Читати книжки он-лайн » Детективи 🔍🕵️‍♂️🔪 » Найкращий сищик імперії на службі приватного капіталу

Читати книгу - "Найкращий сищик імперії на службі приватного капіталу"

177
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 9 10 11 ... 248
Перейти на сторінку:
гострого ножицями накришу, потім перемішаю, тарілкою прикрию і відставлю, щоб набиралося смаку. Бо ж одразу борщ їсти — то гріх перед Богом. Наче хату небілену мати. Борщеві треба сили набратися, просякнути всьому, настоятися. Поки він готується, я беру скибку хліба житнього і натираю його часником щедро. Хороший зубок зітру, а то й два Ото як натру, Уляна Гаврилівна вже мені чарку підносять, холодну, з погреба, аж роса на склі. Господові нашому подякую за милість його, перехрещусь три рази, видихну, і вперед Спочатку горілки хапну, до дна обов’язково, хлібом занюхаю, миску до себе поставлю, тарілку приберу, і ну наминати. Їм та крекчу, бо ж перець палить, аж дихати важко, і сльози течуть. Тут добре огірків малосольних перехопити чи грибочків. На половині миски ще чарку, і тоді вже до кінця, не зупиняючись. Але не поспішати, не кидати наче за себе, а їсти спокійно і насолоджуватися. З кожної ложки задоволення отримувати. Потім ще кістки погризу, хлібом миску витру і зітхну, наче в рай потрапив. Ото я розумію обід — суцільна радість.

А в панів не їжа, а абищо. Етикет, як вони кажуть. Порції маленькі, приносять усе окремо, їсти треба так, наче і не хочеш ти їсти, а примушують тебе, а ще ж серветкою постійно губи втирати, хоча після чого там втирати? Ну, хоч винце було незле, портвейн зветься, смачне таке, п’єш і розумієш, що не водичка. Хоч трохи ту нудьгу прикрашало. Але ж і тут: хоча б стакан налили, щоб ковтнути можна було по-православному, а то чарочка маленька, наче щоб бліх поїти. Плямкають той портвейн, наче ліки, а не напій. Дивні ці пани. Ото не їли, а мучилися, про пограбування ані слова, мабуть, заборонена тема, то старший син Хомутинського, Борис, розповідав, як ходив на футбол і навіть грав із поляками.

— Тату, я їм гола забив!

— Що зробив? — невдоволено запитав Хомутинський.

— Ну, в футболі треба голи забивати. У шахах фігури треба брати, і хто більше візьме, той і виграв, а у футболі — голи.

— Не порівнюй, будь ласка, — каже строго Хомутинський-старший. — Шахи — інтелігентна гра, а футбол — забава для босяків!

— Тату, футбол не для босяків! Його англійці вигадали!

— Для босяків! — утрутилася дружина Хомутинського. — Що це за гра така, що ошатні штани порвав, весь у пилюці прийшов, наче вантажник зі станції! Виключно для босяків футбол твій, шляхетні люди у таке не гратимуть!

— А, нічого ви не розумієте! — скривився Борис. — Ви б тільки побачили, яка це красива гра!

— Борю, що там може бути красивого? — трохи роздратовано дивується Хомутинський. — Як я розумію, весь ваш футбол у тому, що купа чоловіків бігають, наче навіжені, за шкіряним міхуром І це красиво?

— Дуже красиво! Там же комбінації є, тактика, фінти! Ось ці поляки, вони ж так добре грали! Тридцять три голи закотили! Але я їм забив, забив!

— Від цих поляків годі чогось доброго чекати, — скривився Хомутинський. — Бунтівники були і є. Був я у Варшаві, бачив, як вони на нас дивляться і все мріють про свою «Польску од можа до можа», наче їм в імперії погано! Ненадійні люди!

— Тату, їхнє турне проходить під патронатом Варшавського генерал-губернатора! Ось, на афіші написано! — Борис показав афішу, яку я вже бачив. У нього їх ціла купа була — Це я взяв на згадку, — пояснив він і трохи розчервонівся. Зрозумів я, що вкрав він ті афіші, а брехати не вмів.

Борис іще далі розповідав про футбол, потім подали чай, ми взяли чашки й пішли до Хомутинського-старшого в кабінет.

— Ну, Іване Карповичу, вдалося щось дізнатися? — кинувся він одразу питати.

— Поки не можу вас нічим обнадіяти. Інформації багато, але до злочинців вона поки не веде. Єдине, що можу сказати, — Панько справді не винен. І в зашморг він поліз через сором, що проспав грабіжників, а не через те, що був з ними пов’язаний.

— Я так і знав, я так і знав! Бідний Панько! Але як же він міг заснути? Завжди казав, що до ранку не спить! А тут таке! Але треба його витягати з поліції, а то закатують його там. Бідолаха, ледь живий. А ще ж його канарка померла.

— Канарка? — здивувався я.

— Ага. Він дуже птахів любив. Я йому клітку подарував, і в ній він канарку тримав. Навчив її співати добре, носив завжди з собою, а тут померла вона.

— І на чергування останнє її брав?

— Так, звісно, нікуди без неї не ходив. Все слухав і слухав.

Тут я посміхнувся задоволено, бо остаточно відчув, що правильний слід узяв. Ми ще трохи поговорили, я як міг заспокоїв Хомутинського і пішов спати в окрему кімнату, де мені постелили цілу купу перин на величезному ліжку. За день набігався, то швиденько заснув, але серед ночі прокинувся. Бо не міг зрозуміти, куди ж грабіжники поділися. Ну, добре, в місто ще могли по одному приїхати, з валізками, зайти таємно до приміщення поруч із банком, де наче планувався магазин патефонів. Звісно, це ширма була, тримали місце зручне, звідки легко потрапити до банку. Але от коли вже всередину зайшли і гроші забрали, то як потім із міста виїхали? В них же самих інструментів не пуд і не два А дороги швиденько перекрили і в сусідні міста сповістили. Поліція, хоч як погано працює, а заходів ужила До того ж, за грабіжників банків завжди нагороду непогану призначають. Але нікого не спіймали. Куди грабіжники поділися? Не під землю ж провалилися!

Хоча, може, і під землю. А що як десь сховалися в підвалі й чекають тиждень-два, поки все вляжеться? Але ні, злодії завжди намагаються з місця злочину втекти, нерви в них не витримають поруч бути. Лежу, соваюся на тих перинах, щось мені в думках дошкуляє, звертає на себе увагу, тільки ніяк не зрозумію, що саме. Бувало в мене вже так, і знав я, що треба до цього уважно придивитися, бо часто ось так у лежаннях нічних помічав я щось важливе, що вдень пройшло повз мене. І ось тут згадав я футбольну афішу. Польська футбольна команда, імператорський герб, патронат Варшавського генерал-губернатора. Дуже дивним мені здалося, що от поляки саме герб правлячого дому на афішу поставили. Відомо ж, що

1 ... 9 10 11 ... 248
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Найкращий сищик імперії на службі приватного капіталу», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Найкращий сищик імперії на службі приватного капіталу"