Читати книгу - "Вогонь кохання , Іванна Турецька"

– Це не моє, мені підкинули сьогодні зранку, якісь бандити напали на мене.

– У відділені розберуться!

Його відвели у відділення, слідчий йому попався розуміючи й і з досвідом, він зрозумів що і до чого, і попросив щоб зробили відбитки пальців цієї пачки із наркотиками, і його пальців рук. На пачці його відпичатків не було знайдено, водночас були якісь інші відпичатки. Бандити працювали не досвідчені, невдовзі за десять хвилин у базі даних знайшли одного із цих зловмисників які нападали на Івана.

– Впізнаєте когось із них? – Запитав слідчий.

– Так, впізнаю! Це один із тих що нападали на мене..

– Чудово, ми будемо його шукати, тому що він зараз у розшуку. Я одного не розумію – запитав слідчий. – що їм було потрібно від вас, що вони намагалися вас підставити..

– Я незнаю! Та невдовзі я про це дізнаюся, обов'язково!

– Тільки прошу вас без самодіяльності!

– Про це ви можете не турбуватися!

– Так дивіться Іване Олегович у, я можу вас відпустити на підписку про невиїз, до вияснення всіх обставин, так як вина ваша не є доказана, відбитків пальців на упаковці ваших немає, тільки нам потрібно знайти справжніх злочинців, ви ж самі розумієте. Якщо ви щось вияснете, звоніть, ось моя візитка. 

– Добре, тоді я можу йти?

– Так, ви можете йти, тільки розпишіться тут будь ласка!

Коли Іван повертався із відділку він думав:

" Я обов'язково знайду тих негідників які хотіли мене підставити..." Коли в нього задзвонив телефон, який і перервав його роздуми.

– Ало! Ваня, що сталося, я собі місця не знаходжу, ти чому у поліції, що сталося?

– Нічого , невелике непорозуміння, мене намагалися підставити якісь бандити, але я обов'язково виясню хто вони, і що їм було потрібно від мене! 

– Я чула що тебе хочуть звільнити із інституту, щоб ти не псував їх репутацію!

– Не переживай, я зараз поїду туди, і все їм поясню! Ти не переймайся, зімною все добре! Скоро зустрінемось!

– Як щось, тоді позвонив будь ласка! Дуже тебе прошу! 

– Не переймайся люба, все буде добре.

Не встиг Іван підійти до інституту, до якого залишалося всього близько 300 метрів як його підрізав якийсь автомобіль, без номерів. Перехожі викликали швидку, хтось явно хотів вже не вперше зіпсувати йому життя. Тепер швидка відвезла його у лікарню, звідти позвонили його батьками, і ті через пів години вже були на місті... Прогнози лікарів були невтішними, він міг залишитися інвалідом.. Невдовзі приїхала і Оля. 

– Що з ним? – Запитала вона у Василя, батька Івана.

– Прогнози лікарів не дуже втішні.. Сказали що він може залишитися інвалідом – сказавши це, мама Івана гірко заплакала.. 

– Не переживайте, можливо не все так погано. Зараз знаєте як багато лікарів ставлять на ноги, все буде добре я вірю в це. 

Вони прочекали у лікарні біля палати п'ять годин, коли Іван прийшов до себе. Ніхто не хотів йому говорити правди, але прийшов лікар і сповістив йому про це. Він був розчарований, але Оля намагалася його підтримати як могла. Так минув місяць. Батько Олі Максим Вікторович відмовляв дочку залишатися разом із Іваном, і вмовляв покинути його, мовляв вона ще молода і знайде собі іншого.. Але вона і слухати його не хотіла, стояла на своєму. В один із вечорів їхня суперечка дійшла майже до межі:

– Я сказав ти покинеш його і крапка.

– Ні тату, я не покину його, і поставлю його на ноги, от побачиш. Він буде ходити.

– Якщо ти зараз підеш до нього, ти мені більше не дочка.

– Якщо треба то я піду..

– Не самій перечити батькові..! – Закричав грізним голосом Максим.

– Я вже не маленька, і сама вирішує із ким мені бути..

– Тоді на мою допомогу можеш не розраховувати, і сюди більше можеш не появлятися!

– Як скажеш!

Вона зібрала речі, і пішла від нього, залишивши батька одного. Так саме як він і вимагав.

Після того як вона пішла, йому стало самотньо, і пізніше він почав шкодувати, про те що накоїв. Оля у цей час зняла квартиру і пішла на роботу, у неї була медична освіта, та досвіду відповідно не було, але це не завадило їй працювати медсестрою, саме у тій лікарні де і лежав її Іван. Вона дуже кохала його, і їй було байдуже що їй можливо десь буде і не просто.. Головне що вони будуть разом, а Іван не хотів щоб його жаліли.. Оля пообіцяла собі поставити його на ноги. Зловмисників так і не знайшли. В тому місці де вони підрізали його камер спостереження не було.. Тому вони й досі розгулювали на свободі, що було небезпечно для Івана, тому що нікому не було зрозуміло, кому він перейшов дорогу, адже і він говорив що ворогів у нього не було. Невдовзі Олі вдалося дістати дозвіл на політ у Ізраїль, адже там хороші лікарі, які ще й не таких ставили на ноги. Знаючи його діагноз, вони обіцяли зробити операцію, і поставити пластини, які б змогли підтримувати опорно-руховий апарат і давали б змогу Іванові повноцінно ходити, як і раніше. У його батьків були певні заощадження, та цього було не достатньо і Оля продала всі свої дорогі прикраси, також у неї ще був одяг брендовий який вона не встигла забрати у минулий раз, норкова шуба, дорога, вона вирішила і ці речі продати, і приїхала у дім свого батька, щоб забрати ці речі, її візиту ніхто не чекав, а батько якраз говорив у своєму кабінеті із кимось по телефону, Оля стояла під його дверима і випадково підслухала його розмову:

– Я ж казав тобі довести цю справу до кінця! Як ти вмієш вимагати у мене повну суму, як Іван лишився живий, авансу тобі буде достатньо, і можеш забути мій номер, більше не звони сюди! – Кинувши слухавку, він налив собі келих віскі і випив, коли в його кабінет увірвалася дочка:

– То це ти замовив щоб Івана збила машина, і бандити це також твоїх рук справа? Як ти посмів таке зробити? Ти ж розумієш що ти зіпсував нам обом життя! 

– Олю, ти все не так зрозуміла! 

– Все я так зрозуміла, я бачити і знати тебе більше не хочу, я прийшла по свої речі!!! Я їх заберу і більше ми з тобою не зустрінемось..