Читати книгу - "Колекціонер спогадів, Віталій Механік"

Вулиці розгорталися віялом альтернативних локацій у майбутнє. Кожна могла завести в закутень або висмикнути загнаного «звіра» з лещат жорстокого покарання. Куди?..

Високий молодик у просякнутій потом сірій футболці, джинсах та кросівках заховався за рогом старовинного будинку, поглянув назад, але нічого підозрілого не примітив. На площі надто людно. Бульваром сунуть автівки й буси, на перехресті «стовпотворіння» пішоходів. Серед них легко сховатися переслідувачам. Вони, скоріше за все, навмисно відстали, однак не випускають з поля зору злочинця й при першій нагоді схоплять. А що як?.. Демид перевів погляд на торговельно-розважальний комплекс «Каскад», що височів над листяними шапками декоративних кленків. Там з ранку до вечора швендяє народ і розчинитися в натовпі простіше, аніж на вулиці.

Молодик висмикнув зі штанів футболку, пригладив розпатлане русяве волосся, глянув на своє відображення у склі магазина, одночасно слідкуючи за перехожими й готовий спринтером рвонути в бік бульвару при найменшій ознаці загрози. Хлопець трохи заспокоївся. Серце вже не калатало навіженим перфоратором, з думок випаровувався страх, м'язи отримали перепочинок. Тепер без поспіху пройти до скверу, звернути, постояти біля продавчині напоїв. Правда, звідти до бічних вулиць далекувато, але доводилося вибирати найкраще з найгіршого. Намагаючись витримати звичний ритм пересічного громадянина, молодик злився з цівкою перехожих, але в душі знову закипала паніка. Демид тремтів од нервового збудження, зиркав з-під лоба направо й наліво, кожної миті очікуючи нападу. За спиною говорять. Жіночий голос накладається на чоловічий. Побутові теми. Одна деталь насторожує: каструлі не бувають з трьома ручками.

Юнак спеціально уповільнив ходу й круто повернув до проїжджої частини. Краєм ока зафіксувавши прискіпливі погляди пари, Демид наважився вискочити перед крутою автівкою. Завищали гальма, з вікна висунулася гнівна пика, проревіла кучеряву лайкою вкупі з погрозою стерти на порох. Молодику не до істерики водія, бо треба відірватися й заскочити до «Каскаду». За останні дні це треті шалені перегони. Поки Демиду щастило, але вранці все почнеться спочатку, ніби хлопець особисто телефонував потенційним кривдникам з повідомленням про своє місцеперебування.

Демид оминав фігурні чавунні лави з дерев’яними лакованими спинками й контролював чоловіка та жінку. Вони повільніші й змушені вертатися до «зебри», чекати зеленого, витрачаючи даремно дорогоцінні хвилини.

Отриману фору хлопець використав для відчайдушного маневру. Нехай переслідувачі думають, що він тікатиме бульваром. Насправді Демид заховається за лавкою, де сиділи веселі дівчата.

– Кепські справи? – яскраво розфарбована брюнетка зміряла Демида критичним поглядом.

– Гірше не буває, – на обличчі молодика приречений вираз.

– Колектори переслідують? – захихикала рудоволоса.

– Вони, – Демид упав на траву, звернувшись калачиком.

– Не підглядати, – «засоромилася» чорнява в короткій спідниці.

– Мені не до того, – буркнув у відповідь хлопець, боячись ворухнутися.

Дівчата пили енергетики й тринділи про колишніх залицяльників.

Переслідувачі гончими псами промчали повз лавку.

Демид простежив за парою, поки та не пропала з поля зору, підвівся й обтрусив з одежі листя:

– Дякую, – глянув на дівчат. Симпатичні, але занадто розкуті.

– Оригінальний у тебе спосіб знайомства, – руда поправила пасмо волосся.

Затримка дорого коштуватиме, тож хлопець під нищівними поглядами ображених подруг побіг до переходу.

Зустрічні сахалися молодика, озиралися, кидалися в’їдливими слівцями про клятих наркоманів. Демиду байдуже, аби не наздогнали переслідувачі. Вони ніби гралися з хлопцем, виманювали кожного разу на урбаністичний простір, виснажували фізичними навантаженнями й нервовим напруженням.

Хлопець став за дерево, просканував очима бульвар, видивляючись ворогів. Жінці з тієї дивної пари років за тридцять. На циганку подібна, тільки не така страшна. Чоловік а-ля натур блондин, худорлявий. Одягнуті однаково: білі сорочки, чорні просторі штани.

Скоро полудень, а в роті Демида сухо наче в пустелі, шлунок гарчить хижаком, вимагаючи поживи. В кишенях вітер гуляє й виникає патологічне бажання поцупити канцерогенний біляш з лотка, але цей крок тільки погіршить становище Демида. Краще перебороти спокусу й сховатися в кондиціонованій прохолоді розважального центру.

Молодик прослизнув у розкриті скляні двері й одразу повернув до павільйону декоративних рослин. Там панувала прохолодна атмосфера.

– Фу-у-у-у! – полегшено зітхнув хлопець, розглядаючи шикарну флору в пластикових горщиках. Вони скрізь. Великі стояли на плитковій підлозі, менші заполонили подіум, а маленькі шикувалися на полицях.

Продавчині підозріло поглядали на брудного молодика, схожого на кандидата в безхатьки.

Демид у відповідь глухо буркнув:

– Важкий день.

– Похмілля, – сердита жіночка склала руки на грудях і досить агресивно виштовхувала сумнівного клієнта за межі рослинного царства через другі двері.

– Я на кілька хвилин охолодитися, – виправдовувався Демид, відступивши до великого залу з меблями, порцеляною, книжками та дитячими товарами, але продавчиня кремінь.