Читати книгу - "Два сусіда, Стружик Лев"

Десь в одному з глухих куточків міста, майже на прикордоні, між двома п'ятиповерхівками жили-були двоє сусідів, які... не вміли ділитися. Так, у них постійно коїлися сварки: то вони не можуть розділити капусту, то вони не можуть розділити кота, який приблудився їм, то ще щось не можуть між собою розділити. І все це так доводило до сварок, що здавалося, усе закінчиться погано. Але найбільший конфлікт між ними розгорівся одного дня, коли вони сиділи на старих шинах біля маленького майданчика, вперті у землю, і знову почали сваритися.

— Як ти смієш мене називати "нікудишнім"?! — гримнув перший сусід, високий і худий, що більше нагадував жердину.

— А ти як смієш мене називати "опудалом"?! — відгукнувся другий, кремезний та низький, із круглим червоним носом, наче помідор.

— Бо ти і є опудало! — вигукнув перший, схопившись за краї своєї куртки, неначе готувався до бійки.

— Ах ти так! Ну отримуй у мене! — і другий сусід схопився з шини, розмахуючи руками, наче вітряк.

Далі почалося справжнє казна-що. Спочатку вони почали штовхатися, потім намагалися схопити одне одного за комір, але кожного разу промахувалися. Перший сусід махнув рукою, неначе хотів влучити по плечу другому, але замість цього зачепив шину, що перекотилася вбік. Другий відповів, намагаючись ухилитися, та зачепив ногою порожнє відро, яке гучно гримнуло, привертаючи увагу перехожих.

Поруч проходила літня жінка з маленькою собачкою. Вона здивовано зупинилася, дивлячись на двох дорослих чоловіків, які крутилися навколо шин, мов діти на майданчику.

— Що це за цирк? — пробурмотіла вона, тягнучи на повідку свого песика, який тявкав на сварливих сусідів.

Тим часом два чоловіки нарешті зупинилися, важко дихаючи.

— Слухай, а може... давай помиримося? — запропонував перший сусід, витираючи піт із лоба.

— Після того, як ти мене "опудалом" обізвав? Ніколи! — рішуче відповів другий, схрестивши руки на грудях.

— Але я так більше не буду! Я обіцяю! — наполягав перший.

— Справді? Я сказав: ніколи, простирадло! — випалив другий, і його очі блиснули гнівом.

— Що?! "Простирадло"?! Та як ти...! Ах ти, шибайголова! — вигукнув перший, почервонівши від злості.

— Ах ти, турок ненормальний! — відповів другий і знову кинувся в атаку.

Нова хвиля бійки розгорілася ще жвавіше, ніж попередня. Тепер вони не лише штовхалися, а й почали стягувати один з одного шапки, розмахувати ними, як прапорами, і навіть намагалися перекинути один одного через шини.

І тут з’явився я. Просто проходив повз, несучи у сумці кілька продуктів із супермаркету. Я зупинився, бо не міг повірити своїм очам: двоє дорослих чоловіків, які мали б уже сидіти вдома або читати газети, сперечалися, як діти.

— Перепрошую, — звернувся я, наближаючись до них. — Що тут у вас коїться?

Обидва зупинилися, повернувши голови до мене.

— Та ось цей! — вигукнув перший, вказуючи пальцем на другого.

— Та ось цей! — закричав другий, показуючи пальцем на першого.

— Що ви не можете поділити? — спитав я, намагаючись зрозуміти, у чому справа.

— Кукурудзяна каша, — буркнув перший, зітхнувши.

— Упаковка залишилась одна, і він хоче забрати її собі! — додав другий.

— А ти сам її хочеш забрати! — обурився перший.

Я розгублено дивився на них. Виявляється, вся ця бійка виникла через звичайну упаковку каші.

— Слухайте, — сказав я, піднявши руки, щоб вони заспокоїлися. — Це ж така дрібниця. Ви можете просто поділити її навпіл.

— Як це навпіл? — підозріло спитав перший.

— Ти хочеш сказати, що ми обидва можемо її взяти? — уточнив другий.

— Саме так, — кивнув я. — Ось, поділимо її рівно на дві частини.

Я витягнув з сумки пакет із продуктами, знайшов ножиці й розділив упаковку каші на дві рівні частини.

— Ось, тримайте, — сказав я, простягнувши кожному по половині.

Сусіди дивилися на мене з подивом, а потім на свої частини каші.

— Ну що ж, — пробурмотів перший. — Мабуть, ти маєш рацію.

— Так, дякую, — додав другий, стискаючи свою половину.

Вони подивилися одне на одного, а потім потиснули руки.

— Дякую тобі, чоловіче, — сказали вони мені майже одночасно.

Я посміхнувся, дивлячись, як вони почали обговорювати щось зовсім інше, уже без сварок, і пішов додому. А сусіди, які недавно сварилися, знову розмовляли між собою про щось цікаве як ніколи в житті.

Кінець