Читати книгу - "Шлях крізь Хаос, Катя Губська"

   Сонце повільно сідало за обрій, розливаючи золотаво-червоне світло по широких полях, що оточували маленьке село біля підніжжя гір. Вітер ніс запах лаванди та стиглих оливок, а хвилі пшениці колихалися, ніби відгукуючись на невидиму пісню богів. Ледь чутно дзижчали цикади, їхній спів змішувався з шелестом листя, створюючи гармонію природи, яку більше ніхто не помічав. На самому краю села, на високому пагорбі, стояла Діана — висока, струнка, з міцним тілом воїтельки. Вона спиралася на свій лук, а її темне волосся розвіювалося вітром. Очі, кольору ранкового моря, уважно вдивлялися в горизонт. Там, у далечині, лежав світ, сповнений небезпек і пригод, який чекав на неї. Вона відчувала це, хоч не могла пояснити, чому.

Діана була не такою, як інші жінки з її селища. Вона не мріяла про спокійне життя і затишний будинок. Її руки звикли до меча, її спина не знала тягаря втоми, а серце завжди жадало битви. Вона навчилася володіти зброєю від свого батька — знаного воїна, який загинув, захищаючи рідний дім. Відтоді вона пообіцяла собі, що ніколи не буде беззахисною.

Раптом за її спиною почулися кроки. Вона озирнулася і побачила постать у довгій білій туніці. Це був старий жрець, якого звали Клеон. Він служив у храмі Зевса і був відомий своєю мудрістю. Його очі були мов стародавній пергамент, що зберігає таємниці давніх віків.

— Діано, настав час. — Його голос був тихим, але сповненим значення.

— Час для чого? — Вона звузила очі, відчуваючи, що ця розмова змінить її життя.

— Час прийняти свою долю.

Старець простягнув їй згорток із печаткою у вигляді блискавки. Діана взяла його, зламала сургуч і розгорнула пергамент. Текст був написан старогрецькою мовою, і вона одразу впізнала знайомі слова:

«Прийде час, коли воїтелька, що народжена від сонця та крові, стане на шлях великого випробування. Її меч проб’є тінь хаосу, її стріли розірвуть морок, але лише спис богів дасть їй силу завершити почате. Їй судилося знайти його і зупинити прокляття, що насувається на цей світ. Бо якщо вона не зробить цього, вічна війна пожере все»

— Що це означає? — Діана підняла погляд на жреця, хоча в її серці вже вирувало передчуття.

Клеон повільно кивнув.

— Арес, бог війни, пробудив древнє прокляття. Незабаром світ опиниться у вічному полум’ї битви. Єдиний спосіб його зупинити — віднайти божественний спис. Він зберігається в Лабіринті Хаосу, місці, де навіть боги бояться ступати.

— Якщо цей спис такий могутній, чому самі боги не знайдуть його?

— Багато хто з них не бажає цього. Арес і його послідовники прагнуть війни. Вони вже ведуть свої ігри, збираючи армії. Ти маєш шанс покласти край цьому, поки не стало запізно.

Діана зітхнула. Її серце забилося швидше. Вона завжди мріяла про велику пригоду, але тепер, коли доля ставила її на цей шлях, вона вперше відчула вагу відповідальності.

— Я одна? — її голос звучав твердо, але всередині не було впевненості.

— Ні. Дехто буде з тобою. Але пам’ятай, Діано, не всі друзі залишаться вірними до кінця.

Вона відвернулася, вдивляючись у темніючий обрій. Це був момент істини. Вона могла залишитися, жити простим життям... Але це не було її покликанням.

— Я вирушаю на світанку. — Її голос став твердим, як кований меч.

Клеон схиливши голову, зник у сутінках.

Вночі Діана довго не могла заснути. Вона чистила свій меч, гострила стріли і збирала запаси. У голові вирували думки про те, що чекає її попереду. Уві сні їй привидівся похмурий Лабіринт, його стіни рухалися, а з тіней виривалися пазурі. Вона бачила Ареса — у його очах горів вогонь війни, а за його спиною стояли воїни у чорних обладунках.

Коли перші промені сонця торкнулися її обличчя, вона вже була готова. Надягнувши шкіряну броню, прихопивши свій лук і меч, вона ступила на шлях, що вів у невідоме.

Вона ще не знала, що її чекає, але була впевнена в одному — вона не відступить.