Читати книгу - "Казки Сельви"

224
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 9 10 11 ... 39
Перейти на сторінку:
Сліпа лань

Жила собі колись одна олениця — власне, то була лань, — котра мала двійко дитинчат-близнюків, що серед ланей трапляється вельми рідко. Одне з дитинчат з’їла дика кішка, тож у матері залишилася тільки донечка. Інші лані дуже любили малу й завжди лагідно лоскотали їй боки.

Матір щоранку, щойно благослов­лялося на світ, наказувала маленькій лані повторювати заповіді всього оле­нячого роду. А йшлося в тих заповідях про таке:

1. Перш ніж їсти листя, треба добре його обнюхати, бо деяке листя отруйне.

2. Перш ніж спуститися до водопою, треба добре обдивитися річку та постояти якийсь час нерухомо, щоб упевнитися, що там немає крокодилів.

3. Кожні півгодини треба високо здіймати голову та нюхати повітря, щоб учути запах ягуара.

4. Коли їси траву, треба уважно дивитися, щоб упильнувати змію.

Це такий собі «Отче наш» усіх малюків оленячого роду. Коли маленька лань вивчила заповіді напам’ять, матір дозволила їй гуляти самій.

Аж якось надвечір, коли маленька лань блукала сельвою, смакуючи ніжним листям, в дуплі гнилого дерева вона зненацька уздріла безліч висячих гронами кульок. Вони були чорні, наче класна дошка.

«Що б то могло бути?» Маленькій лані стало трохи лячно, та вона полюбляла пустувати, тож, буцнувши головою кульки, кинулася навтьоки.

А коли озирнулася, то побачила, що кульки луснули і з них заструміли краплі. А ще повилазила сила-силенна золотавих тонкостанних мушок, що заметушилися біля кульок.

Лань наблизилася, і мушки її не покусали. Тоді сторожко, дуже сторожко лань покуштувала одну з крапель кінчиком язика і вдоволено облизнулася: то був мед, і до того ж смачний-пресмачний, бо чорні кульки насправді були стільниками, що належали невеличким бджілкам, які не мали жала. Є на світі такі бджоли.

За пару хвилин лань з’їла весь мед і, не тямлячись од радості, побігла до матері, щоб розповісти їй про цю пригоду. Але матір насварила її.

— Будь обережною з дуплами, де мешкають бджоли, — мовила вона. — Мед, звісно, смачний, але видобувати його небезпечно. Ніколи не займай бджолиного кубла.

А маленька лань радісно вигукнула:

— Але ж вони не кусючі, мамо! Ґедзі та блощиці кусаються, а бджоли — ні.

— Ти помиляєшся, доню, — правила своєї матір. — Сьогодні тобі просто пощастило. Існують дуже злі бджоли та оси. Пильнуй, доню, інакше ти завдаси мені великого горя.

— Гаразд, мамо! Гаразд, — відказала маленька лань. Та вже наступного ранку вона подалася до сельви прокладеною людьми стежиною, сподіваючись швидко розшукати бджолині кубла.

Нарешті вона знайшла одне таке кубло. Цього разу бджоли були темні з жовтою смужкою на талії — вони сновигали ззовні. Та й кубло виглядало інакше. Однак маленька лань вирішила, що, оскільки ці бджоли більші за попередніх, то й їхній мед має бути смачнішим.

Вона пригадала материну пораду, але подумала, що мама перебільшує, бо матері маленьких ланей завжди все перебільшують. І лань щосили буцнула кубло.

Краще б вона цього не робила! В ту ж мить із кубла вилетіли сотні ос, тисячі ос, які напосіли на лань і жалили все її тіло — голову, живіт, хвіст, але найгірше було те, що своїми жалами вони впивалися їй просто в очі. Понад десяток ос жалили її в очі.

Волаючи від несамовитого болю, маленька лань зірвалася з місця й побігла; вона бігла, аж поки спинилася, не бачачи перед собою нічого: вона осліпла, зовсім осліпла.

Повіки в лані страшенно набрякли, вона геть нічого не бачила. Маленька лань заклякла на місці, тремтячи від болю та страху, і тільки відчайдушно скімлила:

— Мамо!.. Мамо!..

Нарешті матір, яка вже пішла шукати дочку, оскільки та дуже спізнилася, знайшла її і також впала у розпач, бо ма­ленька лань осліпла. Матір повільно — крок за кроком — повела дочку додому, а та похилила голівку на материну шию, і всі звірі, що траплялися їм по дорозі, підходили й зазира­ли в невидющі очі маленької лані.

Матір не знала, що вдіяти. Та, хоча вона не мала ліків, проте пам’ятала, що в селищі за лісом мешкає один чоловік, у котрого було чимало ліків. Той чоловік був мисливцем і з-поміж іншої звіроти часом полював ланей, та все ж він був доброю людиною.

Матір боялася вести дочку до чоловіка, котрий полював ланей, однак із відчаю таки наважилася. Проте спершу надумала піти по рекомендаційного листа до мурахоїда, котрий приятелював із тим чоловіком.

Відтак, залишивши дочку в надійному сховку, лань побігла через усю сельву, дивом уникнувши дорогою ягуарових пазурів. А коли нарешті дісталася до оселі свого друга, то так втомилася, що не могла зробити більше ані кроку.

Тим другом, як уже мовилося, був мурахоїд — один із тих невеличких мурахоїдів, жовту шкурку яких прикрашає чорна майка, що тримається на двох лямках.

1 ... 9 10 11 ... 39
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Казки Сельви», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Казки Сельви"