Читати книгу - "Повторення пройденого"

Обертання рамки прискорилося.

— Навіщо мені її крутити? Хочеш, сама потримай.

Рамка швидко оберталася навколо осі, видаючи звук, схожий на гудіння струму в дротах. Дівчинка перелякано відсахнулася. У всій обстановці було щось містичне. Здавалося, із стіни от-от з'явиться привид, привернутий блідим променем світлодіодного ліхтарика. Гул, що йшов від рамки, ще дужче посилював ефект.

— Ходімо звідси, — заблагала Настя.

Ліхтарик тремтів у її пальцях. Світло метнулося по стіні і на мить вихопило з темряви вузьку щілину.

— Зажди-но! Що там таке? — зацікавився Антон.

Він узяв у Насті ліхтарик і обнишпорив променем стіну. Було незрозуміло, тісний лаз був творінням людських рук чи з'явився в результаті природних катаклізмів, але судячи з того, як поводилася рамка, саме там і лежав скарб.

— Знайшли. Скарб там. Сто пудів! — запалився Антон і посвітив у щілину, але нічого особливого там не побачив.

Перш, ніж Настя встигла заперечити, Антон протиснувся в лаз. Залишившись сама в непроглядній пітьмі, дівчинка запанікувала.

— Антоне, ти де? Вилазь зараз же!

— Тут так тісно. Здається, я застряг, — пропихтів з темряви Антон.

— Цього тільки бракувало, — занепокоїлася дівчинка.

Антон скрикнув. Пролунав приглушений звук падіння. Кілька секунд стояла мертва тиша, а потім звідкись із глибини лунко донісся Антонів голос:

— Лізь сюди! Тут прикольно.

Приміщення, куди потрапили діти, було схоже на порожню всередині піраміду. Облицьовані сланцем стіни конусом сходилися вгорі. Там, де на них потрапляло світло, зоряним пилом спалахували вкраплення слюди.

— Нехила підсобка, — захоплено сказав Антон.

Настя не поділяла його захвату. Усе, чого вона не могла осягнути розумом, викликало у неї побоювання. Дівчинка з упертістю малої дитини посмикала свого супутника за рукав.

— Ходімо звідси. Може, тут дигери живуть.

— Почекай. Коли ще таке побачиш? Дай спочатку роздивитися, — відмахнувся Антон, нишпорячи ліхтариком по кутках просторого приміщення.

У ньому нічого не було, якщо не брати до уваги споруду, схожу на ліфтову кабіну, яка стояла якраз у центрі.

— Дивись, он туалет, — пожартував Антон.

— У тебе в голові лише дурниці,— поморщилася Настя.

— А що тут такого? Ніщо людське нам не чуже, — сказав Антон, щоб їй дозолити.

Він навів промінь ліхтарика на дах кабіни і побачив, що його теж увінчує піраміда. Причому вершини обох пірамід були точнісінько на одній лінії.

— Ух ти! Непроста штучка. Піраміда в піраміді. І осі збігаються.

— Ну й що? — байдуже пересмикнула плечима Настя.

— Я читав, що по центру піраміди утворюється якесь особливе поле, — пояснив Антон, прямуючи до кабіни. — У піраміді Хеопса проводили експеримент. Клали туди тупі леза, а через якийсь час вони ставали гострими.

— Сподіваєшся, що твоя тупість минеться? — не стрималася, щоб не підколоти, Настя.

Антон залишив її репліку без відповіді. Він був занадто заінтригований, щоб відволікатися на безглузду пересварку. Настя неохоче попленталася за ним, маючи за краще триматися поближче.

Посвітивши ліхтариком усередину кабіни, Антон здивовано присвиснув.

— Нічого собі прикол! Домашній кінотеатр.

— Де? — не стримавши цікавості, Настя звелася навшпиньки, заглянула через Антонове плече і побачила великий екран, вмонтований у задню стіну кабіни.

Антон обнишпорив усі стіни ліхтариком, але не знайшов жодної кнопки.

— Цікаво, де ж умикалка?

— А тобі для чого? Жахлик захотілося подивитися? Ходімо назад, — уперто торочила своєї Настя.

Проте Антон не поспішав відступати. У ньому прокинувся азарт дослідника. Було нерозумно піти, так і не розгадавши таємниці дивної споруди. Промінь ліхтарика випадково ковзнув долі, висвітивши під ногами химерний малюнок: чи то орнамент, чи то хитромудрий напис незрозумілою мовою. Посередині відбилися чиїсь ступні.

— О, поглянь! На невідомих там доріжках сліди нечуваних страхіть, — процитував Антон, приміряючись ногою до відбитку.

— Слухай, ти, страхіття нечуване! Або ми йдемо звідси, або…

Настя не встигла договорити. Щойно Антон став обома ногами в сліди, екран спалахнув тьмяним фосфоресційним світлом, і на ньому з'явився напис: «Портал відкрито».

— Нічого собі! Просто фентезі. Слабо, зараз сюди ельфи і гобліни попруть! — натхненно вигукнув він.

— А слабо, через тебе каналізацію затопить? Ходімо, кажу, звідси, поки нічого не трапилося, — розсердилася Настя.

Дівчинка не на жарт перелякалася. Тут коїлося щось незрозуміле, чому вона не могла знайти пояснення. Їй хотілося якомога швидше залишити це