Читати книгу - "Ти - мій спокій, Ірен Вастро"

- Жанр: Любовні романи 💘💔💏
- Автор: Ірен Вастро
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
-Яно, досить спати! Вставай, бо все проспиш!- чую крізь сон, як мене кличе мама.
-Не чіпай онучку, нехай ще трохи поспить.- каже їй бабуся Надія.
Чую, як кроки і голоси віддаляються. Все ж відкриваю очі і мружуся від сонячного світла. На вулиці кукурікає півень, дзижчать бджоли, пахнуть квіти. Через відчинене вікно заходить прохолода. На вулиці літо. Встаю та одягаю улюблену футболку з шортами і прямую на кухню. Мене батьки на все літо привезли до бабусі. Оскільки роботи в них багато, вони в мене люди офісу, то, щоб без нагляду не лишати привезли до бабусі за місто. Сказали, що буду під наглядом, а заодно й бабусі допомагатиму. Мені 13 минало, як писав Шевченко і я весела дівчина Яна.
-Нарешті, прокинулась, соня!- каже мені мама оглядаючи мене.
-І тобі доброго ранку!- кажу цілуючи маму і бабусю в щоку.
-Давай снідай, і допоможеш бабусі в саду, а ми з татом вже поїдемо. Завтра на роботу, ще потрібно їсти приготувати, поприбирати, попрасувати.- каже моя мама Руслана.
-Що в нас на сніданок?- питає тато заходячи на кухню і цілуючи маму в щоку.
-Сирна запіканка з джемом.- каже мама, ставлячи йому тарілку.
-Смакота. Дякую вам, мамо, за смакоту.- каже тато бабусі.
-На здоров’я, синку.- каже йому мамина мама.
Його батьки нажаль зараз далеко за межами країни. То ж дідуся з бабусею я бачу 1-2 рази за рік.
-Дивись, Яно, будь розумничкою.- підморгує мені батько.
-А коли я нею не була?- кажу з хитрою посмішкою.
-Ой, Яно, Яно не заздрю я твоєму чоловікові.- каже тато всміхаючись.
-Не треба мені чоловіка, мені й самій добре.- кажу я.
-Почекай, закохаєшся, по- іншому заговориш.- каже бабуся всміхаючись.
Так за розмовою минає сніданок і батьки їдуть додому.
-Ну, що Яно пішли трохи попрацюємо?- питає бабуся.
-Пішли.-погоджуюся я.
Спочатку пораємося на городі, а потім бабуся просить позбирати яблука в саду. То ж взявши відро йду в сад. Там бачу, як хтось забрався на верхівку яблуні, рве найстигліші яблука.
-Гей, ти! Що ти побиш? Це наші яблука!- кричу я і взявши яблуко, кидаю його вгору.
-Ай! Ти що божевільна!- чую я з дерева.
-А ну злазь, злодію! – кричу я замахнувшсь і кинувши в нього наступне яблуко.
Добре, що за метання в мене в школі завжди був високий бал.
-Ти хто? Відчепись.- каже мені хлопчачий голос.
-Я Яна, це сад моєї бабусі!- кажу я і кидаю в хлопця нове яблуко.-А от ти хто?- питаю я.
-Добре, добре, зупинись, я злізаю.- каже хлопчачий голос.
Через хвилину я бачу хлопця трохи старшого за мене. В нього коротке чорне волосся і темно-карі очі, та ямочки на щоках. Я б назвала його симпатичним, якби під оком не красувався синець. Чомусь починаю сміятися, бачачи як я яблуком в нього поцілила.
-Чого смієшся, божевільна?- питає хлопець.
-В тебе залишилася мітка злодія.- кажу я, ледь стримуючи сміх.
-Це ти в мене яблуком потрапила!- каже він торкаючись ока.
-Хто ти і чому ти в нашому саду?- питаю ставлячи руки в боки.
-Я ваш сусід – Андрій. Приїхав у гості до бабусі.- каже хлопчина.
-Чого поліз в чужий садок?- питаю грізно.
-Яблук дуже захотілось. А в нас в цьому році – не врожай.- каже він своє виправдання.
-А попросити?- питаю.-Не намагався?- кажу з докором.
-Пробач.- каже він дивлячись мені в очі.
В цей час, щось починає тремтіти в грудях від його погляду. Проганяю ману, струсивши головою і кажу:
-Добре. Можеш взяти декілька яблук.- кажу нарешті змилувавшись.
-Дякую, чарівна господарка саду!- каже він жартівливо.
-Гей, я можу й передумати!- кажу я.
-Добре, добре.- хлопець бере кілька яблук і йде на вихід.
А в цей час бабусин до саду забігає бабусин злий пес і наш сусід починає тікати від нього. Вже коли сусід майже вийшов за двері, пес схопив його за штани і відірвав їх частину.
-У вас навіть пес якийсь ненормальний!- каже хлопець вже зі свого двору.
-Отож! Більше без попередження не приходь!- кажу я і сміюся, гладячи нашого Тарзана.
Зібравши яблука йду до бабусі.
-Що познайомилися з сусідом?- посміхається бабуся.
-Він хотів вкрасти наші яблука!- обурююся я.
-Нехай бере! В них в цьому році не врожай. Все одно у нас багато яблук.- каже вона.
-Та він злодій! Прийшов і попросив би!- кажу я.
-Тут ти права.- каже бабуся.- Митрофанівна моя подруга. Це її онук – Андрій. Він з міста приїхав до неї, всіх правил не знає.В нього не так давно батьки розлучилися. Тому його сюди привезли трохи розвіятися.- каже бабуся мені тихо.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ти - мій спокій, Ірен Вастро», після закриття браузера.