Читати книгу - "Науково-практичний коментар Кримінально-виконавчого кодексу України"

і засудженого, диференціації та індивідуалізації вико­нання покарань, поєднання покарання з виправним впливом, участь громад­ськості у діяльності органів і установ виконання покарань.

Демократизм, зокрема, не може бути принципом кримінально-виконавчо­го законодавства, виконання і відбування покарання, оскільки він не є загальногалузевим специфічним принципом права, це — лише принцип кодифікації законодавства.

Незрозуміло також і як саме може реалізовуватися принцип «взаємної від­повідальності держави і засудженого» у рамках кримінальної відповідальнос­ті, яка є застосуванням державного примусу органами і установами виконан­ня покарань і виражається в обмеженні прав і свобод засудженого.

Доволі сумнівним видається також віднесення до галузевих таких прин­ципів, як «диференціація та індивідуалізація виконання покарань», «поєднання покарання з виправним впливом», «участь громадськості у діяльності органів і установ виконання покарань», оскільки вони є принципами лише окремих інститутів кримінально-виконавчого законодавства і можуть бути реалізовані в основному при виконанні покарання у виді позбавлення волі.

Названі питання щодо доцільності існуючого формулювання положень ко­ментованої статті ще й дотепер залишаються дискусійними.

11. Разом з тим, хоча до системи принципів кримінально-виконавчого за­конодавства законодавець і не включив принцип «поваги до прав людини», передбачений численними міжнародно-правовими актами (як у сфері захисту прав людини, так і у сфері поводження із засудженими особами), необхідність його дотримання зумовлюється сучасним орієнтуванням державної політики України у сфері виконання кримінальних покарань на безумовне дотримання прав людини і громадянина. Він також закріплений у Законі України «Про Дер­жавну кримінально-виконавчу службу України» як вихідне положення діяль­ності персоналу цієї служби.

Цей принцип випливає із ч. 3 ст. 63 Конституції України, де сказано, що засуджений користується всіма правами людини і громадянина, за винятком обмежень, визначених законом і установлених вироком суду. Отже, обмежен­ня прав і свобод людини і громадянина можливі лише на підставах, передбаче­них Конституцією України. У свою чергу, зазначена конституційна норма від­повідає гарантіям забезпечення належного механізму захисту прав людини, що знайшли своє відображення в Основних принципах поводження із засуджени­ми, затверджених Резолюцією 45-ї сесії Генеральної Асамблеї ООН від 14 груд­ня 1990 р., де, зокрема, принцип поваги до прав людини сформульований так: «За винятком тих обмежень, необхідність яких зумовлена фактом ув’язнення у тюрму, усі, позбавлені волі, користуються правами людини та фундамента­льними свободами, викладеними в Загальній декларації прав людини, Міжна­родному пакті про громадські, соціальні та культурні права, Міжнародному пакті про громадські та політичні права та Факультативних протоколах до них (Резолюція 2200 А /ХХІ/ Генеральної Асамблеї, Додаток), а також іншими правами, викладеними в інших пактах ООН».

Стаття 6. Виправлення і ресоціалізація засуджених та їх основні засоби

1. Виправлення засудженого — процес позитивних змін, які відбуваються в його особистості та створюють у нього готовність до самокерованої право- слухняної поведінки.

2. Ресоціалізація — свідоме відновлення засудженого в соціальному ста­тусі повноправного члена суспільства; повернення його до самостійного за­гальноприйнятого соціально-нормативного життя в суспільстві.

Необхідною умовою ресоціалізації є виправлення засудженого.

3. Основними засобами виправлення і ресоціалізації засуджених є вста­новлений порядок виконання та відбування покарання (режим), суспільно ко­рисна праця, соціально-виховна робота, загальноосвітнє і професійно-технічне навчання, громадський вплив.

4. Засоби виправлення і ресоціалізації засуджених застосовуються з ура­хуванням виду покарання, особистості засудженого, характеру, ступеня сус­пільної небезпеки і мотивів вчиненого злочину та поведінки засудженого під час відбування покарання.

1. У статті, що коментується, вперше на законодавчому рівні дається ви­значення поняття «виправлення засуджених», реалізується відповідна мета кримінально-виконавчого законодавства (ч. 1 ст. 1 КВК). Виправлення засу­дженого розглядається як процес позитивних змін, що відбуваються в його особистості та створюють у нього готовність до самокерованої поведінки, по­ваги до традицій людського співіснування. Поняття «виправлення» є ключовим для застосування багатьох норм КВК України, зокрема для застосування умовно-дострокового звільнення від відбування покарання (статті 81, 82 КК, ст. 67 КВК), для визначення ступеня виправлення засуджених (ч. 2 ст. 65, ч. 2 ст. 123 КВК). Виправлення полягає в тому, щоб шляхом примусового впливу на засудженого внести корективи в його соціально-психологічні властивості, нейтралізувати негативні наслідки, прищепити повагу до закону, людини і су­спільства.

2. Ресоціалізація — це свідоме відновлення засудженого в соціальному ста­тусі повноправного члена суспільства; повернення його до самостійного загаль­ноприйнятого соціально-нормативного життя в суспільстві. Необхідною умо­вою ресоціалізації є виправлення засудженого.

Ресоціалізація є комплексним поняттям, яке охоплює допенітенціарний, пенітенціарний і постпенітенціарний періоди впливу на особу засудженого і є одним з етапів його соціалізації. До допенітенціарної ресоціалізації слід відне­сти винесення вироку і визначення покарання засудженому; пенітенціарна ре- соціалізація включає адаптацію до умов виконання покарання і виправлення засудженого; до постпенітенціарної ресоціалізації відносять підготовку засу­дженого до звільнення і його соціальну адаптацію до умов життя на волі.

Ресоціалізація у пенітенціарній педагогіці — це процес відновлення особи як соціального повноправного члена суспільства, що здійснюється на основі за­стосування до цієї особи комплексу правових, організаційних, психологічних, виховних та інших заходів впливу на різних етапах кримінальної відповідаль­ності з метою повернення її до самостійного загальноприйнятого суспільно- нормального життя.

3. Під основними засобами виправлення і ресоціалізації слід розуміти ком­плекс державних заходів, визначених кримінально-виконавчим законодавством України, впливу на свідомість засуджених для досягнення мети покарання.

Виправлення засуджених здійснюється з допомогою основних засобів, що перераховані в ч. 3 коментованої статті. До них належать встановлений поря­док виконання та відбування покарання (режим), суспільно корисна праця, соціально-виховна робота, загальноосвітнє і професійно-технічне навчання, громадський вплив. Кримінально-виконавчим законодавством України деталь­но регламентується порядок виконання, відбування покарання і застосування заходів впливу.

Режим виконання і відбування покарання багатофункціональний за сво­єю спрямованістю. У загальному значенні слово «regime» треба розуміти, як встановлений порядок; спосіб життя; сукупність заходів, норм для досягнен­ня якоїсь мети. Він виступає як один із засобів виправлення (ч. 3 ст. 6 КВК), створює умови для застосування інших засобів виправлення (ч. 3 ст. 102 КВК).