Читати книгу - "Доторк"

розумів, що це пропозиція примирення. Пішов по напої й налив їм обом по склянці.

— Вибач, маленька, — сказав він, дзенькаючи склянками на знак тосту. — За нас.

— І ти мені вибач. За нас.

Барні сів біля неї на ліжку й поцілував.

— Що це ти робиш? — Вона його відштовхнула. — Ану накинь той рушник назад.

— Ну що вже?

— Тебе не я цікавлю. Ти просто затятий азартний гравець.

— Ти про що?

— Це все той годинник. Тебе цікавить лише рулетка на дітей. Не я.

— Та ну тебе, це ж маячня. Я люблю тебе. Годинник з цим ніяк не пов’язаний.

— А мені звідки знати?

Він трохи подумав, тоді потягнувся та обернув годинник циферблатом до стіни.

— Ти про який годинник? — сказав, роззираючись навколо. — Не бачу ніякого годинника.

Карен писнула від задоволення.

— Оце вже краще. Нема ніяких годинників і календарів. Нічого цього нема, коли ми разом.

Барні потягнувся до неї, але вона знову його відштовхнула.

— Ну а тепер що?

— Їжа. Ти ж голодний.

— Уже ні.

— Тобі потрібно буде берегти сили.

Він прикинувся шокованим.

— Господи, що це в тебе на думці?

Вона кинула в нього подушку, яку він обійняв.

— О, кохана Міртл, моя дружина звела нас разом — кинула тебе в мої обійми.

Карен запищала, відібрала в нього подушку й кинула її в інший бік кімнати.

— А ще ж моя найкраща подруга, — вигукнула вона. — Це завжди саме найкраща подруга — та, якій довіряєш.

Барні обійняв її, Карен затихла.

— Ой, Барні, я спробую змінитися для тебе, — прошепотіла. — Справді спробую. Буду така, якою ти накажеш бути. Я люблю тебе.

Барні шалено поцілував її й узявся пестити, але Карен знала, що це все силувано. У голові в нього було щось інше. Вона це відчувала. Хоч би що то було, від цього її охопило холодне відчуття, що ще один клин розвів їх далі одне від одного.

4

Наступного ранку Карен покликала його до телевізора, бо там показували репортаж про випадок у Центрі. Барні підійшов саме вчасно й побачив Макса Праґера, який потискав руку президентові «Нешнал моторз».

«…і завдяки бистрому розуму й негайним діям містера Праґера ймовірний нещасний випадок колосальних масштабів вдалося швидко взяти під контроль. Я хочу запевнити жителів міста Елджина й наших сусідів з Детройта, що радіоактивні матеріали не вийшли за межі лабораторії. Містер Праґер поставив безпеку інших вище за свою. Опромінившись значною дозою радіації, він запобіг поширенню радіоактивних матеріалів і відвів катастрофу. Повторюємо: жодна часточка радіоактивного пилу не вийшла за межі лабораторії. Місце аварії швидко й ретельно очистили спеціалісти з Центру. Жодної загрози не…»

— Сподіваюся, вони щось зроблять для цього мужика, — озвався Барні. — Його сильно зачепило, коли тих докторів підвищили, а його — ні.

— То от чого стосувалося те геройство, про яке ти говорив телефоном. Ти нічого не сказав мені про радіацію. Завжди щось від мене приховуєш.

— Нічого я від тебе не приховую. То було неважливо. Не хотів тебе лякати.

— Це означає, що біля нього небезпечно перебувати? Він радіоактивний?

— Думаєш, якби він був радіоактивний, президент «Нешнал моторз» тиснув би йому руку?

— Барні, ти точно мусиш з ним їхати?

— Звісно, мушу. Бачиш? От про це я й кажу. Ти поняття не маєш, що навколо тебе відбувається. Уже з усім упоралися. Ці речі можна перевірити й виміряти; вони мають усі необхідні інструменти й знають вимоги безпеки. Він би не забирав мене на роботу, як завжди, якби була якась загроза.

— Не знаю. Вони не все тобі говорять. Я й поняття не мала, що десь тут таке є. Думала, що радіація лише на атомних електростанціях, де все запечатано й захищено.

— Ну, я впевнений, що тепер усе безпечно. Умілі технологи на кшталт Макса Праґера знають, що робити і яких запобіжних заходів потрібно вживати.

— Так, але навіть з усіма тими заходами аварія все одно сталася. — Тоді раптом Карен спалахнула: — Ви, мужики, тільки й умієте, що вживати запобіжних заходів, правда?

— А це взагалі до чого?

Вона відвернулася.

— Не хочу про це говорити.

— Боже, я можу хоч раз вийти з цього дому зранку без сцен? Слухай, я не розумію, що на тебе найшло, і не маю часу на те, щоб розбиратися. За кілька хвилин він уже під’їде. Якщо я зробив щось не так, вибач.

Карен знехотя дозволила йому поцілувати її в щоку, і Барні кивнув.

— Дуже тобі дякую за таку поблажку, хоча цього мені навряд чи вистачить на весь цей довгий день.

***

Праґер під’їхав до тротуару саме в мить, коли Барні вийшов, і, судячи з його обличчя, Барні запідозрив, що в телевізорі той себе вже бачив.

— І як це — бути героєм?

— Ой, та сам знаєш, як ті телевізійники все перекрутять. — Проте було очевидно, що він не проти про це поговорити.

— Ти казав, що розповіси, що сталося.

— Справді хочеш почути? — Барні кивнув, і Праґера це, здається, вдовольнило. Він завжди любив балакати за кермом. — Ну, бляха, ледве обійшлося. Ніколи ще такого в мене не було.

— Вибач, поки ти ще не почав. Хотів дещо уточнити. Відколи це «Нешнал моторз» використовує радіоактивні матеріали?

— Це ізотопи. Їх використовують як мітки. М’яке гамма-проміння застосовують для різних цілей — від відстеження потоку фарби та її густини на поверхні до перевірки лиття на дефекти — це називають радіографією.

— Ніколи про це раніше не чув. Ну, давай далі.

— Так от, я показував одному з нових техніків радіолабораторію. Це така подвійна кімната — радіокамера й дві обкладені свинцем стіни, між якими ми працюємо за приладами. Ми ніби в бутерброді, від радіокамери нас відділяє одна стіна, а від виходу — друга, і вийти можна лише вгору по драбині.

— А як ви залазите в радіокамеру?

— Та ну, ми туди не ліземо. Ми працюємо з ізотопами за допомогою окремих маніпуляторів, як ми їх називаємо, — двох здоровенних стоматологічних дрилів із затискачами на кінцях. І от, заводжу я цього хлопця, і ми дивимося, як один із наших розумах-докторів дістає капсулу зі свинцевого контейнера. Капсула завдовжки лише два дюйми,