Читати книгу - "Закохана у боса , Кетрін Сі"

Глава 1. Новий виклик

Я ніколи не боялася викликів. З першого дня в цій компанії я знала, що не залишуся простою помічницею. Крок за кроком я доводила свою компетентність, працювала понаднормово, брала на себе складні завдання. І ось нарешті моя можливість — тимчасове керівництво важливим проєктом.

Але чому ж зараз у мене стискається шлунок, а долоні вологі від хвилювання? Я не можу зараз дати слабину. Не в моїх правилах таке. 

— Вітаю з підвищенням, Делайло, — голос Еміра пролунав спокійно, але я вловила в ньому приховану усмішку.

Я підняла погляд на свого боса. Високий, із темними очима, які завжди здавалися уважними й трохи насмішкуватими. Він виглядав спокійним, наче для нього ця ситуація була цілком очікуваною. У цей момент він був таким гарним. Ця чорна, атласна сорочка йому так пасує. Ковтаю в'язку слину. 

— Дякую, — я змусила себе кивнути і взяти себе в руки. — Але це лише тимчасово, правда?

— Подивимося, — відповів він ухильно і мені не сподобалося це. 

Мене завжди дратувала ця його манера — говорити так, ніби він знає більше, ніж говорить. Але зараз було не до цього.

— Я зроблю все, щоб виправдати довіру, — сказала я твердо.

Емір посміхнувся.

— У цьому я не сумніваюся.

Що ж, гра почалася. Я доведу всім що чудовий керівник. 

Я вже збиралася вийти з кабінету, коли почула його голос:

— Зачекай.

Я завмерла на мить, а потім розвернулася. Емір підійшов до столу, взяв папку з документами й простягнув її мені.

— Ознайомся з цим до завтрашньої наради. Це важливо.

Я потягнулася, щоб узяти папку, і в ту ж секунду наші пальці випадково торкнулися.

Це тривало лише мить. Але вона чомусь здалася мені занадто довгою.

Я різко відсмикнула руку, стиснула папку й кивнула, намагаючись не дивитися йому в очі.

— Добре.

Розвернувшись, я швидко попрямувала до виходу. Але навіть коли двері зачинилися за мною, я все ще відчувала його дотик.

Щойно я вийшла з кабінету Еміра, до мене підійшов Лукас.

— Делайло! Вітаю! — його обличчя світилося від щирої радості.

Лукас був одним із тих людей, хто завжди тримався позитивно, незалежно від ситуації. Ми працювали разом майже три роки, і за цей час я звикла до його постійних жартів і підтримки. Чоловік мав кучеряве волосся та добрі очі. 

— Дякую, Лукас. Це поки що тимчасово, але я не збираюся втрачати шанс, — сказала я, намагаючись приховати хвилювання.

— Знаю, ти чудово впораєшся. Ти найкраща у своїй справі, — він широко посміхнувся, а потім, трохи невпевнено зітхнувши, додав: — Слухай, а що, якщо ми відсвяткуємо твоє підвищення? Є один хороший ресторан, можемо повечеряти.

Я здивувалася. Ми з Лукасом дружили, але ніколи не проводили часу разом поза офісом.

— Я б з радістю, але я вже домовилася з Софі, — швидко відповідаю.

Лукас на мить затримав погляд на мені, ніби розчарований, але потім знову усміхнувся:

— Окей, тоді іншим разом. Але я все одно пишаюся тобою, Дел.

Я усміхнулася йому у відповідь і пішла до свого кабінету, навіть не підозрюючи, що для Лукаса цей момент означав більше, ніж просто вечеря.