Читати книгу - "Відпустити й жити, Айсі Дора"

ОЛЯ

– Олю, ти йдеш зі мною в нічний клуб, і не впирайся. Тобі всього 28, а виглядаєш і живеш, як стара діва. І взагалі, мені потрібна компанія. Ти мені подруга чи як?

З Мар'яною було важко сперечатися – вона вперта, як стадо волів. І якщо раніше мені вдавалося вберегти свій тихий, безпечний світ від вихору подруги, то сьогодні, я це вже точно знала, – не вийде.

Мар'яна не стала чекати на відповідь. Залетіла в кімнату й розклала пакети.

– Ось, обирай з цих варіантів.

Молода жінка почала енергійно розпаковувати свої пакунки: величезна косметичка, стайлер, декілька пар туфель, сумочки та одяг.

– Як добре, що в нас однаковий розмір! Так і знай – я не дозволю тобі йти у клуб сірою мишею. Ще не вистачало, щоб хтось сказав, що Мар'яша прийшла хизуватися на тлі страшненької подружки. Ти – красуня, і ми це знаємо, і ми це всім покажемо.

І нащо тільки поділилася з подругою випадково підслуханою розмовою їхніх колежанок? Мене подібні епітети, які я від них почула, зовсім не зачіпали. Хіба що трохи. Бо якби не зачепило, то Мар'яні б не розповіла.

Мар'яна довго вибухала прокльонами в бік колежанок, а потім підозріло затихла. І ось тепер я зрозуміла причину – у подруги визрів план: затягнути мене на корпоратив і "продемонструвати цим куркам, яка Оля зіронька".

І як тепер її відговорити?

А Мар'яна тим часом розкладала підготовлені луки.

– Ось це чорне міні в паєтках і ці ботфорти – просто сексі.

Подруга кинула на мене погляд саме тоді, коли я скривилася на слові "сексі".

– Ну добре. Тоді цей корсет і ці шкіряні штанці.

– Що, теж ні? Ну тоді ось ця червона шовкова сукня. Собі взяла, але що для подруги не зробиш.

Мені не вдалося втриматися від посмішки. Як же я любила Мар'яну за її нестримну кипучу енергію, оптимізм та бойовий характер. А ще Мар'яна була доброю до мене. У цьому новому житті тільки вона знала мою повну історію і, попри це, не відштовхнула, жодного разу не вколола, а лише підтримувала. І навіть зараз, у свій особливий спосіб, Мар'яна знову підставляла своє плече.

Спершись на одвірок, я спостерігала за метушнею подруги та подумки прокручувала аргументи для відмови. Все ж таки, я доросла, і ніхто, навіть найдорожча мені людина, не змусить вийти із зони комфорту. Погляд блукав кімнатою в очікуванні, коли монолог повторних обурень стане на павзу. Поглянула на шафу. Там, у віддаленому куточку, у фірмовій коробці лежала сукня від Ірини Міхайлович – подарунок, який я зробила сама собі рік тому і так жодного разу й не вдягнула. Це ідеальне поєднання шовку й шерсті.

Уявивши себе в цій чорній шовковій сукні-комбінації з невагомим шерстяним плетінням, яке другим шаром огортало тіло, я не втрималася й послала аргументи й страхи до біса. Ось що робить гарна сукня з жінкою.

– Я піду, але тільки в цьому, – відкрила коробку перед скептичним поглядом Мар'яни.

Через півтори години ми з Мар'яною були зібрані. Я підкрутила свої довгі світлі пасма, зробила смокі-айс, вдягла масивні срібні кульчики, а до сукні – чорні лодочки. Ніби й скромно, бо сукня закрита, й довжина нижче колін, та все ж ніхто в цьому образі не назве мене сірою й невиразною.

Мар'яна – жагуча брюнетка – вдягнула червону сукню, як і планувала. Її макіяж був з акцентом на губи. Яскраво-червона переможна посмішка подруги промайнула в дзеркалі саме тієї миті, коли я ще раз поглянула на себе.

Як давно я не фарбувалася і не наряджалася!

З дзеркала на мене дивилася дівчина з минулого, і я дозволила собі на один вечір забути про все й трохи насолодитися життям.