Читати книгу - "Книга вигаданих істот"

провіщає народження справедливого царя. Поранити його чи знайти його труп — лихий знак. Живе він тисячу років.

Коли мати виношувала Конфуція в утробі, духи п’яти планет привели до неї тварину, «що нагадувала корову, мала луску, як у дракона, та ріг на лобі». Так змальовує явлення Сутхілл{101}; а згідно з версією, записаною Вільгельмом, тварина прийшла сама та виплюнула нефритову табличку, на якій були накреслені такі слова:

«Нащадку гірського кришталю (чи то сутності води), коли впаде династія, ти владарюватимеш, мов цар без царських регалій».

Через сімдесят років мисливці підстрелили Ціліня, на розі в якого все ще лишався клаптик стрічки, пов’язаної матір’ю Конфуція. Конфуцій прийшов подивитися на нього та заплакав, бо відчув, щó саме провіщала смерть цієї безневинної загадкової тварини, а ще тому, що у стрічці зберігалося його минуле.

У XIII столітті передовий загін кавалерії Чингізхана, вдершись в Індію, помітив у пустелі тварину, «схожу на оленя, з рогом на лобі та зеленою шерстю», яка вийшла назустріч і мовила: «Вашому владареві час повертатися у свій край». Один з китайських міністрів Чингізхана, до якого той звернувся, пояснив, що ця тварина — Чіотуань, різновид Ціліня. Уже чотири зими на західних землях воювала велика армія; Небо, якому набридло, що люди проливають кров одне одного, прислало звістку. Імператор відмовився від своїх завойовницьких планів.

За двадцять два століття до християнської ери один із суддів імператора Шуня{102} мав «однороге козеня», яке не нападало на несправедливо звинувачених, але буцало злочинців.

«Anthologie raisonnée de la littérature chinoise»[27] (1948) Маргульє містить таку загадкову та зворушливу притчу прозаїка IX століття[28]:

«Усім відомо, що Єдиноріг — тварина надприродна, передвісник добра; про це свідчать оди, літописи, життєписи славетних людей та інші тексти, авторитетність яких не викликає сумнівів. Навіть малі діти і простолюдинки знають, що Єдиноріг віщує удачу. А проте він не належить до свійських тварин, натрапити на нього важко, він не надається до жодної класифікації. Він — не такий, як кінь чи бик, вовк чи олень. За таких обставин, опинившись віч-на-віч з Єдинорогом, ми не можемо бути певними, що це він. Нам відомо, що тварина з гривою — кінь, а тварина з рогами — бик. Але ми не знаємо, який він, Єдиноріг».

Заєць Місячний

У місячних плямах англійці схильні бачити обриси людини; дві-три згадки про «людину на Місяці», a man in the moon, є в «Сні літньої ночі». Шекспір пише про жмут терну чи терник; а в одному з останніх віршів двадцятої пісні «Пекла» йдеться про Каїна і терня. У коментарі Томмазо Казіні{103} згадано тосканську легенду про те, що Бог призначив Каїнові Місяць як в’язницю та прирік його до кінця світу носити терновий вінець. Інші бачать на Місяці Святе Сімейство, і Лугонес{104} у «Сентиментальному місяцеліку» написав:

Тут все: ось Богородиця з дитям, а збоку

Від неї Йосип (взріти декому щастить

Ще й посох); добрий білий ослик крок по кроку

Йде полем місячним — не спиниться й на мить.

Китайці ж оповідають про Місячного Зайця. В одному з попередніх життів Будда потерпав од голоду; щоб нагодувати його, Заєць стрибнув у вогнище. Бажаючи віддячити Зайцю, Будда послав його душу на Місяць. Там, під акацією, Заєць товче в чарівній ступці суміш, з якої робить еліксир безсмертя. У деяких провінціях цього Зайця люди звуть «лікарем», «чарівним зайцем» або «нефритовим зайцем».

Люди вірять, що звичайний заєць живе тисячу років і на схилі віку сивіє.

Змій Восьмиголовий

У космогонічних міфах Японії Восьмиголовий Змій Коші — жорстоке чудовисько. Він мав вісім голів і вісім хвостів; його очі були темно-червоного кольору, як вишні; на спині в нього росли сосни та моховиння, а на кожній голові — ялини. Коли він повз, його тіло простягалося на вісім долин і вісім гір; а його черево завжди було заплямлене кров’ю. Сімох дочок царя зжер він за сім років і вже намірявся поживитися наймолодшою, що мала ім’я Гребінець Рисового Поля. Її врятував бог, який звався Мужнім Прудким Завзятим Юнаком. Цей славетний рицар побудував величезну круглу дерев’яну загорожу з вісьмома помостами. На кожен поміст він поставив барило, по вінця наповнене рисовим пивом. Приповз Восьмиголовий Змій, занурив у кожне барило по голові та й почав жадібно хлебтати пиво, а тоді заснув. І тут Мужній Прудкий Завзятий Юнак відтяв Змієві вісім голів. З ран ринули ріки крові. А у хвості Змія виявився меч, який і донині вшановують у святилищі Ацута{105}. Усе це сталося на горі, що колись звалася Зміїною, а тепер зветься горою Восьми Хмар; вісім у Японії — магічна цифра, яка означає «багато». У Японії досі існує грошова банкнота, що увічнює загибель Змія.

Зайво додавати, що рятівник одружився з урятованою дівчиною, як Персей із Андромедою.

У своєму англомовному викладі японської космогонії та теогонії («The Sacred Scriptures of the Japanese»[29], Нью-Йорк, 1952) Пост Вілер{106} згадує аналогічні міфи про Гідру, Фафніра та єгипетську богиню Хатхор{107}, яку один бог напоїв пивом кольору крові, щоб урятувати людей від згуби.

Істоти з дзеркал

В одному з томів «Листів повчальних та цікавих»{108}, що вийшли друком у Парижі в першій половині XVIII століття, отець Цаллінгер{109} з ордену єзуїтів проаналізував забобони та хибні уявлення простолюду міста Кантон{110}; у вступі він зазначив, що Риба — істота невловима та сяйлива, до якої ще нікому не вдалося доторкнутися, але яку чимало людей, за їхніми словами, бачили в глибині дзеркал. Отець Цаллінгер помер 1736 року, і розпочата ним праця залишилася незавершеною; через сто п’ятдесят років Герберт Аллен Джайлз{111} узявся за перервану справу. За Джайлзом, віра в Рибу є частиною ширшого міфу, пов’язаного з легендарною добою Жовтого імператора{112}.

За тих часів, на відміну від нинішніх, світ дзеркал і світ людей не були ізольовані один від одного. До того ж вони дуже різнилися; їхні істоти, кольори та форми не збігалися. Обидва царства — дзеркальне та людське — жили в злагоді; крізь