Читати книгу - "Бенкет (вид. 2-ге, випр., білінгва)"

ліствиці перебуває ідея прекрасного [210е5-212а5], органічно пов'язана з ідеєю благого: у певному розумінні ідею прекрасного можна навіть вважати найвищим виявом блага. І саме з цієї причини ідея краси має перевагу навіть над ідеєю блага: «Лиш красі випала на долю властивість бути найнаочнішою і найпривабливішою» [Phaedr. 250с-е].

Це ключовий момент Платонової метафізики, фундаментальний для розуміння його вчення про Ероса. Саме ця привілейована онтологічна позиція між чуттєвим і духовним, властива прекрасному (єдиному серед духовних речей, яке може бути сприйняте також чуттями), і зумовлює відповідну «посередницьку функцію» Ероса. Іншими словами, Ерос дає змогу підніматися дедалі вище саме тому, що від прекрасного, яке є тим началом, що злютовує чуттєве з духовним, отримує можливість здійснити цю синтетичну посередницьку силу, а отже, і зреалізувати свою дію. «Благе» як «Єдине» і «найвища міра всіх речей», являючись окові як «Прекрасне» в «пропорції», «порядку» та «гармонії» на різних рівнях, починаючи від тілесного і аж до духовних, притягає нас до себе через Ероса, який у його видінні та спогляданні божественної Краси знаходить мир і закінчення своєї мандрівки [nop.: Resp. VII, 532е][13].

Саме це висловив Платон через маску Арістофана як «тугу за Єдиним», а через маску Сократа-Діотими показав, що ця туга збігається з прагненням здобути назавжди Благо, найвищим виявом якого є Краса.

Ініціація у «великі містерії» закінчується видінням та насолодою від споглядання прекрасного. Діотима стверджує: «На цьому щаблі людського існування, якщо десь взагалі, і тільки тоді, коли людина споглядає саме прекрасне, життя її має якусь вартість» [211d1-4]. Адже у спогляданні прекрасного людина «породжуватиме не примарний образ доброчесності, а доброчесність істинну. А хто породжує істинну доброчесність і плекає її, той пізнає божественну любов, і якщо хтось із людей може осягнути безсмертя, то це дано йому» [212а5-9].

Сократ своєю промовою вщент розгромив поетичне слово винуватця торжества Агатона. Горгієве мистецтво риторики було переможене Сократовою діалектикою, представленою у формі містерійної ініціації і вираженою через «філософську поезію». Справжнім переможцем виявився не трагічний поет, а філософ, який у поетичній формі відкрив істину.

Платон справді потужно преображає сексуального Ероса. Відкривши існування позачуттєвого буття, він надає Еросові метафізичного виміру. Ерос інтерпретується в перспективі навернення від темряви до світла — ідея, яку Платон поглибить у Державі. Це означає, що для розуміння еротичної ліствиці Платона треба вийти з площини матеріалізму та всякого іманентизму. У цій площині перебувають, зокрема, представники психоаналізу, замкнуті у вузьких рамках матеріалістичного світогляду. Досконалою відповіддю на спримітизоване тлумачення цих інтерпретаторів нехай буде символічне твердження Шекспіра, що звучить з уст Гамлета: «Багато в небі й на землі такого, що нашій філософії й не снилось» [дія І, сцена 5][14].

Цей таїнственний вимір релігійного — звичайно, в античному розумінні — становить ядро Сократової промови. Альфред Тейлор писав: «Якщо у нас немає крихти містицизму, необхідного для того, аби розглядати знічевлення і оновлення душі як основне завдання життя, ця промова не матиме для нас реальної цінності і ми зможемо розглядати її лише як „гарний сон“ міфологічного типу»[15].

Кульмінаційний момент промови, де містичний досвід сягає завдяки Еросу своєї вершини, передвіщає ідеї Плотіна, який закінчує Еннеади символічним посланням: «Це життя богів і людей божественних і блаженних: відірваність від речей, що лишилися тут внизу, життя, яке не тішать вже речі земні, втеча самотнього до самотнього (φυγή μόνου πρὸς μόνον)» [Plot. Ennead. VI, 9].

10. Вихід Алківіада та його промова на прославу Сократа як правдивого ἐρωτικός [215a5-222b7]

Допровадивши читача аж на саму вершину еротичної ліствиці шляхом ініціації у великі містерії, Платон, здавалось би, має закінчити і сам діалог. Натомість розвиток теми Ероса промовою Діотими не закінчується.

Несподіване вторгнення Алківіада в одну мить розвіює розмірену атмосферу бенкету. Вдалий театральний прийом дає змогу Платонові перебудувати і сам підхід до висвітлення теми Ероса. Замість аполлонівського бачення проблеми відкривається діонісійська перспектива. Саме під впливом вина розвиток теми Ероса сягає кульмінаційної розв'язки.

Промова Алківіада є доповненням, здійсненим у ключі сатиро-силенівської драми. Важко переоцінити її смислове навантаження: після звеличання Ероса хвала приходить до правдивого ἐρωτικός. Захоплюючись мудрістю і доброчесністю Сократа, Алківіад і собі хоче наблизитися до цих чеснот, пропонуючи Сократові взамін за мудрість і доброчесність свою фізичну красу. Відповідь Сократа вражає Алківіада: обмін духовної краси на красу фізичну нерівноцінний і подібний до обміну золота на мідь. Тільки той, хто втратив глузд, може спокуситися на таку пропозицію. Алківіада чекає гірке досвідчення справді демонічної могутності Сократа — духовного чоловіка, справжнього ἐρωτικός. Він виявляє, що Сократові властива розсудливість і сила, про які він навіть не здогадувався. Він побачив у Сократові невидимі дива справжньої духовної людини, ніби привідкрив статую силена і збентежився побаченим, як збентежилась би кожна звичайна людина, досвідчуючи особисте пережиття краху цінностей, у які вірила все своє життя.

Почуття любові й ненависті до Сократа переповнюють Алківіада: він обдурив не одного юнака тим, що майстерно «вдавав із себе закоханого, та насправді радше закохував у себе, ніж сам виявляв любов» [222b3-4]. Утім, в якому сенсі Сократ «закохує у себе»? Він досягає цього, як правдивий ἐρωτικός. Використовуючи біполярну силу Ероса, він відкриває бачення тієї краси, яка є поза межами фізичного, і так підготовляє дух, даючи йому потрібну силу, щоб піднятися по ліствиці любові. Отже, справжній закоханий стає возлюбленим, бо виявляє внутрішню красу, яку містить у собі і яка виявляється силою, що спонукає підніматися дедалі вище.

11. Діоніс та Аполлон, їхні ролі і взаємозв'язок у Бенкеті Платона

На перший погляд, у Платоновому Бенкеті від початку і до кінця переважає сила Діоніса. Спершу йдеться про перемогу трагедії Агатона на священному дійстві, присвяченому Діонісові. Наступного дня відбувається свято подяки за перемогу і здійснюється жертвоприношення Діонісові. Третього дня в колі близьких друзів Агатон влаштовує бенкет з нагоди своєї перемоги, і коли в бесіді зі Сократом заходить суперечка про мудрість та міру причасности до справжньої мудрости, Агатон не випадково згадує саме Діоніса [175е12]. Перед тим як приступити до виголошення похвальних промов Еросові, гості частуються вином і співають гимни на честь бога, яким у цьому випадку не міг бути жоден інший бог — тільки Діоніс [176а3]. У міфі про