалі в'язниці. І він навіть не сумнівався, що завдяки тим пасмам його доступ обмежать – до нового світу, до міст, до закладів, збудують захисні бар’єри та пастки… 

Його лахміття на тілі… Це місто, знищене боєм… І ця чужа дитина на його руках.

Це все – наче не про нього. 

Аларіон, колись втілення аристократичної витонченості та грації, завжди був принцом, гідним свого титулу. В його очах колись світилася гордість, а за плечима – спадок великого роду магів, що передавали свою могутність із покоління в покоління. У несправедливому світі, де інтриги й конкуренція ніколи не вщухали, він залишався гідним магом своєї династії, доки все не змінилося і він не перетворився на одного з перших ворогів країни.

Світ навколо чоловіка з дитиною на руках був тихий, порожній, і все-таки заснути не виходило. Тривога стискала груди, мов крижані ланцюги, не давала вдихнути. Ком у животі та хвилі страху по хребту змушували чоловіка нервово роззиратися в темряву, ніби будь-якої миті могло з’явитися щось страшне.

Ніч осіння, від крижаного повітря мороз повз шкіру пробігав, руки оніміли, а ніс щипало від холоду. Він обережно загортав маленьке тільце у своїх обіймах у кілька шарів знайденого одягу, аби тільки зігріти її. Тихе дитя дихало рівно і слабко, а навколо панувала тиша, що стискала серце все міцніше.

– Мамо? – прошепіта маленька білява дівчинка, ледь чутно і невпевнено, її очі повні сліз – блакитні, гарні, наче намальовані. 

Ще зовсім крихітна. 

Аларіон, намагаючись не показати, як тремтить, нахилився і торкнувся губами чола дитини. 

Він намагався не дозволити жаху від осмислення того, що в його руках такий клопіт, пробратися в голос, коли тихо відповів:

– Я не знаю, хто вона… і де вона, – зітхнув. – Але ми можемо познайомитися з тобою. У мене є одне секретне просте ім’я, яке ти зможеш запам’ятати… Лоріан – це моє доросле ім’я. Але… Воно коротше, тому віднині буду вважати його дитячим… наче для діток, які зможуть його вимовити. А моє повне ім’я ти не подужаєш запам’ятати, тому це неважливо. І краще тобі його не знати. Гаразд? Коли виростеш, то тебе будуть лякати байками про мене.  

Дитинка знала так мало слів, але кожне з них залишало болісний відбиток у серці. 

Аларіон, будучи дорослим чоловіком, абсолютно не уявляв, що робити з малою дитиною. У нього ніколи не було ані сестер, ані братів, і він жодного разу в житті не тримав немовлят на руках до цього моменту. Його рухи були незграбними, а кожен дотик здавався невпевненим, наче він міг завдати шкоди цій крихітці.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 2 ... 119
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Споріднені душі: Принц-вигнанець, Яра Крихта», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Споріднені душі: Принц-вигнанець, Яра Крихта"