Читати книгу - "Королівство Крижаного Полум’я Хроніки Ельсара Книга І, Svitlana Anosova"

— Ти знову чуєш їх? — голос Арії був ледь чутним, мов тріск полум’я у вітрі.
— Завжди, коли ніч без місяця, — відповів Ельсар, не відводячи погляду від обрію. — Вони шепочуть старими словами, якими давно не говорять. І ніколи вже не говоритимуть.

— Це лише вітер, — прошепотів юний Радас. — Він грається з твоїми думками.

Старий маг усміхнувся.
— Вітер ніколи не говорить зайвого. Якщо він приносить голос — значить, хтось має його почути.

Пісок рипів під ногами. Усе довкола було тишею. Навіть полум’я смолоскипа наче боялось тріпотіти. І раптом…

— Ти йдеш туди, де навіть смерть не ризикує ступити, — пролунав глухий голос із піску.

З тіней скелі вийшов чоловік у темному одязі, вкритому піщаними рунами. Його очі світилися янтарним вогнем, а шрами на руках утворювали візерунки, схожі на стародавні написи.

— Ше’Ваар, — прошепотіла Арія, відступаючи на крок.

Ельсар не здивувався. Лише схилив голову.
— Я знав, що ти з’явишся.

— Бо вітер тебе вже назвав, — відповів маг пустелі. — А той, кого названо, більше не належить собі.

— Я шукаю слова, — промовив Ельсар. — Старі. Заборонені.

— Знаю. — Ше’Ваар підійшов ближче. — І попереджаю. П’яте слово не має бути сказане. Воно не створене для людських вуст.

— А якщо вже пізно мовчати?

Очі Ше’Ваара засяяли яскравіше.
— Тоді готуйся платити. Ти дізнаєшся правду, але не маєш права її промовити. Навіть королю. Навіть собі.

— Чому? — запитав Ельсар.
— Бо істина, яку несеш, змінить не лише майбутнє…
Вона перепише минуле, — тихо відповів Ше’Ваар.

Маг пустелі витягнув зі свого одягу маленький камінь, чорний як північний попіл, і вклав його у долоню Ельсара.
На його поверхні тьмяно пульсувала срібляста руна — ніби дихала власним життям.

— Це перша з п’яти, — прошепотів він. — Не читай уголос.
Не показуй нікому.
І коли настане час — ти сам зрозумієш, де буде друге слово.

Ельсар хотів щось сказати, але Ше’Ваар нахилився до нього і, ледь чутно, вимовив одне-єдине слово, яке змусило простір навколо затремтіти:

— "Алаерос…"

Земля під ногами на мить здалась живою. Пісок завмер. Полум’я згасло.
А Ельсар відчув, як у грудях наче відкрились двері — туди, де живе те, що не повинно було прокидатись.

— Алаерос... — прошепотів Ше’Ваар.

І тоді Арія завмерла, зблідла, наче відчувши щось холодне на своїй шиї.
— Це… одне з п’яти?

Ше’Ваар не відповів одразу. Він довго мовчав, і лише тіні вогню грали на його обличчі.

— Одне з тих, що розірвали душу того, хто кохав так глибоко… що знищив навіть пам’ять про неї.

Ельсар зціпив зуби.
— Ви говорите про Астарахса?

— Я нічого не сказав, — жорстко відповів Ше’Ваар. — І ти теж не кажи. Це ім’я — не згадка. Це ключ. До болю, до безумства… і до прокляття.

— Його рід досі несе це на собі, — прошепотіла Арія, і Ельсар помітив, як її очі блиснули. — До тридцять сьомого року. Без спадкоємця — смерть.

— Це лише легенди, — буркнув Радас.

— Ні, — спокійно сказав Ше’Ваар. — Це розплата. За любов, яку світ не зміг витримати.

Це історія не про перемогу.
Це історія про слова, яких не можна вимовити,
і тишу, що важить більше, ніж цілі королівства.

Старий маг рушив далі, стискаючи камінь із рунічним знаком.
Він не знав ще всіх слів. Але тепер — він був їх Носієм.

А Ше’Ваар зник…
немов його ніколи й не було.