Читати книгу - "Колекція Темряви, Глава 1:терор у Маямі , Jonathan Moore"

Ніч у Маямі була липкою і важкою, як завжди. Декстер Морган стояв біля вікна своєї лабораторії, роздивляючись світлини з місця злочину. Нова жертва — дрібний шахрай, що раптово зник, а потім був знайдений з дивними, майже хірургічно точними порізами. Це не схоже на його звичайних «пасажирів». Занадто витончено.

Декстер глибоко вдихнув, відчуваючи знайоме збудження. Кожен слід, кожен поріз — це виклик, і він знав, що не може залишити це просто так. Його "Кодекс" наказував: полювати на тих, хто полює на інших.
Тим часом, за тисячі кілометрів, у вишуканому особняку, наповненому ароматами вишуканої кухні та старовинних книг, Ганнібал Лектер насолоджувався келихом К'янті. Він читав електронні новини з Флориди, усміхаючись про себе. «Цей "М'ясник із Маямі", — подумав він, — надто вибірковий і надто розумний. Він намагається впоратися зі своєю природою. Як це примітивно і водночас захопливо.»
У місті, під покровом ночі, Джо Голдберг знову пильно спостерігав за натовпом, обираючи свою наступну «жертву». Він знав, що у цьому місті кожен хижак — чийсь трофей. Але сам Джо мав свої плани.
У повітрі повисло відчуття наближення небезпеки, і в Маямі починався новий терор.

Ніч глибшала, і міські вогні Маямі мерехтіли, ніби підказуючи, що це місто ніколи не спить — особливо коли темрява ховає більше, ніж просто тіні.

Декстер сів за свій стіл, розклавши всі докази перед собою. Його пальці рухалися по фото з місця злочину, ніби відчуваючи холод металу, що прорізав тіло жертви. "Цей стиль… це не просто вбивство — це повідомлення", — подумав він, задумливо нахилившись над доказами. Хто ж наважився так виставити напоказ своє ремесло?
Паралельно, у своїй віллі, Ганнібал Лектер тихо сміявся, пригадуючи, як легко людські страхи і слабкості підкоряються належній грі. Він знав: щоб управляти цим хаосом, потрібно тільки кілька правильних ходів — і він мав усі козирі в рукаві.

Джо Голдберг, розуміючи, що тепер на нього полюють, ховався у темних провулках, намагаючись не залишати слідів. Але він не був простим звіром — він теж мисливець, і не збирався здатися без бою. У його очах палала рішучість — боротьба за виживання тільки починалась.
Маямі стала ареною, де зіткнуться три світи — світ мисливця на вбивць, світ генія-злочинця і світ одержимого, який не боїться нікого. І тільки час покаже, хто залишиться в живих, а хто стане чиїм трофеєм.
Ніч у Маямі ставала дедалі темнішою, і тіні на вулицях загравали небезпечними фарбами. Декстер Морган відчував, як пульс міста пришвидшується разом із його власним. Він знав, що не один у цій грі — і ім’я Джо Голдберга вже звучало в його думках як попередження.

«Цей хлопець — звичайний вбивця, без моральних рамок. Його треба зупинити, перш ніж він вб’є ще когось,» — думав Декстер, готуючись до зустрічі з ворогом.
Водночас Джо, ховаючись у тіні однієї з вузьких вуличок, уважно спостерігав за рухами Декстера. Йому було зрозуміло, що між ними неминуча сутичка — двамисливці на одній території не можуть співіснувати. Але Джо відчував: щось більше підкрадається до міста, і це щось здатне змінити правила гри.

Легкий подув вітру приніс запах моря і напівзабуті голоси нічного міста. У цей момент обидва мисливці, кожен зі своєю метою, навіть не здогадувалися, що їхня ворожнеча скоро перетвориться на крихкий союз. Адже над ними нависала тінь Ганнібала Лектера — генія,який спостерігав і маніпулював кожним їхнім кроком.
Маямі став ареною складної гри — гри, в якій виживуть лише найхитріші.
Декстер вийшов із темного провулку, де отримав інформацію про ймовірне місцезнаходження Джо. Він рухався впевнено, кожен крок відлунював у тиші нічного міста. Світло ліхтарів відкидало довгі тіні, що танцювали на стінах будинків.
Раптом з-за рогу з’явився Джо, його очі блищали холодним вогнем. «Ти занадто близько до моїх планів, Морган», — прошепотів він, нападаючи першим.
Декстер ухилився від першого удару, відчуваючи, як адреналін заливає вени. Вони почали бійку — швидку, жорстоку, кожен з них знав, що помилка може коштувати життя. Удар за ударом, блок за блоком — два хижаки зійшлися в сутичці, яка була не лише фізичною, а й психологічною.
Декстеру вдався прийом, і він збив Джо з ніг, але той швидко підвівся, готуючись до контратаки. Їхня боротьба була не просто сутичкою — це була війна світоглядів, кодексів і цілей.
Раптом у темряві промайнув силует — Ганнібал Лектер, що спостерігав за бійкою, приховано посміхнувшись. Ця гра тільки починається.
Бій між Декстером і Джо був швидким і жорстоким, мов спалах блискавки в нічній темряві. Обидва рухалися з дивовижною спритністю, кожен удар віддзеркалював не лише фізичну силу, а й гостроту розуму.
Декстер виконував свій класичний прийом — виверт плеча та контратака, але Джо був непередбачуваним і швидко ухилявся від ударів, використовуючи свою хитрість і нахабність, щоб знайти слабкі місця супротивника.
«Ти думаєш, що можеш мене зупинити?» — холодно промовив Джо, намагаючись вхопити Декстера за горло.
«Не я — мій Кодекс», — відповів Декстер, витягуючи лезо, що завжди ховав за рукавом.
Джо завмер на мить, розуміючи, що в цьому бою ризикує занадто багато. Вони обоє знали: цей конфлікт не може тривати вічно, бо справжня загроза стоїть позаду — мовчазна, невидима, але смертельно небезпечна.
Тут у тінях промайнув силует — Ганнібал Лектер, як справжній диригент, що насолоджується хороводом своїх маріонеток. Його холодний погляд відображав всю складність гри, яку він задумав.
Після кількох миттєвостей Джо і Декстер відступили, кожен захоплюючи повітря, розуміючи, що ця сутичка — лише початок великої війни.
Декстер відступив на кілька кроків, пильно дивлячись на Джо, який, посміхаючись криво, також припинив атаку. Обидва важко дихали, відчуваючи, як кров пульсує у венах — ця сутичка була не просто боротьбою за життя, а за принципи, за владу над темрявою, що прокидається у місті.
«Ти — хаос, Джо. І я не дозволю тобі вільно розгулювати містом, кидаючи тіні на невинних», — холодно промовив Декстер, напружуючи м’язи.
Джо знизав плечима, відвертаючи погляд. «Можливо. Але іноді хаос — єдина зброя проти справжнього монстра», — відповів він, киваючи у бік міста.
Їхні очі зустрілися, і в тиші між ними промайнула крихка іскра розуміння — вороги, які знають, що їхня війна — лише частина більшої гри.
Раптом у повітрі пролунав дзвінок телефону. Декстер миттєво дістав свій мобільний і побачив на екрані повідомлення від невідомого:
«Ви обоє граєте в мою гру. Наступний хід — ваші життя. — Ганнібал Лектер.»
Джо кинув погляд на екран і зловісно усміхнувся. «Отже, гра починається справді серйозно», — сказав він.
Декстер кивнув, розуміючи, що тепер їхня ворожнеча мусить відійти на другий план — бо головний ворог стоїть позаду, хитріший і небезпечніший за будь-кого з них.
Маямі цього вечора вже не була просто містом — це була арена для смертельної гри, у якій не було місця для поразки.
Декстер Морган повернувся до своєї лабораторії, де все було під контролем — свіже світло лампи, стерильність і запах антисептиків. Він поставив на стіл зібрані докази, обережно розглядаючи кожен фрагмент, ніби вони могли говорити. Його думки блукали між останньою сутичкою з Джо та невидимою загрозою, що набирала силу у місті.
Він дістав свій щоденник — записав там кілька ключових моментів про Джо Голдберга. Хоча той і був його ворогом, Декстер відчував, що цей конфлікт — лише вершина айсберга. У дзвінку свого мозку зазвучала фраза з Кодексу: “Іноді вороги — найкращі союзники.”
В той момент у його лабораторії задзвонив телефон. Повідомлення на екрані було лаконічним і загрозливим: «Гра тільки починається.»
Відокремлена квартира Джо Голдберга була напівтемною. На столі миготів екран ноутбука — відео з камер спостереження за перехрестями і вулицями Маямі. Джо сидів, напружений, вбираючи інформацію.
Він помітив декілька незвичних рухів — здавалося, що за ним спостерігають. Підвівшись, він підійшов до вікна, озираючись. Зрозумів: тепер він не лише мисливець, а й жертва.
Але в його очах з’явилася холодна рішучість. Він натиснув кілька клавіш і почав планувати наступний хід, намагаючись перевершити Лектера, якого вже почав вважати своїм найнебезпечнішим супротивником.
У розкішній віллі, освітленій м’яким світлом свічок, Ганнібал Лектер сидів за масивним дерев’яним столом. Навколо — старовинні книги, келих з темно-рубіновим вином і легкий аромат жасмину. Його пальці повільно торкалися сторінок антикварної книги про маніпуляції свідомістю.
“Вони — пішки в моїй грі,” — подумав він, посміхаючись. — “Декстер — мисливець з кодексом, Джо — хаос без правил, а я — диригент їхнього танцю.”
Він витягнув телефон і на екрані з’явилися обличчя двох мисливців. “Нехай хижаки зійдуться у битві… а я чекатиму на виграшний момент.”  
Декстер і Джо опинилися у покинутій будівлі на окраїні міста — приміщення було старе і напівзруйноване. Обидва не довіряли один одному, готові були напасти у будь-який момент. Раптом тиша порушилась глухим клацанням.
Підлога раптово розсунулася, активувавши пастку з гострими металевими лезами, які миттєво почали наближатися до них. Джо швидко схопив руку Декстера, і їхні очі зустрілися — часу на суперечки не було.
Спільними зусиллями вони відкинули металеві леза, використали підручні предмети, щоб блокувати рух пастки, і зуміли вибратися з пастки, отримавши кілька порізів і синців. Цей інцидент став переломним моментом: ворожнеча на мить відступила, поступившись необхідності виживання.
Їхній перший бій з Ганнібалом відбувся у просторій кімнаті з високими стелями і великими вікнами, крізь які місячне світло ледь проникало всередину. Лектер стояв у центрі, спокійний і впевнений, неначе керував ними з маріонетками.
“Ви прийшли разом — цікаво,” — промовив він тихим, ледве чутним голосом. — “Та чи вистачить вам сил?”
Декстер і Джо одночасно кинулися на нього. Бій був інтенсивним — Ганнібал демонстрував не лише надзвичайну фізичну силу, а й витончені бойові прийоми, від яких навіть Декстер був вражений.
Він ухилявся від ударів, контратакував, і здавалося, що кожен рух Лектера був на крок попереду. Джо, з його агресивністю і впертістю, не відставав, намагаючись знайти слабке місце.
Коли здавалось, що вони готові взяти гору, Ганнібал раптово зник у темряві кімнати, залишивши після себе лише легкий запах дорогих парфумів і холодну усмішку, що повисла у повітрі.
Декстер і Джо, тяжко дихаючи, зрозуміли, що цього разу їхній ворог був занадто сильний. Вони поглянули одне на одного — без слів стало ясно: ворог, що стоїть перед ними, змушує їх об’єднатися.
Кінець 1 глави.
 

Кінець