Читати книгу - "Її Мама, Iryna Demchuk"

Новела

Її мама

 

Всі ми діти, поки живі наші батьки. Моя сусідка не виключення. Свою стареньку маму вона забрала до себе з села у багатоквартирний будинок. На щастя, вона живе на першому поверсі, її мама не користується ліфтом та насолоджується квітучими кущами бузку прямо з вікна кухні. Але Діна, так звуть мою сусідку, часто жаліється на свою маму через побутові суперечки. Вона частенько забігає до нас з мамою переказувати розмови зі своєю. То не так посуд помиє, то не тієї ганчіркою підлогу протре.

Каже Діна:

- Мамо, прошу тебе, не треба, відпочивай, я сама після роботи все зроблю. А мама відповідає, що хоче допомогти. А мені її поміч – потім все перероблюй.

Сільське минуле життя Діниної мами теж прибавляє сусідці проблем.

Приходжу сьогодні додому – двері навстіж, - каже вона. – А вона сидить на вулиці перед під’їздом на лавочці, як у себе в селі. Веду додому, кажу, що так тут не можна. Мало хто зайде. І знаєте, що вона відповідає? Ось – показує на сусідні двері – люди тут живуть, і тут – вказує на інші сусідні. Хіба сусіди чужі люди? І ось, – показує на щойно прибувший ліфт, звідки вийшли інші мешканці. – Бачиш, вони теж двері не зачиняють.

Сміємося разом з Діною.

Ну вік такий, людина все життя в селі прожила. Поговори з мамою ще раз. – моя мама каже. - Вона ж з тобою скільки у дитинстві розмовляла, десь вмовляла, десь переконувала. Тепер твоя черга так розмовляти з мамою. Та ж немає часу, - видихає Діна, то робота, то ще щось.

Я в цей момент задумаюсь. Іноді мені теж важко розмовляти зі своєю мамою. Напевне, конфлікт поколінь вдається взнаки. Тільки з роками приходить мудрість, не сваритися, а переводити все в жарт нарешті. Та й часу іноді теж бракує просто сісти, порозмовляти з мамою.

Одного разу Діна прийшла на чай, дуже засмучена. Знову жаліється на маму.

Не говорить цілий ранок. Зробила собі чай і п’є, відвернувшись від мене, дивиться лише на ті свої бузкові чащі.

Моя мама підсунула до неї порізану на таці шарлотку.

Що вже знову? Розповідай.

Видно, що сусідка дуже схвильована, хотілося якось зарадити.

Було вчора у моєї сестри Надійки ювілей. Мама не пішла, погано ходить та й не любить вона компаній. Привітала її по телефону, передала гроші у конверті, відкладені з пенсії. Все було добре. Звісно, ми сиділи, випили. Заговорилися, - Діна відсьорбнула вже холодний чай, руки дрижали, і трохи напою розлилося. – Приходжу додому, мама в дверях - руки в боки. «Діно, ти що пила? Ти знаєш, що з цього все починається?!». Відчитала, як школярку.

Майже не плаче.

А ти що? – мама моя. А я їй кажу: «Мама, мені вже 62 роки, нехай починається!». От зранку і німецька мова.

Ми посміхнулися. Сусідка теж, змахнувши сльозу з очей. Бачу їй легше стає.

Через деякий час мами Діни не стало. Роки і хвороби далися взнаки. Діна ходить до мами, розмовляє з нею. Скільки усього не сказано за все життя, образи, недомовки… а зараз є і час, і можливість, тільки не відповідає ніхто. Мама дивиться з портрету на пересаджений кущ бузку з-під кухонного вікна. І мовчить.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍

Кінець