Читати книгу - "Немезида"

чи не можете ви надіслати мені адресу місіс Волтерс, — Естер Волтерс, — яку ви, можливо, пам’ятаєте з тих днів, що їх ми провели на тому острові в Карибському морі. Вона була секретаркою містера Рейфаєла. Вона тоді дала мені свою адресу, та, на жаль, я не можу її тепер знайти. Я хотіла б їй написати, бо маю деякі відомості стосовно догляду за садом, які вона в мене просила, алея не могла їх надати їй у той час. До мене дійшли чутки, ніби вона одружилася знову, але не думаю, що людина, яка мені це повідомила, була впевнена в тому, що так воно є насправді. Можливо, ви знаєте більше про неї, ніж я.

Сподіваюся, моє прохання не буде для вас надто обтяжливим. Із сердечними вітаннями до вашого брата й найкращими побажаннями вам особисто.

Щиро вам віддана Джейн Марпл».

Міс Марпл почула себе набагато краще, після того як відіслала цього листа.

— Принаймні, — сказала вона собі, — я почала щось робити. Не те, щоб я чогось сподівалася від цього, але, може, щось та буде.

Міс Прескот відповіла на її лист майже відразу. Вона була надзвичайно сумлінною жінкою. Написала міс Марпл вельми люб’язного листа й повідомила адресу, яку та в неї попросила.

«Я не знаю нічого конкретного про Естер Волтерс, — написала вона, — але, як і ви, чула від однієї своєї подруги, що вона десь бачила повідомлення про її повторне заміжжя. Вона має тепер прізвище чи то Олдерсон, чи то Андерсон. Її адреса: Вінслоу Аодж, біля Олтона, Гантс. Мій брат посилає вам свої найкращі побажання. Шкода, що ми живемо так далеко одна від одної. Ми на півночі Англії, а ви — на південь від Лондона. Я сподіваюся, ми зможемо зустрітися в недалекому майбутньому.

Щиро ваша Джоана Прескот».

— Вінслоу Лодж, Олтон, — сказала міс Марпл, записуючи адресу. — Не так далеко звідси, справді не так далеко. Я могла б туди поїхати — мабуть, найліпше буде взяти таксі. Трохи задорого для мене, але ж мені обіцяно оплачувати видатки, а я з тим більшим правом зможу занести свої витрати на таксі до категорії видатків, якщо з цієї поїздки буде якась користь. А тепер я маю поміркувати: чи заздалегідь повідомити її про мій приїзд, чи пустити все на волю випадку? Думаю, буде набагато ліпше, якщо я довірюся випадку. Бідолашна Естер. Навряд чи вона згадує про мене з почуттям любові або приязні.

Міс Марпл поринула в роздуми, що стали наслідком її спогадів. Цілком можливо, що заходи, до яких вона вдалася на острові Сент-Оноре, врятували Естер Волтерс від перспективи бути вбитою в найближчому майбутньому. Принаймні, так вважала міс Марпл, але, мабуть, Естер Волтерс дотримувалася іншої думки.

— Приємна жінка, — сказала собі міс Марпл уголос, але намагаючись говорити якнайтихіше, — навіть дуже мила жінка. Вона належить до жінок того типу, які легко можуть вийти заміж за найпаскуднішого мерзотника. І навіть одружитися з убивцею, якщо випаде така нагода. Я все ж таки думаю, — провадила міс Марпл замислено, ще більше стишивши голос, — що справді врятувала їй життя. Власне, я майже переконана в цьому, але навряд чи вона теж так думає. Мабуть, вона мене не дуже любить. І тим важче мені буде використати її як джерело інформації. А втім, варто спробувати. Це ліпше, аніж сидіти тут і чекати, чекати, чекати.

Чи не пожартував усе ж таки з неї містер Рейфаєл, коли написав їй того листа? Він не був дуже добрим чоловіком, і людські почуття його мало цікавили.

— Хай там як, — промовила міс Марпл, поглянувши на годинник і вирішивши, що сьогодні ляже спати дуже рано, — а коли людина про щось замислюється перед тим, як лягти спати, то уві сні їй часто приходять у голову дуже цікаві думки. Можливо, такий метод спрацює й у мене.

V

— Вам добре спалося? — запитала Черрі, коли рано-вранці принесла тацю з чаєм і поставила її на столик біля ліктя міс Марпл.

— Мені наснився дуже дивний сон, — відповіла їй міс Марпл.

— Кошмар?

— Ні, ні, нічого подібного. Я розмовляла з кимось, із кимось таким, кого не дуже добре знала. Просто розмовляла. Та коли я підвела погляд, то побачила, що переді мною зовсім не та людина, з якою я розмовляла. Це був хтось інший. Дуже дивний сон.

— Уві сні нерідко все перемішується, — заспокоїла її Черрі.

— Цей сон нагадав мені про одну історію чи, власне, про людину, з якою я була колись знайома. Замов мені на завтра таксі, будь ласка, в Інча, гаразд? Десь на пів на дванадцяту.

Інч був невід’ємною частиною минулого міс Марпл. Старий містер Інч володів кебом, а коли він помер, то йому на зміну прийшов його син, «молодий Інч», якому було тоді сорок чотири роки і який перевів сімейний бізнес на автомобільну тягу, придбавши дві старі тарадайки. По його смерті гараж перейшов до нового власника. Відтоді назва фірми змінювалася кілька разів: «Автомобілі Піпа», «Таксі Джеймса» та «Оренда автомобілів Артура», — але старі жителі села досі називали її ім’ям Інча.

— Ви поїдете до Лондона?

— Ні, я поїду не до Лондона. Я пообідаю, певно, у Геслмірі.

— Що ви там знову надумали? — запитала Черрі, з підозрою подивившись на неї.

— Хочу ніби випадково зустрітися з однією людиною й зробити так, щоб наша випадкова зустріч здалася їй цілком природною, — сказала міс Марпл. — Це не так легко, але я сподіваюся на успіх.

О пів на дванадцяту таксі вже чекало на неї. Міс Марпл віддала останні розпорядження Черрі.

— Зателефонуй за цим номером, гаразд, Черрі? Запитай, чи місіс Андерсон удома. Якщо місіс Андерсон тобі відповість або повідомлять, що вона зараз підійде до телефону, скажи, що містер Бродриб хоче поговорити з нею. Ти — секретарка містера Бродриба. Якщо її нема вдома, довідайся, о котрій годині вона буде.

— А якщо вона вдома й сама мені відповість?

— Запитай, коли вона зможе зустрітися з містером Бродрибом у його лондонській конторі наступного тижня. Коли вона тобі скаже, запиши її відповідь і поклади слухавку.

— І що ви там понавигадували! Навіщо вам усе це? Чому ви хочете, щоб це зробила я?

— Пам’ять — цікава річ, — сказала міс Марпл. — Іноді людина може пригадати голос, який вона не чула понад рік.

— Але ж місіс як-там-її-звуть ніколи не чула мого голосу, чи не так?

— Ніколи, — сказала міс Марпл. — І саме тому я хочу, щоб їй зателефонувала ти.

Черрі виконала розпорядження. Місіс