Читати книжки он-лайн » Наука, Освіта 🧪📚🧑‍🔬 » Науково-практичний коментар Кримінально-виконавчого кодексу України

Читати книгу - "Науково-практичний коментар Кримінально-виконавчого кодексу України"

212
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 8 9 10 ... 210
Перейти на сторінку:
принцип рівності всіх перед законом (ст. 24 Конституції України), а також Загальна декларація прав і свобод людини (ст. 7), Мінімальні стандартні правила поводження з ув’язне­ними (ст. 6). Цей принцип закріплений у ст. 7 КВК України та виражається в єдиному правовому положенні осіб, які відбувають конкретний вид криміналь­ного покарання або перебувають в однакових умовах відбування покарання у виправній установі, незалежно від національності, соціального положення, ві­росповідання та соціально-політичних, демографічних й інших ознак. Мож­ливі відмінності у правовому положенні за ознакою статі, віку, стану здоров’я, наявності дітей, поведінки в процесі відбування покарання не можна вважа­ти порушенням принципу рівності, оскільки створення спеціальних умов для окремих категорій засуджених зазвичай зумовлюється або специфікою їх фі­зичного чи психологічного стану, або потребою реалізації прогресивної систе­ми виконання-відбування кримінальних покарань.

5. Принцип невідворотності виконання і відбування покарань означає без­умовність виконання уповноваженими органами і установами покарання при­значеного за вироком суду і безумовність його відбування засудженим та його обов’язок зазнати кару за вчинений злочин (статті 4, 9 КВК).

6. Принцип диференціації та індивідуалізації виконання покарання є по­хідним від таких принципів кримінального права, як диференціація та індиві­дуалізація кримінальної відповідальності. Диференціація виконання покаран­ня полягає в тому, що до різних категорій засуджених залежно від тяжкості вчинених ними злочинів, злочинної діяльності в минулому, форми вини, по­ведінки в процесі відбування покарання застосовується каральний вплив у різ­них обсягах. Засуджені, відповідно до цього принципу, розподіляються на більш або менш однорідні групи з метою застосування до них відповідних вимог ре­жиму і засобів впливу, а також для запобігання негативного впливу з боку осіб, які вчинили повторно злочини або засуджені за тяжкі злочини, на інші катего­рії засуджених. Один із методів диференціації виконання покарання — напра­влення їх для відбування покарання до різних органів і установ виконання по­карань залежно від виду призначеного покарання, класифікація засуджених і розподіл їх по виправних колоніях різного рівня безпеки (статті 11—19, 92 КВК). Принцип індивідуалізації виконання покарання базується на обліку не групо­вих, а індивідуальних особливостей особи засудженого, які враховуються при відбуванні ним покарання. Так, відповідно до ч. 4 ст. 7 КВК України, засоби виправлення і ресоцалізації засуджених застосовуються з урахуванням особи­стості засудженого, характеру і ступеня суспільної небезпеки і мотивів вчине­ного злочину та поведінки засудженого під час відбування покарання. Крім того, залежно від поведінки засудженого під час відбування покарання йому можуть бути змінені умови тримання шляхом переведення до різних структур­них дільниць у межах однієї виправної колонії (ресоціалізації, соціальної ре­абілітації або посиленого контролю) чи до виправної колонії іншого рівня безпеки (статті 94—101 КВК), що тягне за собою або збільшення обсягу його прав, або звуження його правового статусу.

7. Принцип раціонального застосування примусових заходів і стимулю­вання правослухняної поведінки являє собою принцип поєднання методів пе­реконання та примусу як загальнодержавних методів державного управління. Цей принцип проявляється в тому, що в процесі виконання і відбування по­карання до засудженого застосовуються і каральні, і виховні засоби впливу. Даний принцип втілюється у зміні умов тримання засуджених, застосуванні до засуджених до різних видів кримінальних покарань заходів заохочення і стягнення, передбачених у статтях 67—68, 46, 82—83, 130, 132, 144—145 КВК України.

8. Принцип поєднання покарання з виправним впливом передбачає, що ви­конання покарань має супроводжуватися застосуванням до засуджених різних заходів виховання. Основними засобами виправного впливу, тобто засобами виправлення і ресоціалізації, які застосовують до засуджених, згідно з ч. 3 ст. 6 КВК України, є: режим, суспільно корисна праця, соціально-виховна робота, загальноосвітнє професійно-технічне навчання, громадський вплив. Засоби виправного впливу застосовують тоді, коли самої лише кари за вчинений зло­чин недостатньо для досягнення мети виправлення та ресоціалізації засудже­ного. У найповнішому обсязі засоби виправного впливу застосовують до осіб, засуджених до покарання у виді позбавлення волі, направлення у дисциплінар­ний батальйон, обмеження волі, арешту.

9. Принцип участі громадськості в діяльності органів і установ виконання покарань, у тому числі і здійснення виховної роботи із засудженими, закріпле­ний у ст. 25 КВК України, а форми і порядок її здійснення регламентуються окремими нормами цього кодексу, іншими законами та підзаконними норма­тивними актами України. Така участь громадськості у поєднанні з громад­ським контролем за дотриманням прав і свобод людини при виконанні кримі­нальних покарань є загальновизнаною необхідністю та умовою нормального розвитку Державної кримінально-виконавчої служби і практики виконання кримінальних покарань. Головне завдання передбаченої участі громадськос­ті — забезпечення відкритості органів і установ виконання покарань для су­спільства, представники якого беруть реальну участь у вирішенні проблем, які виникають в діяльності ДКВС, та наданні допомоги у проведенні виховної ро­боти й соціальної реабілітації засуджених. У цьому розумінні, суспільство че­рез певні громадські утворення приймає на себе піклування над тими, хто по­рушив закон і довів, що не здатний жити за соціальними правилами й норма­ми. Після відбуття призначеного покарання, а в деяких випадках і під час його відбування, засуджені повертаються в суспільство з тими ж проблемами та ставленням до правил людського співжиття. Вони повертаються у ті самі умо­ви та до того самого кола, де було вчинено злочин. Тому, вочевидь, без соціалі­зації (адаптації в суспільство) більшість таких осіб просто приречені на вчи­нення нових злочинів. Змінити ситуацію може лише суспільство, а виконати подібну місію здатні його представники — громадські організації та окремі гро­мадяни.

Інше, не менш важливе завдання участі громадськості — це громадський контроль в органах і установах виконання покарань. Державна кримінально- виконавча служба як державний інститут, до завдання якого входить реаліза­ція законодавчо визначених обмежень прав і свобод людини, не може бути ві­льною від контролю з боку суспільства. Система органів і установ виконання покарань покликана захищати не свої власні, а суспільні інтереси, тому громад­ськість і має право не тільки вимагати від неї належного виконання законів і дотримання прав людини, а й не повинна залишатися осторонь від проблем ДКВС. Подібне поєднання громадського контролю та надання допомоги як засудженим, так і ДКВС у вирішенні існуючих проблем і складає зміст прин­ципу участі громадськості в діяльності органів і установ виконання покарань.

10. Необхідно звернути увагу на той факт, що наведений законодавцем у коментованій статті перелік принципів кримінально-виконавчого законодав­ства викликає багато запитань у науковців і не є безспірним. Так, навряд чи можна погодитися з тим, що серед принципів кримінально-виконавчого зако­нодавства у ст. 5 КВК України названі принципи: демократизму, взаємної від­повідальності держави

1 ... 8 9 10 ... 210
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Науково-практичний коментар Кримінально-виконавчого кодексу України», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Науково-практичний коментар Кримінально-виконавчого кодексу України"