― Вибачте! — врешті бовкаю. ― За що? ― Не знаю. Я не пам’ятаю що було вчора. ― Он як! — повертається, повільно відпиває зі склянки. Чомусь стає жарко від того, що розумію ― його губи торкаються скла саме там, де ще хвилину назад були мої. ― Я була з друзями на вечірці. Це останнє, що пам’ятаю, ― пригнічено зізнаюсь. ― Не знаю, що трапилось... ― Що ж, Снігурко, вважай...

Якби можна було б вирватися з метушливої буденності, закинути всі справи, поставити складні стосунки з «коханим» на паузу й поїхати до лагідного моря… Я так і зробила, але замість того, щоб відновитися і негайно повернутися до звичного життя несподівано зустріла чоловіка, з яким тепер маю змогу прожити ті самі ностальгічні трепетні митті, які кожна дівчина переживала...

Напевно, в кожної людини є вони. Спогади-вбивці, які змушують страждати. Змушують губитися в здогадах: а чи могло б бути інакше? Що могло б бути, якщо... Дивні люди. Вони люблять копирсатися у власній пам'яті, розбурхувати спогади або ж уявляти можливий розвиток подій. Перебуваючи в реанімацій палаті, єдине що залишається Оксані - зануритись у спогади, адже вона не...