Читати книгу - "Тільки ця ніч, Ліліт Вайсс"

- Жанр: Любовні романи 💘💔💏
- Автор: Ліліт Вайсс
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Ніч була м’якою, наче перша сторінка старої книги, яку боїшся перегорнути, щоб не порушити її чарівність. Море — велике, нескінченне, ледь торкалося берега своїми хвилями, наче велетенське серце, що дихало, не зупиняючись. Вітрила на горизонті здавались блискучими точками, які губились у темряві. І тільки цей шум хвиль був реальним. Всього лиш хвилі, туман і зорі.
Ная давно втратила відлік часу. Вона не знала, скільки вже йшла по пляжу, не знала, скільки годин минуло з того моменту, як покинула ту галасливу вечірку, ту метушню, ту неправдиву маску, яку носила. Вона відчувала себе порожньою, затиснутою між світами, що мали нічого спільного з її істинним "я". Їй було важко дихати серед усіх цих людей, серед усіх цих очей, які дивились, не бачивши справжньої Наї.
Тож вона пішла — без мети, без конкретного напрямку. Просто до моря. Туди, де можна було забути про все, що було і що буде. Туди, де не було ні рідних, ні друзів, а тільки тиша й вітер.
І ось, вона дійшла. До того місця, де вода ніжно обціловує пісок. Безлюдно. Спокійно. Вона опустилась на землю, прикрила очі, впустивши холодний вітер у волосся, і слухала тільки себе.
Але в тиші, що огортала її, раптом з’явився хтось ще.
Спочатку це була лише тінь на фоні темного горизонту. Далеко. Потім — рух. Легкий, майже непомітний. Як відгук на її власний біль, що так довго знаходив своє місце в її грудях. Він йшов до неї так, немов знав, що його чекають. І хоч він був незнайомцем, вона відчула — це не випадковість.
Він зупинився на кілька метрів від неї, мовчки дивлячись на море. Його фігура була витонченою, обриси контрастували з нічною темрявою, але щось у його присутності змушувало все навколо ставати менш важливим. Вона не одразу заговорила. Ніяких зайвих слів. Він також мовчав, але йому не було потреби говорити. У цій нічній тиші між ними вже було все.
— Ти теж тут один? — несподівано порушила тишу Ная, хоча і сама не знала, чому вирішила заговорити.
— Так, — його голос був тихим, але ясним, ніби промовлений прямо до її серця. — Я просто йду, коли не можу спати.
Ная усміхнулась, хоч і не зовсім розуміла, чому. Що він мав на увазі під "йду"? І чому його слова звучали так знайомо?
— І я теж, — відповіла вона. — Поки не зникне ніч.
І ця проста фраза, сказана між ними в цю моментальну тишу, стала початком чогось, що не можна було пояснити словами. Здавалось, щось завмерло в повітрі, а всередині її серця щось відкрилося, наче відновлений подих.
Вони сиділи поруч, не дивлячись один на одного, а тільки на хвилі, що м'яко накочувалися до берега, розбиваючись про пісок. Ніяких запитань, ніяких відповідей, лише відчуття, що вони обоє потребують цього моменту.
Може, їхні дороги більше не зійдуться. Може, завтра все повернеться до того, як було. Але ці кілька годин, коли кожен із них відчував, що знову живе, залишаться незабутніми. Тільки ця ніч… тільки цей час, коли їхні серця могли вперше почути одне одного.
Але для цього потрібно було почати. І вони почали. Не розуміючи до кінця, чому, і чим все це закінчиться.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Тільки ця ніч, Ліліт Вайсс», після закриття браузера.