Читати книгу - "Тільки ця ніч, Ліліт Вайсс"

Вступ

Ніч... Вона була схожа на відображення — чиста, непорушна і така нескінченна, що аж боляче дивитися на неї. Все навколо було занурене в темряву, але в цьому світі, де кожен крок залишав слід, Ная відчувала себе безлюдною. Вона йшла по пляжу, не поспішаючи, не дивлячись на годинник. Весь цей час, який вона залишила за собою — той гучний, безсилий світ вечірки, ті пусті розмови і голоси, що вирують у голові, — здавався таким далеким. А тут, на березі, де не було ні людей, ні шуму, де ніч була лише пронизаною світлом зірок, вона могла дихати.

Задовго до того, як вони зустрілися, Ная відчула: життя не завжди повинне бути таким галасливим. Вона жила в цьому світі, в якому важливі були лише миттєвості, коли все стало безмовним і спокійним. Але навіть коли цей спокій здався їй порожнім, вона ще не знала, що ця ніч змінить усе. Їй здавалося, що вона просто шукає свою тишу, але, може, насправді шукала й більше — щось більше за саму себе.

Даміан теж шукав. Здавалося б, його кроки не відрізнялися від інших. Він приходив сюди, аби знайти той самий спокій, ту саму втечу, що й вона. І, попри все, він був самотній, хоча, здавалось, що ні. Це було не через те, що він не любив людей, а через те, що ніхто не розумів його в глибині душі. У світі, де всі намагаються тримати обличчя, він був тим, хто відчував цей біль — біль від того, що важливі були не слова, а те, що ти не міг сказати.

Вони зустрілися між хвилями, під світлом зірок. У тій самій тиші, що виникла між ними, не було ніяких питань — тільки відчуття, що це може бути саме тим, чого вони обидва шукали. Тільки цього моменту. Тільки цієї ночі. Вони мали не більше ніж кілька годин, щоб доторкнутися до чогось справжнього, що не можна пояснити словами.

Ная дивилась на море, а він дивився на неї. В їхньому погляді було щось більше, ніж просто цікавість — це було мовчазне визнання. Вони зрозуміли, що ця зустріч, хоч і випадкова, є чимось більшим. Тишу, яка їх оточувала, порушував лише звук хвиль, які знали більше, ніж могли сказати слова. Вони не розповідали одне одному історій свого життя — вони просто сиділи поруч і відчували, як цей момент розчиняється в часі. Якби цей момент міг залишитися таким назавжди… але так не буває.

Ночі, як ця, іноді трапляються раз у житті. І навіть якщо це лише спалах у темряві, ці спалахи залишають після себе незгладимий слід у серці. І ця ніч для Наї і Даміана, хоч вони ще не розуміли цього, стала саме таким спалахом.

Вони сиділи на піску, не знаючи, що принесе завтра, і хоча все знову може змінитися, їхні серця вже почули одне одного. І в цей момент, серед хвиль і туману, все було на своїх місцях. Ще кілька годин, і життя повернеться до звичних рамок. Але зараз — зараз вони мали одну ніч, одну можливість відчути, що є щось більше, ніж те, що дає їм повсякденне життя.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍