Читати книгу - "Бенкет (вид. 2-ге, випр., білінгва)"

чеснот, яка стосується розумного вміння керувати державою і домом, тобто «розсудливість» і «справедливість».

Однак щоб зачати і породити, потрібна краса, оскільки родити у потворному не можна. Тому той, хто вагітний душею, шукає спочатку прекрасні тіла, аж поки не знайде прекрасної душі, у спілкуванні з якою він породить прекрасні слова, які виховують молодих людей і спонукають їх до зростання. Між ними виникає тоді навіть «більше спільного, ніж буває між людьми, коли є звичайні діти, і приязнь їх взаємна часто набагато міцніша, тому що діти, які поєднують їх, прекрасніші й безсмертніші» [209с6-9]. Платон висловлює тут конкретну ідею, на якій будувалася етично-політична програма його Академії: силою, здатною породити ідеальну Державу і «царів-філософів», може бути лише Ерос.

Ініціація в «малі містерії» закінчилася, але залишається ще ініціація у «великі містерії». І віщунка Діотима не полишає жодної можливості для іншого трактування: «У всі ці таїнства любові можна було б і тебе посвятити, Сократе. Щодо найвищих і найсокровенніших, з яких, власне, й ті випливають, — не знаю, чи ти міг би дійти в них розуміння, навіть якби хтось вміло тебе попровадив. І все-таки говоритиму далі й докладу до цього всі старання. Але й ти намагайся стежити за моєю думкою, наскільки це тобі вдасться» [209е5-210а5].

Мабуть, уже зрозуміло, що, хоч Діотима позірно звертається до Сократа, її послання насправді адресоване Агатонові, оскільки сам Сократ за драматургічним задумом автора, взяв на себе маску Агатона. Водночас це послання звернене до всіх, хто перебуває в подібному становищі, а отже, до всіх читачів, які дозволяють вести себе до половини дороги, але не готові прийняти останньої і найвищої ініціації, що до неї весь попередній шлях був лише підготовкою і випробуванням на духовну зрілість.

Врешті, слід звернути увагу на витонченість, з якою Платон компонує останню частину промови Сократа, у певному розумінні наслідуючи в ній поетичну гру самого Агатона. Промова Агатона закінчилася справжнім гимном у прозі на честь Ероса і супроводжувалася надзвичайною феєричною музикою слів. Цьому гимнові Платон протиставляє також гимн у прозі, який, однак далекий від чистого мистецтва слова. У Сократа це сама «діалектика», виражена у формі «філософської поезії», в атмосфері та в динаміці містерій, що закінчуються видінням та спогляданням Краси в собі. Це момент у житті, який варто прожити над усіма іншими.

Першим щаблем цієї ліствиці Ероса є любов до тілесної краси [210а6-b6]. Звісно, тут ідеться не про пошук сексуальної насолоди, а про пошук тієї емоції, яку породжує краса, що єдина може стимулювати душу і спрямовувати її до родження того, чим вона вагітна. Краса, яка приваблює правдивого закоханого, — це форма прекрасного, що присутня в тілі, це метафізичний проблиск духовної краси в чуттєвому. Іншими словами, правдивий закоханий любить прекрасне тіло не «як тіло», а радше «як прекрасне». Той, хто хоче стати правдивим закоханим, має розуміти, що краса в одному тілі і краса в іншому тілі споріднені, а отже, він має любити не одне, а всі прекрасні тіла, бо краса, яка приваблює, у всякому тілі одна і та сама.

Відтак зрозумілим стає справжній сенс висловів «любити юнаків, як годиться» (ὀρθῶς παιδερασθεῖν) [211b5], «поєднувати любов до юнаків з філософією» (παιδερασθεῖν μετὰ φιλοσοφίας) [Phaedr. 249а], адже через любов до краси юнака, закоханий може породити в ньому чесноту, і в цьому родженні в красі він і сам духовно зростає з юнаком. Ерос тілесний — якщо правильно розуміти ідею Платона — неодмінно підносить на вищий щабель еротичної ліствиці. Правдивий закоханий починає розуміти, що краса душі має більшу вартість, ніж краса тіла [210b6-7]. Тому «коли стрінеться йому якийсь чоловік достойний душею, хай і прив'ялий цвітом, він радітиме, і любитиме, і турбуватиметься про нього, і знайде такі слова, які роблять юнаків кращими» [210b7-с2].

Щоб зрозуміти цей уривок, а отже, піднятися на другий щабель еротичної ліствиці, треба усвідомити велику тезу, яку вперше систематично осмислив Сократ, а згодом обґрунтував Платон, підкріпивши її метафізичним аргументом. Згідно з цією тезою, людина — це її душа. Тому правдива краса людини — це не краса її тіла, а краса її душі. Тілесна краса є лише подобою краси, і тільки душевна краса, якою позначена людина, є істинною красою.

Через любов до душевної краси в закоханому народжуються гарні слова, які сприяють зростанню юнака в чесноті, і закоханий зростає разом з ним. Правдивий закоханий прагне споглядати прекрасне, приховане в людських ділах і звичаях, і пізнає, що всяка краса у всьому споріднена. Тоді він усвідомлює, що краса тіла гідна лише побіжної уваги [210с2-5]. Натомість краса людських вчинків є джерелом чесноти. У Державі Платон поглиблює цю тезу: «Гарні вчинки призводять до осягнення доброчесності, а ганебні ведуть до порочності» [Resp. IV 444е і далі]. Натомість краса звичаїв пов'язана з чеснотою, що її Діотима вважає найбільшою і найпрекраснішою, бо вона полягає в розумному вмінні керувати державою і домом. Таку чесноту називаємо справедливістю і розсудливістю [209а6-8].

Який стосунок до краси мають людські діла та звичаї і як вони пов'язані з красою? Оскільки краса має органічний зв'язок з гармонією, порядком і належною мірою, то саме ці прикмети роблять прекрасними всі речі, а отже, людські діла і звичаї. Усвідомлення цього зв'язку є також важливою передумовою для розуміння Ероса як формуючої сили ідеальної держави Платона.

Від прекрасних діл та звичаїв правдивий закоханий робить наступний крок — до пізнання краси в науках. На цьому щаблі еротичної ліствиці закоханий споглядає безмежне море краси і, розумом оцінюючи прекрасні й величні думки, щедро породжує філософські помисли [210d3-5]. Утім, який стосунок Ероса до наук? Якщо його приваблює краса, то важливо з'ясувати, як науки пов'язані з красою. Чудову відповідь на це запитання дає Арістотель у Метафізиці. Найвищими формами вияву краси (τοῦ δὲ καλοῦ μέγιστα εἴδη) Арістотель називає порядок (τάξις), симетрію, або належну міру (συμμετρία) і визначеність (τὸ ὡρισμένον) [Metaphys. XIII, 3, 1078а-1078b]. Кожна наука у властивий для неї спосіб вивчає порядок і пізнає належну міру всіх речей, розширюючи горизонти Блага і Краси як базових структур всієї дійсності у всіх її аспектах і формах вияву. Однак краще від інших наук ці найвищі форми Прекрасного може пізнавати математика (αἱ μαθηματικαὶ ἐπιστήμαι)[12]. Тому й у Державі математику й суміжні з нею науки Платон бачить як шлях, що провадить до діалектики, і вважає ці науки корисними в пошукові Краси та Блага [Resp. VI–VII].

На вершині еротичної