Читати книгу - "Комета прилітає"

серпанком сонце.

Біля підніжжя гори між камінням дзюркотів маленький струмок. Він був дуже мілкий, на дні виблискувала золотиста слюда. Гемуль студив натруджені ноги у воді і сам до себе зітхав. Коло нього лежала груба книжка, що називалася «Комахи Північної півкулі, їхні добрі та погані звички».

— Дивно, — буркотів Гемуль. — Жодної комахи з червоним хвостом. Хіба що йдеться про Dideroformia Fnatopogetes, але вона нічим не вирізняється з-поміж інших і зовсім не має хвоста.

Він знову важко зітхнув.

— Привіт! — гукнув Мумі-троль, вигулькнувши з-за кам’яної брили.

— Ох, як я налякався! — здригнувся Гемуль. — Це ви? А я подумав — лавина суне! Що за жахіття чинилося нині вранці!

— Яке жахіття? — запитав Чмих.

— Лавина, звісно ж. Страшенний жах! Камені завбільшки з будинок стрибали довкруги і розтрощили мій найліпший слоїк. Я й сам стрибав… Гляньте на ґулю в мене на голові! Ви лишень погляньте!

— Боюся, ми необачно зіштовхнули кілька камінців, — зізнався Нюхмумрик. — Важко втриматися від спокуси, коли вони такі гарні, великі й круглі…

— Хочеш сказати, це ви зірвали лавину? — не вірив власним вухам Гемуль. — Можна було здогадатися… Звичайно! Я вам від початку не довіряв, а тепер не хочу з вами й знатися!

Гемуль відвернувся і заходився хлюпати воду на свої натруджені ноги. За хвилю зиркнув з-під лоба:

— Ви ще тут?

— Зараз підемо, — запевнив Нюхмумрик. — Хотіли тільки поцікавитися, чи не здалося вам, що небо дивно змінило барву?

— Небо змінило барву? — здивовано перепитав Гемуль.

— Так, стало червоним, — терпляче повторив Мумі-троль.

— Послухай, хлопче, — мовив Гемуль, — про мене, хай собі буде хоч у клітинку! Я рідко задираю голову. Мене турбує лише мій чудовий потічок, який поволі пересихає. Якщо так триватиме й далі, я не зможу студити у ньому свої натомлені ноги.

— Але ж ця велика грізна комета… — почав було Мумі-троль, однак Гемуль його не слухав, забрав свої манатки і перейшов убрід на протилежний берег струмка.

— Ходімо, — покликав друзів Нюхмумрик. — Напевно, він хоче побути на самоті.

Йти тепер стало приємніше, під ногами ріс мох та лишайник, де-не-де цвіли квіточки. Ліс присунувся ближче. Було дуже тепло.

— У який бік до вашої домівки? — поцікавився Нюхмумрик. — Треба обрати найпрямішу дорогу, щоби встигнути до появи комети.

Мумі-троль глянув на компас.

— Дивно поводиться, — мовив він. — Крутиться мов навіжений. Невже боїться комети?

— Цілком можливо, — погодився Нюхмумрик. — Покладемося на інтуїцію. Я ніколи не мав довіри до компасів. Вони нанівець зводять вроджений інстинкт орієнтації у просторі.

— А мій вроджений інстинкт каже, що саме час попоїсти, — сповістив Чмих. — Надто давно ми їли — чому?

— Бо їжа скінчилася, — пояснив Нюхмумрик. — Попий морсу і спробуй думати про щось приємне.

За деякий час вони підійшли до невеличкого озера. Вода спала так низько, що озеро перетворилося на мілку смердючу калюжу. Заболочені зелені водорості охляло обвисали з берегів. Озерце вже не манило до купелі.

— Напевно, на дні утворилася діра, — висловив припущення Чмих. — От вся вода й витекла.

— Потічок Гемуля також пересох, — зауважив Мумі-троль.

Чмих зазирнув у пляшку з морсом.

— Рівень морсу теж опустився! — вигукнув він.

— Не мели дурниць! — розсердився Мумі-троль. — Ти ж його й випив! Ото осел!

— Сам осел! — відгаркнувся Чмих. Він був дуже втомлений, наляканий і голодний.

Саме тієї миті до них долинув крик. Хтось у лісі кликав на допомогу, та так голосно і розпачливо, аж в усіх трьох хутро стало дибки. Мумі-троль кинувся на голос, немов ядро, випущене з пращі.

— Почекай! — горлав Чмих. — Я не встигаю! Ой! Ай!

Рятувальна мотузка уп’ялася йому в живіт, він запоров у землю носом, то так його й волочили за собою. Мумі-троль та Нюхмумрик спинилися щойно тоді, як налетіли на дерево; мотузка між ними спинила їхній біг, і вони попадали.

— Зніміть з мене цю бісову мотузку! — сердито закричав Мумі-троль.

— Ти лаєшся! — отетерів Чмих.

— То й що?! — не вгавав Мумі-троль. — То Хропся кликала на допомогу! Я певен, що то вона!

— Заспокойтеся обидва, — втрутився у сварку Нюхмумрик, дістав ножа й розрізав мотузку.

Мумі-троль одразу зірвався з місця і щодуху, наскільки йому дозволяли коротенькі лапки, побіг на порятунок. Неподалік він надибав посинілого від жаху Хропуся, який несамовито волав:

— Отой страшнючий чортополох поїдає мою сестричку!

І справді — отруйний кущ небезпечної родини Angostura ухопив Хропсю своїми живими гілками за хвостика і поволі підтягував до себе, а вона — що зовсім не дивно — стала від жаху бузкового кольору і лементувала так, як ніхто й ніколи з родини хропусів ще не лементував.

— Я біжу! Я вже тут! — квапився Мумі-троль.

— Візьми оце про всяк випадок зі собою, — Нюхмумрик простягнув Мумі-тролеві розкладного ножа (отого, який мав викрутку та коркотяг). — І спробуй розлютити Анґостуру. Рослини цього виду легко піддаються на образи.

— Нікчемний плазун! Драпачка! — вигукував Мумі-троль, але кущ залишався незворушним.

— Унітазна щітка! — не відступав Мумі-троль. — Стара чума щурячого хвоста! Післяобідній сон закатрупленої свині!

Враз Анґостура глипнула на Мумі-троля усіма своїми зеленими очиськами і відпустила Хропсю. Одна з її довгих гілок витягнулася гадюкою і схопила Мумі-троля за носа.

— Не дай їй взяти над тобою гору! — застеріг Нюхмумрик.

— Вошиве лайно! — заревів Мумі-троль і — чах-чах — відтяв кущеві руку-гілляку.

Глядачі привітали його перемогу гучним «Ура!».

Хвіст у Мумі-троля дрібно тремтів від злості, він стрибав то туди, то сюди, час від часу робив випади у бік Анґостури або викрикував нові образливі обзиванки.

— Ти диви! — чудувався Чмих. — Який невичерпний у нього запас лайливих слів!

Поєдинок розгорівся не на жарт. Анґостура тряслася від роздратування, а Мумі-троль пашів від гніву та напруги. Із клубка зчеплених супротивників виднілися тільки руки-гілляки, хвости та лапи.

Хропся ухопила велику каменюку і пожбурила нею в отруйницю. Була вона не надто меткою, тож камінь влучив Мумі-тролеві в живіт.

— О, який жах! — зойкнула Хропся. — Я вбила його!

— Типове дівчисько! — пирхнув Чмих.

Однак Мумі-троль навіть не думав умирати і гідно продовжував свій тріумфальний двобій з підступною Анґостурою, доки від отруйного куща позалишалися самі обрубані цурпалки (дрібні гіллячки Мумі-троль не чіпав).

— Ось так! — сказав він, складаючи ножа.

— О, який ти хоробрий, — благоговійно прошепотіла Хропся.

— Пусте, мені такими справами доводиться займатися ледь не щодня, — недбало буркнув Мумі-троль.

— Дивина, я, принаймні, ще ніколи не бачив, щоб… — ляпнув Чмих і зненацька скрикнув, бо дістав копняка від Нюхмумрика.

— Що це було?! — здригнулася від ляку Хропся, яка ніяк не могла прийти до тями.

— Не бійся! — заспокоїв її Мумі-троль. — Я поруч і зумію тебе захистити. Прийми від мене маленький подарунок! — з цими словами герой простягнув дамі золотий браслет.