Читати книгу - "Твори в п'яти томах. Том 2"

підтверджував його слова; де й дівся колишній вишкіл слуги; за весь час розмови він лише раз поглянув правникові в обличчя — тоді, коли казав, як йому страшно. Навіть тепер, опустивши на коліно так і ненадпиту шклянку, він дивився кудись униз, у куток кімнати.

— Мені несила це зносити! — повторив він.

— Справді, — заохочував старого правник, — я бачу, у вас є причини боятися, Пуле, я бачу, коїться щось недобре. Тож спробуйте пояснити мені, що саме.

— Мені здається, тут якась брудна гра, — хрипко сказав Пул.

— Брудна гра! — вигукнув переляканий і спантеличений правник, — яка брудна гра? Що все це означає?

— Я не насмілююся говорити, сер, — пролунала відповідь, — але якби ви пішли зі мною, то побачили б усе самі.

Не кажучи ні слова, містер Аттерсон підвівся й узяв капелюха та пальто; він устиг з подивом помітити, яке почуття полегкості з'явилося на обличчі старого, що, також підвівшись, відставив убік шклянку, з якої так і не надпив ані краплі.

Була буряна й зимна березнева ніч, блідий убутний місяць висів боком, наче перекинутий вітром, чиї пориви сікли обличчя й заважали говорити. Негода порозгонила перехожих по домівках, і містер Аттерсон спіймав себе на думці, що ніколи досі не бачив цієї частини Лондона такою безлюдною.

А хотілося йому зовсім іншого: як ніколи досі, він прагнув опинитися серед подібних до себе створінь; і хоч як намагався він опиратися, але в душі його підіймалося тривожне передчуття біди. Коли вони врешті дісталися до площі, там також було повно вітру й пороху, й гілля молодих дерев у садку шмагало огорожу. Пул, що всю дорогу тримався на крок або два попереду, став перед сходами, скинув капелюха й витер носовичком чоло. Але заросився він потом не через швидку ходу — обличчя його далі лишалося блідим, а голос — хрипким і надтріснутим.

— Отже, сер, — промовив Пул, — ми прийшли, і нехай Господь не допустить зла.

— Амінь, Пуле, — озвався правник.

Потому служник тихо постукав; двері прочинили, не знімаючи ланцюжка, і голос із середини запитав:

— То ви, Пуле?

— Усе гаразд, — відповів той. — Відчиніть.

Залу, куди вони ввійшли, було яскраво освітлено, в каміні палав вогонь; майже вся челядь будинку, і слуги, й служниці, стояла, збившись докупи, наче отара овечок. Побачивши містера Аттерсона, покоївка істерично схлипнула, а куховарка, вигукнувши: «Слава Богу! Це містер Аттерсон!» — кинулася до нього, наче ладна схопити його в обійми.

— Як це? Ви всі тут? — невдоволено пробурмотів правник. — Неприпустимо, неймовірно! Вашому панові таке напевно не сподобається.

— Вони всі перелякані, — пояснив Пул.

Запала мертва тиша, ніхто й не пробував щось заперечувати, а далі котрась із жінок розридалася.

— Та цитьте! — напустився на неї Пул з люттю, що виказувала, наскільки напружені нерви в нього самого. Звісно, коли заплакала одна, до неї враз приєдналися й інші, й усі вони з обличчями, сповненими страху, зграйкою рушили до внутрішніх дверей. — Тепер, — Пул обернувся до хлопчика, що відав ножами й виделками, — дай мені свічку, і ми відразу візьмемося до діла. — Запросивши містера Аттерсона йти слідом, він попрямував на подвір'я.

— А зараз, сер, — попередив Пул, — ступайте якомога тихіше. Я хочу, щоб ви все почули, але щоб він не почув вас. І коли раптом він надумає запросити вас досередини, ні в якому разі не йдіть!

Нерви містера Аттерсона, й без того напружені, стислися настільки, що він насилу владав собою, й лише зібравши всю відвагу, він зміг увійти слідом за служником до будинку, і, пройшовши крізь заставлений колбами й реактивами анатомічний театр, підійти до сходів, які вели до кабінету. Тут Пул порухом показав йому стати осторонь і наслухати, а тим часом сам, зробивши видиме зусилля над собою, поставив свічку на долівку, піднявся сходами й не зовсім певною рукою постукав у двері, оббиті червоною тканиною.

— Містер Аттерсон хотів би вас бачити, сер, — промовивши це, він ще раз знаками показав правникові пильно прислухатися.

Голос з-за дверей невдоволено відповів:

— Скажіть йому, я нікого не приймаю.

— Дякую, сер, — озвався Пул з нотками чогось подібного де торжества; він знову провів Аттерсона через подвір'я до великої кухні, де плита давно згасла, а по підлозі бігали таргани.

— Скажіть, сер, — запитав служник, дивлячись Аттерсонові просто в очі, — хіба це голос мого пана?

— Він дуже змінився, — відповів правник, збліднувши, але не відводячи погляду.

— Змінився? Ще б пак! — вигукнув служник. — Невже ви гадаєте, що я, двадцять років проживши в цьому будинку, не впізнав би його голосу? Ні, сер, мого пана порішили, порішили вже вісім днів тому, коли ми почули його крик; але хто там замість нього, і чого він лишається — ось що волає тепер до Бога, містере Аттерсоне!

— Це — дуже дивна пригода, Пуле, дика якась пригода, чоловіче, — промовив Аттерсон, покусуючи пальця. — Припустімо саме те, що ви припустили, припустімо, що доктора Джекіла… нехай убито; але що ж примушує вбивцю залишатися тут? Це не тримається купи, в цьому не може бути ніякісінького сенсу!

— Гаразд, містере Аттерсоне, хоч вас нелегко переконати, але я свого доб'юся, — не вгамовувався Пул. — То знайте, що весь цей останній тиждень він, або хто там живе в його кабінеті, день і ніч вимагає якихось спеціальних ліків, і ніяк не може заспокоїтися. Бувало, що іноді він — мій пан — писав нам накази на клаптиках паперу, які кидав на сходи. А цього тижня ми нічого не бачили, окрім клаптиків паперу й замкнених дверей; навіть їжу ми полишаємо на сходах, а він бере її, коли ніхто не бачить! Отак кожного дня, двічі або тричі на день, ті самі накази й нарікання, мене посилають до всіх можливих аптекарів міста. Щоразу я приношу замовлене, і одержую чергового папірця з наказом повернути його, бо речовина недостатньо очищена, і дістаю запит до ще якоїсь нової фірми. Поясніть мені: на Бога це йому може здатися?

— А у вас лишилися ті папірці? — запитав містер Аттерсон.

Пул видобув з кишені зібгану записку. Розрівнявши її біля свічки, містер Аттерсон заходився уважно читати. На ній було написано: «Доктор Джекіл засвідчує свою пошану до пана М. Він повідомляє, що останній надісланий зразок неочищений і цілком непридатний для теперішніх потреб. У 18… році докт. Дж. отримав від пана М. велику кількість згаданої речовини. Він просить спробувати якомога ретельніше розшукати зразки з попередньої партії і негайно ж повідомити його про наслідки. Вартість витрат не має значення. Важливість цього для докт. Дж. не може бути переоцінена». На цьому