Читати книгу - "Вовк-тотем"

— кочовикам, які напали на Китай у XII ст. ">[18] або якось жартувати на тему «реваншу». Чень Чжень хотів з’ясувати джерела любові й ненависті між кочовиками й землеробами, і хотів дізнатися причину, через яку нечисленні монголи змогли вибухнути у світовій історії такою потужною силою, що вивільняється, мабуть, тільки під час розпаду атомного ядра.

Чень Чжень спочатку не хотів залишати юрту Старого Біліґа. Однак, оскільки пасовиська Орхонського степу були дуже поживні, в отарі постійно прибувало. В одній з отар після народження ягнят кількість голів сягнула аж трьох тисяч, а це було занадто для одного чабана, щоб за нею належно доглядати. Коли отара збільшується, необхідно її розділити. Тож Чень Чжень, слідом за новою отарою, вимушений був переїхати до окремої юрти й жити разом із трьома товаришами. Однак, на щастя, обидва табори були розташовані неподалік один від одного, тож вівці й собаки могли навіть «перегукуватися» між собою, а сідло ще не встигало нагрітися під вершником, як той уже прибував до сусіда; туди й назад можна було обернутися за один день. Проте після розділу отари Чень Чжень так само часто, як і раніше, їздив до родини Старого-батька, щоб продовжувати свої бесіди. Але цього разу все було заради дзеренів і стосувалося вовків.

Чень Чжень підняв важку повстяну завісу на вході до юрти, зваляну з верблюжої вовни й розшиту символами щастя, увійшов усередину, сів на товстий килим і налив чаю з молоком. Старий сказав:

— Що, очі вилазять від заздрості, Що хтось уполював так багато дзеренів? Нічого, нічого… завтра Старий-батько поведе тебе в таке місце, звідки можна привезти цілу машину жовтих кіз. Я був цими днями в горах і дізнався, де можна вполювати дзеренів. До того ж я вже не раз думав про те, щоб показати тобі ближче вовчу зграю. Ти ж тільки про вовків і говориш? Але ви, ханьці, — боягузи, ви схожі на травоїдну вівцю, а ми, монголи, є хижими вовками. Але тобі вже час мати трохи вовчої сміливості.

Наступного дня рано-вранці Чень Чжень уже був зі Старим на схилі гори серед масиву Південно-західних гір, де вони облаштували засідку. Дивно, але Старий не взяв із собою ні рушниці, ні собак, а лише підзорну трубу. Чень Чжень до цього не раз ходив із ним полювати лисиць, але щоб іти на полювання голіруч — це було вперше. Він уже декілька разів запитував у Старого, чи вони будуть полювати на дзеренів з підзорної труби, але Старий тільки посміхався, нічого не відповідаючи. У Старого була така манера навчати іншого тих знань і вмінь, які він хотів передати, — викликати в учня цікавість і сумніви.

І тільки коли Чень Чжень побачив у підзорну трубу вовчу зграю, що стиха підкрадалася кільцем до дзеренів, він зрозумів мисливський план Старого-батька. Він зрадів, і Старий також лукаво посміхнувся до нього. Чень Чжень почувався тим рибалкою з байки про сварку кулика й беззубки: коли двоє сваряться — виграє третій. Утім, Чень Чжень був лише маленьким рибалкою, а справжнім риболовом тут був Біліґ. Він і справді був найсміливішим і наймудрішим старим мисливцем в Орхонському степу, і ось сьогодні привів його в таке місце, де риба сама пливла до рук. З тієї миті, як Чень Чжень побачив вовків, він забув про холод — кров потекла в його жилах ледь не вдвічі швидше, а той жах, який викликали в нього вовки, поступово зник.

Над пасовищем, що ховалося глибоко в горах, не було ані вітерця, повітря було сухе й холодне. Ноги Ченя вже майже повністю оклякли, і він все дужче відчував холод під собою, тож подумав, як би добре було мати зараз товсту підстилку з вовчого хутра. Раптом у нього виникло питання, із яким він стиха звернувся до Старого:

— Подейкують, що найтепліша в світі підстилка — з вовчого хутра. Місцеві мисливці й кочовики вбивають немало вовків, однак чому в їхніх родинах немає таких підстилок? Навіть конопаси, коли сторожують взимку на снігу, все одно ніколи не використовують їх? Я бачив підстилку з вовчого хутра тільки в родині Доржа, і бачив, що його батько надягає на штани з овечої шкіри гетри з вовчого хутра, ще й тим хутром назовні. Він казав, що такі гетри — найкращий спосіб лікувати ревматизм, він носив їх кілька місяців, і його ноги, які ніколи не пітніли, почали пітніти. Батьку, у вашої дружини теж ревматизм, чому ви не зробите їй гетри з вовчого хутра?

— Дорж походить від північно-східних монголів, — відповів Старий, — його предки були вже осілими, хоча й мали трохи овець та корів. Там багато ханьців, яких вони почали наслідувати. Ці приходьки давно вже забули свою монгольську душу і монгольське коріння. Коли в них у родині хтось помирає, вони вкладають його в дерев’яний ящик і закопують у землю, а не віддають вовкам на їжу, звісно, що в їхній родині можуть використовувати і підстилки з вовчого хутра, і гетри. У степу справді вважається, що вовче хутро — найтовстіше, найщільніше і найкраще зберігає тепло. Навіть якщо скласти разом дві овечі шкури, вони не так грітимуть, як одна вовча. Це тому, що Тенґер милостивий до вовків, тож і дав їм таке хутро. Однак степовики справді ніколи не роблять з вовчого хутра підстилок, адже монголи поважають вовків, ті, хто не поважає, — то не справжні монголи. Степові монголи краще замерзнуть до смерті, ніж спатимуть на вовчому хутрі. Монголи, які сплять на підстилці з вовчого хутра, ганьблять монгольську душу, тож хіба їхня душа підніметься потім до Тенґера? Поміркуй, чому Тенґер так охороняє вовків?

— Ви ж самі казали, що вовк — це дух-охоронець степу.

Старий насмішкувато примружив очі:

— Ото ж і воно! Тенґер — це батько, степ — це мати. Вовки вбивають тільки тих тварин, які шкодять степу, як же Тенґер не охоронятиме вовків?

У вовчій зграї промайнув якийсь рух. Обидва мисливці миттю