Читати книгу - "Прерії Арктики"

них украй зіпсовані злобливими комарами. Коли-небудь людина навчиться позбуватися їх, і перший крок у цьому напрямку — вивчення способу життя комахи.

Багато тварин нечутливі до комариних укусів. Серед таких щасливчиків — жаби. Одного разу в червні я спіймав жабу. Комарі відразу обліпили мені руки. Десь із тридцятеро вп’ялося в долоню з тильного боку, а десять — у вказівний палець. Між ними була жаба, істота, яка чимось нагадує людину — червоною кров’ю, безволосою м’якою шкірою, але жоден комар на неї не сів. Безліч паразитів напилася моєї крові, і лише один комар сів на жабу, та й той відскочив, начебто потрапив на розжарену пательню. Дослід, проведений з іншою жабою, скінчився з тим само результатом. Чому? Навряд чи причина в тому, що жаби — холоднокровні істоти, адже комарі не кусають і багатьох птахів, а в них температура тіла вища, ніж у людини.

Наступного разу я взяв живу жабу й потер її спинкою свою долоню, а потім окреслив це місце олівцем. На руці залишився слиз, який, висихаючи, поблискував. Я витяг руку, й у неї негайно вп’ялося добрих півсотні злющих комарів. З них лише чотири сіло на змазане жаб’ячим слизом місце, причому троє відразу полетіли геть.

Назавтра я натер частину долоні грибом-поганкою. Із п’ятдесяти комарів тільки сім опустилося на змазане місце, і всіх, крім одного, відразу ніби водою змило! Цей останній уперто вп’явся в руку, але грибний сік уже висох до того моменту.

Багато хто запитував, чому я не прихопив із собою спеціальної мазі чи іншого засобу проти комарів. Можу сказати лише, що не бував раніше в краях, де комарі змушують вдаватися до захисту, до того ж, часто чув, що подібні засоби неефективні, а тому не включив їх у спорядження експедиції. Визнаю, це було помилкою. Наступного разу обов’язково прихоплю з собою мазь від комарів. Особливою популярністю користується такий склад: м’ята болотяна, дьоготь, прованське масло й камфорний спирт, узяті в рівних частинах.

У комарів багато природних ворогів — їх поїдають навіть найдрібніші птахи та бабки, причому останні вселяють крилатим кровососам особливий страх. Коли над головою в’ється бабка, коли вона дзижчить, комарі відлітають убік і вичікують. Одного разу я бачив, як водяний павук схопив і з’їв комара, що виявився поруч.

Можливо, єдина істота, здатна погубити все комарине плем’я, — малесенький червоний грибок, який розмножується дедалі швидше з настанням літа. Він досить чітко виділявся червоними горбочками на носиках та інших частинах тіла комарів. Очевидно, він смертоносний для них. Побажаємо ж усілякого процвітання цьому грибку (якщо він не шкідливий для людини) і справі, якій він служить!

На закінчення скажу: з огляду на колосальну територію комариного царства — три чверті сухопутної частини планети — і число хвороб, переносниками яких є комарі, їхнє знищення стає для людства ще важливішим завданням, ніж боротьба з туберкульозом. Туберкульоз забирає життя в багатьох людей, а комарі отруюють життя всім. Жертвами хвороби щороку стає певне число осіб, комарі ж не жаліють нікого та перетворюють у пекло на землі Далеку Північ, а вона ж шість місяців на рік могла б бути справжнім раєм для людини.

СКЛАДНИЙ ВИПАДОК

Моя слава цілителя ширилася й далі. Одного ранку я почув, як хтось запитав біля входу в намет:

— Доктор удома?

— Так, містер Сетон у себе, — відповів Біллі.

Я вийшов назовні й побачив перед собою незнайомого мені молодого американця.

— Навряд чи ви мене пригадуєте, я з Мічигана. Коли ви приїздили читати лекції в нашому коледжі 1903-го року, я був у комітеті з організації зустрічі. Дуже радий вас бачити.

Ми тепло привіталися. Він пояснив причину свого візиту — болить рука, загальний стан кепський.

— Покажіть руку, — запропонував я.

Він розмотав бинт. Кисть і вся рука розпухли, набряк вирізнявся характерною блідістю.

— Болить?

— Такі муки, що ночами не сплю.

— А де болить?

— У кисті.

— Із чого все почалося?

— Схоже, зі складної переправи через озеро Атабаска. Довелося гребти цілу ніч.

Про людське око я поставив ще зо два запитання, щоб приховати власну розгубленість. Та що ж із ним таке? Чому рука так розпухла й набрякла? Ламаючи голову в пошуках відповіді, зволікаю, ще й ще раз оглядаючи хвору руку, аби тільки він не запідозрив, що я в цій справі — профан.

— Боюся зараження крові. Адже я потраплю до лікаря не раніше, ніж за місяць. А на той час або позбудуся руки, або вмру. І, зізнатися, вже вирішив, що для мене краще.

Страх у кожному разі тільки шкодить справі. Пам’ятаючи про це, я сказав:

— Викиньте все це з голови! Хіба при зараженні крові буває такий блідий набряк?

— Мабуть, ні, — промовив він із величезним полегшенням.

Поки я мовчазно вдавав всезнайка, підійшов майор Джарвіс.

— Гляньте, Джарвісе, як руку рознесло, — сказав я.

— Ух ти! — майор був вражений. — Оце нігтьоїд! Зроду не бачив нічого подібного!

Довгоочікуване осяяння «зійшло» на мене з цими словами. Та це ж, висловлюючись науково, панарицій! Уперше за весь час «медичного огляду» я вільно зітхнув, подивився на пацієнта з виглядом мудрого професора й глибокодумно прорік:

— Причин для занепокоєння нема. Ви, мабуть, пошкодили палець. Інфекція проникла вглиб і почався панарицій. Нарив іще не дозрів. Щойно це стане можливим, я розкрию його, якщо, звичайно, він не прорветься сам, — у душі я молив Бога, щоб нарив прорвався й позбавив нас необхідності проводити операцію. — Є у вас при собі лляне насіння чи висівки?

— Боюся, що ні.

— Тоді знайдіть чисту ганчірку, обгорніть руку та парте її в гарячій воді, скільки зможете витримати. За добу, можливо, нарив прорветься, і тоді, ще за три дні, зможете вирушати в дорогу.

Авторитетна заява особистості, яка не знає помилок, сповнила хворого такої радості, що відблиск її впав і на мене.

Американець подав мені здорову руку для рукостискання та з почуттям сказав:

— Ви не уявляєте, як ощасливили мене. Я б швидше вмер, ніж погодився залишитися калікою.

— Однак, ви скаржилися, що не спите вночі.

— Три ночі не спав. Біль не відпускає.

— Тоді візьміть пігулки. Приймете одну й о десятій лягайте спати. Якщо не заснете, прийміть іще одну о пів на одинадцяту. А не заснете об одинадцятій, прийміть третю, вона вже напевно вас приспить.

Хворий пішов веселий і на наступного ранку мав уже кращий вигляд.

— Відразу видно, що людина виспалася, — посміхнувся я.

— Ні, — відповів він, — я не спав. Скажіть, у ваші пігулки входить опіум?

— Так.