Читати книгу - "Вогонь кохання , Іванна Турецька"

Одразу хочу зазначити що дана історія є вигадана, а всі збіги з реальними подіями і людьми є випадковими.

Оля була у віці 25 років коли вона закінчувала інститут і зустріла Івана, який після аспірантури прийшов у виш викладачем, вона одразу кинулась йому в очі, йому на той час було 26, всього на рік старший від неї. Так і вони познайомились, на здачі останнього іспит яку він був присутній у приймальній комісії. І так слово за слово після здачі всіх екзаменів вони і почали зустрічатися. Все відбувалося в столиці, він їздив на метро, а у неї був водій і власне авто, хоча вона і не хизувалися тим ким є її батько, та всі це дуже добре знали, дійшли слухи і до Івана Олегович в про те що вона ніби то мажорка, яка користується грошима свого батька. Але Оля була зовсім не такою, як її описували. А Іван не зважаючи на слухи, продовжував із нею зустрічатись, коли справа йшла вже до весілля, вони вирішили познайомити одне одного із своїми батьками, батьки Івана були звичайними людьми, що не скажеш про батька Олі, який виховував до того ж її один, її мама пішла до іншого, коли їй було всього п'ять років. 

– Ну що ти готова до зустрічі із батьками, збираємось сьогодні всі у ресторані, і обговоримо деталі нашого весілля.

– Так коханий, я готова. Я так рада що я тебе зустріла.. – І підійшла і поцілувала його.

Навкруги якраз все пахло, майоріло яскравими барвами, червоні троянди на одній із клумб у парку, так і вабили своїм запахом прохожих, до того ж якраз розквітали липи, під аромат смачної запашної кави можна було сісти на вуличній зоні на терасі в якомусь хорошому кафе, і милуватися запахом липи, це і є невеликий відпочинок від усіх заурядних справ, які відволікають від цієї самої миті, яка є саме зараз, у той день якраз була сонячна погода, коли батьки Івана і батько Олі та й самі молоді мали бути присутні на зустрічі. Максим Вікторович, тато Олі заочно вже знав Івана і те чим він займається, хоч він і бажав кращого і багатого нареченого для своєї дочки, але поважав вибір своєї доньки.. Та не все так було просто, деякі люди лише вдають вигляд що вони нормально сприймають те що й де не по їхньому, не у їхній владі і не під їхнім контролем, особливо власні чоловіки, так чи інакше Максим Вікторович робив вигляд при доньці що його все влаштовує, та насправді за її плечима вів подвійну гру, та вона про це не могла знати поки що. Ось і настав день знайомства, батько Олі із нею приїхали на десять хвилин раніше і вже чекали їх у ресторані:

– Привіт! Дуже радий вас бачити – промовив Максим Вікторович.

– Ми теж, це моя дружина Катя, а мене можите називати просто Василь. А так друзі мене називають: "Вася".

– Дуже приємно Василь. Ну що присідайте, я пригощаю. Все за мій рахунок!

– Дякую, та не потрібно ми можемо й самі заплатити.. – Відповів Василь.

– Ну що ви, не переймайтеся, я за все заплачу. Адже я розумію що ви не звикли до таких цін як тут. Давайте одразу до діла, так коли наші молодята планують весілля?

Іван відповів:

– Через два тижні, ми плануємо розписатися. 

– Чудово! Як будемо ділити бюджет на весілля? – Запитав Максим Вікторович у батьків Івана.

– Та ми не плануємо робити пишне весілля, розпишемось і візьмемо шлюб у церкві та й і все. Тихо без пафосу. Адже ця вся трата грошей, це практично лишня справа, їх краще можна використати для відпочинку чи чогось практичнішого ніж просто випити і погуляти, я так вважаю. 

– Справа звісно ваша, але як на мене краще було б все таки в ресторані... – Відповів Максим Вікторович.

– От і вирішилось все! – Промовив батько Івана.

Вкінці коли вже всі збиралися йти, Василь все-таки вийняв гроші із гаманця і оплатив їхню частину за вечерею, сказавши:

– Ну що ж, ділимо навпіл! Радий був із вами познайомитися!

– Взаємно! – Відповів Максим Вікторович. Вони пожали одне одному руки, і пішли. А Іван із Олею залишилися удвох, вони сказали батькам, щоб ті на них не чекали... Іван на рідкість красень, високий, займається спортом - накачаний. Іноді люди можуть вважати що люди котрі живуть не багато, не можуть собі дозволити займатися спортом, але для цього багато не потрібно, лише бажання, наполегливість та дисципліна, чого у Івана було хоч відбавляй. Чорнявий, високий, і до того ж сильний, кому такий не сподобається. Але і Одяг була красунею: Чорне довге волосся, обличчя як у лялечки, все натуральне, без ботоксів і уколів "краси". Після того як всі порозходилися, вони вирішили прогулятися під зоряним небом містом, милуючись тим як світять зорі, й місяць освітлює шлях, у ту ніч було так наче вдень, так яскраво світив місяць. 

– Давай я відвезу тебе додому – Промовив Іван, коли на годиннику вже було пів дванадцятої. – Я замовлю нам таксі, відвезу тебе, і сам поїду додому. 

– Домовились "персик"! – Жартівливо додала Оля!

– Я ж просив не називати мене так!

– Як скажеш милий!

– Ну це вже інша справа!

– Ну що ж таксі вже під'їжджає! Поїхали! 

Біля дванадцятої тридцять Іван вже був вдома, і спокійно ліг спати.

На наступний день коли він йшов на роботу у безлюдному місці біля гаражів на нього напали двоє, вони ніби піджидали, знаючи що він йтиме тією дорогою: 

– Давай нам свій гаманець, якщо не віддаси ми надаємо тобі стусанів так що ти ще довго відходитимеш!

– Хлопці , у мене немає багато грошей! Тримайте!

Як тільки вони почали брати його гаманець в руки він схопив одного з них за руку, і викрутив її назад, і почав питати хто вони такі, вони просили щоб він їх відпустив, та все ж, коли Іван відволікся і говорив із першим бандитом один із них встиг щось кинути йому у сумку. На кінець він їх відпустив і сказав що якщо ще раз він їх побачить їм буде за це непереливки...

Невдовзі в інститут де він працював навідалася поліція, вони сказали що хтось по їхній інформації продає студентам наркотики.. Усіх зібрали в одній кімнаті спочатку перевіряли всіх студентів, потім дійшли до вчителів, і коли черга дійшла до Івана, у нього у портфелі знайшли наркотики.