Читати книгу - "Рушниці Авалона"

думки з голови.

Хтось мене шукав. Один з членів нашої родини скористався моєю картою і намагався зі мною зв'язатися. Помилитися я не міг. Якщо це був Ерік, він виявився куди хоробрішим, ніж я думав, адже при останньому контакті я трохи не спалив його мозок. Від Рендома звісток чекати не доводилося, хіба що його випустили з в'язниці, в чому я сильно сумнівався. Джуліан і Каїн могли забиратися під три чорти. Блейз швидше за все загинув. Бенедикт теж. Залишалися Жерар, Бранд і наші сестри, а крім Жерара, я ні з ким не хотів розмовляти. Тому я пручався, і досить успішно. Хвилин через п'ять мене залишили в спокої. Я тремтів, як осиковий лист, і по спині моєї струмками тек піт. Лорен кинула на мене дивний погляд.

— Що трапилося? — Запитала вона. — Начебто ви не п'яний, і я теж.

— Припадок. У мене часто бувають припадки. Після хвороби, яку підчепив на островах.

— Я бачила обличчя, — сказала Лорен. — Може, на стіні, а може — просто перед очима. Це було обличчя старого. Комір його камзола був зеленим, борода сива, і він був дуже схожий на вас.

Ось тут я не витримав і вліпив їй ляпас.

— Ти брешеш! Ти не могла…

— Я кажу правду! Не бийте мене! Я не розумію в чому справа! Хто це був?

— Думаю, мій батько. О Боги, як це дивно…

— Але що сталося? — Повторила вона.

— Я ж уже відповів. Іноді в мене бувають припадки, і людям здається, що вони бачать обличчя мого батька на стіні або на підлозі. Ти не турбуйся. Це не заразно.

— Дурниці, — сказала вона. — Ви брешете.

— Сам знаю, що брешу. Забудь, що ти бачила.

— Чому?

— Тому що я тобі подобаюся. Хіба ти забула? І тому, що завтра я збираюся провчити Гарольда.

— Це вірно.

Раптово мене знову затрясло, і вона швидко накинула на мене ковдру і простягнула келих з вином. Я випив з задоволенням. Лорен пригорнулася до мене, поклавши голову на моє плече, а я обійняв її за талію. За вікном завивав вітер і чувся дрібний стукіт крапель дощу. Починався шторм. У якусь мить мені здалося, що хтось постукав у віконниці. Лорен схлипнула.

— Яка страшна ніч, — сказала вона.

— Ти права. Закрий двері на засув.

Поки вона орудувала біля дверей, я пересунув крісло, щоб сидіти обличчям до вікна. Потім витягнув Грейсвандір з-під ліжка, відклав піхви в сторону і загасив усі свічки, крім однієї, що стояла на столику праворуч від мене. Сівши зручніше, я поклав шпагу на коліна.

Лорен сіла поруч зі мною.

— Що будемо робити? — Запитала вона.

— Чекати.

— Чого?

— Сам не знаю. В таку ніч всяке може трапитися.

Вона здригнулась і притулилася до мене.

— Я думаю, тобі краще піти, — сказав я.

— Знаю. Але мені страшно. Ви ж зможете захистити мене, якщо я залишуся?

Я похитав головою.

— Я не впевнений, що зумію захистити самого себе.

Вона доторкнулася до Грейсвандіра.

— Яка прекрасна шпага. Ніколи такої на бачила.

— Іншої такої і немає.

При кожному моєму русі відблиски світла грали на клинку, і він то здавався забризканим помаранчевою нелюдською кров'ю, то ставав холодним і білим, як сніг або груди жінки.

Я подумав про Лорен, яка бачила мого батька, коли зі мною намагалися увійти в контакт. Вигадати вона не могла: опис був занадто точним.

— Яка ти дивна, — сказав я.

Свічка блимнула чотири або п'ять разів, перш ніж вона заговорила.

— Я трохи ясновидиця. Моя мати знала більше, ніж я, а бабуся взагалі була чаклункою. Мені до неї далеко. Адже я майже нічого не вмію і багато років нічим таким не займалася. До того ж я завжди втрачаю більше, ніж отримую.

Вона зітхнула.

— Що ти хочеш цим сказати? — Запитав я.

— Я ж наворожила собі чоловіка, і мені страшно згадати, яким він виявився. Якби я не вимовила тоді тих заклинань, все було б по-іншому. Потім мені захотілося мати красиву дочку і…

Лорен замовкла на півслові, і я зрозумів, що вона плаче.

— У чому справа? Не розумію.

— Я думала, ви знаєте, — сказала вона.

— Що саме?

— Моя маленька дівчинка стала першою жертвою Круга. Я думала, ви знаєте, — повторила вона.

— Пробач, я не хотів…

— Краще б у мене не було цієї сили. Я ніколи більше нею не користувалася, але вона не залишає мене у спокої. Я бачу віщі сни, передвістя, і знаючи все наперед, нічого не можу змінити. Як би я хотіла, щоб ця сила покинула мене і пішла до когось іншого!

— Так не буває, Лорен. Ти хочеш неможливого.

— Ви впевнені?

— Так. Таких, як ти, багато.

— Ви ж теж володієте якоюсь силою?

— Так.

— Значить, відчуваєте, що там, за вікном, хтось є?

— Так.

— І я відчуваю. Як ви думаєте, що йому треба?

— Він шукає мене.

— Навіщо?

— Щоб випробувати мою силу. Він не може не замислюватися, яку небезпеку я для нього уявляю.

— Рогатий?

— Навряд чи.

— Чому?

— Якщо я дійсно той, кого він повинен боятися, тому з його боку нерозумно шукати мене в стані ворога. Швидше він пошле одного зі своїх слуг. Може, дух мого батька намагався мене попередити… Важко сказати. Якщо його слуга зрозуміє, хто я такий, рогатий встигне підготуватися до битви. Якщо його слуга мене вб'є, рогатому не буде про що турбуватися. Якщо я уб'ю його слугу, рогатому стане відома моя сила. У будь-якому випадку він залишиться у виграші. Навіщо ж йому ризикувати власною шкурою?

Ми чекали, дивлячись на химерні тіні в кутах, а гніт догораючюї свічки відраховував хвилини.

Лорен першою порушила мовчанку.

— Ви сказали, слуга рогатого може зрозуміти, хто ви такий. Хто ви такий?

— Людина з далеких країн, яка випадково тут опинилася.

— І рогатий вас знає?

— Думаю, так.

Вона відскочила від мене.

— Не бійся, — сказав я. — Я не заподію тобі шкоди.

— Я боюся, і ти заподієш мені шкоду! — Вигукнула вона. — Я бачу! Але я хочу тебе. Чому я хочу тебе?

— Не знаю, — відповів я.

— Там хтось є! — Голос її став істеричним, зірвався на крик. — близько, зовсім близько! Слухай! Відчуй!

— Заткнися! — різко сказав я, відчувши холод і поколювання в області шиї. — Піди сховайся під ліжко.

— Я боюся темряви.

— Йди негайно, або я застосую силу. Ти заважаєш.

Вона мовчки скорилась. Незважаючи на дощ, я почув свист розсікання повітря і скрегіт карнизу, на який опустилося щось важке.

Я побачив палаючий погляд червоних очей і швидко відвернувся. Це щось оглядало мене з голови до ніг.

Зріст його