Читати книгу - "Між реальностями, Love"

Кароліна сиділа за столом у своєму маленькому квартирному кабінеті, відкидаючи погляд на темний вуличний пейзаж. Вулиця за вікном була пуста, тільки кілька вогнів міських ліхтарів розсипали жовті плями на мокрому асфальті. Дощ. Вже кілька днів. Це був один із тих часів, коли все здається позбавленим кольору, немов і самі тіні стають менш чіткими. Вона дихала важко, немов намагаючись проникнути в саму суть своїх думок.

Кароліна не була впевнена, що саме вона шукає, але певна річ була: їй потрібна була зміна. Всі її спроби знайти щось стабільне, хоч би й маленьке, в її житті закінчувалися раз за разом відчуттям порожнечі. Вона не відчувала себе повною. Іноді їй здавалося, що її душа десь далеко, а тіло лишилося тут, між обов’язками та рутиною. У світі, що не зупинявся ні на мить, Кароліна почувала себе залишеною на краю.

«Що я взагалі шукаю?» — подумала вона, торкаючись холодного скла вікна. Своє місце в житті вона не могла знайти, хоча й намагалася усіма силами. Однак, чим більше вона шукала, тим більше втрачала відчуття реальності, як той промінь світла, що мандрує через хмари, ніколи не досягаючи землі.

Її телефон задзвонив, і на екрані висвітився номер Олексія. Це був її давній друг, з яким вона давно не бачилася, хоча і підтримувала контакт час від часу. Він був одним із небагатьох, хто намагався зрозуміти її. Може, сьогодні він принесе відповіді.

— Привіт, — відповіла Кароліна на дзвінок, намагаючись приховати свою байдужість.

— Привіт, Каро. Як ти? — звучав його знайомий голос, але в ньому було щось нове. Невидимий натяг, мовби він приховував щось важливе.

— Як завжди... — відповіла вона, вгадуючи тон його голосу. — Що нового?

— У мене є дещо, що, можливо, змінить твоє життя. І твоє ставлення до цього світу, — Олексій говорив повільно, неначе відмірюючи кожне слово.

Кароліна здивовано підняла брови. Це не був звичний тон для нього. Він зазвичай був більш прямолінійним.

— Що ти маєш на увазі? — запитала вона, відчуваючи, як цікавість почала брати гору над апатією.

— Я знайшов спосіб... — він зробив паузу, немов вагався, чи варто далі продовжувати. — Я розробив пристрій, який дозволяє потрапляти в паралельні реальності.

Кароліна мовчала, не зовсім розуміючи, чи сміятися, чи не сміятися.

— Що? Ти серйозно? Паралельні реальності? — вона була збентежена, хоча й завжди знала, що Олексій може бути диваком.

— Так, серйозно. Уяви собі, що ти можеш побачити інші версії себе, що тобі вдалося щось змінити, і все було б по-іншому. Ти можеш потрапити в світ, де ти успішна художниця або бізнесвумен, де ти знайшла своє місце, або навіть стала матір'ю… Все залежить від твоїх виборів, Каро.

Кароліна почала відчувати, як щось всередині неї починає битися швидше. Ця ідея — хоча і виглядала абсурдно — так заворожувала її, що вона не могла не задуматися.

— І ти хочеш, щоб я це спробувала? — запитала вона, намагаючись збагнути, що за цією пропозицією стоїть.

— Я не просто хочу, — відповів Олексій. — Я маю для тебе цей пристрій. Ти можеш відчути, як це — мати інше життя, кожен вибір стане новою реальністю.

Кароліна обмірковувала сказане, зважуючи кожне слово. Що, як це дійсно працює? Що, якщо кожна нова реальність — це шанс на справжнє щастя?

— Я не знаю, Олексію... Мені здається, що все це занадто складно. Що, якщо я просто втратлюся? Втратлю себе?

— Це не втеча, Каро, це шанс побачити все по-новому. Ти нічого не втрачаєш, а тільки можеш зрозуміти, чого справді хочеш.

Кароліна мовчала, її розум блукав у нескінченних варіантах можливих світів. Як це може бути? Як виглядатиме її життя, якщо вона обере інший шлях?

— Я подумаю. Може, варто хоча б спробувати, — нарешті промовила вона.

— Я буду чекати. Тільки пам’ятай, Каро: жоден світ не буде ідеальним. Але кожен з них відкриє тобі нові можливості.

Кароліна поклала телефон, дивлячись у темряву. Що робити з цими словами? Чи може дійсно існувати можливість іншого життя? І, якщо так, чи зможе вона знайти в ньому себе?

Вона закрила очі. Може, цього разу у неї вийде знайти свій шлях.