Читати книгу - "Янові скарби"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Продавець спостерігав за нею, потім нахилився і витяг з ящика під прилавком два гарні свіжі пучки.
— От вам, маленька міс, — сказав він. — Якщо вам потрібен справді добрий салат, то кращого від цього не знайдете.
Джіл розплатилася, і Керол поклала салат у сумку. Купивши все необхідне, дівчатка поспішили до катера. Як і сподівалися, Пітер з Майклом ще не повернулися. Часу було досить, щоб ще раз скупатись, отож дівчатка хутко переодяглися в купальні костюми.
— У мене пропозиція, — сказала Керол, коли вони знову вийшли на палубу. — Пройдімо берегом до повороту річки і спробуймо пропливти за течією все плесо. Згода?
— Далеченько, — відповіла Джіл. — Ти думаєш, ми пропливемо?
— Звичайно. А якщо стомимося, то вийдемо на берег раніше. Зовсім не обов'язково пропливти всю відстань.
Вони стрибнули на берег і побігли стежкою до широкого плеса — тут річка, розлившися, текла поміж луками. Біля берега не можна було пірнати — надто мілко, тож дівчатка зайшли у воду й попливли на середину течії.
— Досить! — спинилася Керол. — Звідси почнемо! — І, викидаючи вперед руки, вона чимдуж попливла, так що Джіл ледве встигала за нею.
Пропливли з півмилі за водою — і у Джіл заболіли руки, а серце шалено закалатало в грудях.
— Не можу, — захекавшись, мовила вона, — треба перепочити.
Керол перевернулася на спину.
— Мені б теж треба, — відказала вона, важко переводячи дух. — Я не думала, що це так далеко. Та й швидкість яка! Нелегко було, але я не хотіла од тебе відстати.
— Од мене? — засміялася Джіл. — Але ж то я не хотіла відстати од тебе. Глянь, тут можна вийти на берег — через цю прогалину між очеретом.
Сонце вже добре припікало, коли вони вибралися на берег. Висока трава вабила до себе, і дівчатка полягали на осонні під кручею, ногами до води.
З-за повороту річки показався пароплав і повагом поплив за водою.
— Як тут гарно! — вдоволено мовила Керол. — Так мирно й тихо після Лондона. Я могла б спати тут цілісінький день, якби мене нічого не турбувало.
— А що ж тебе турбує? — поцікавилася Джіл.
— Не можеш здогадатися?
— О!.. Ти маєш на увазі скарби?
— Звісно! — Керол задумалася.
— Це й справді якось дивно, — мовила Джіл. — Уяви лишень усі ці коштовності! Татко казав, що ціна їм — мільйони фунтів стерлінгів.
— Ага. І ніхто в світі не знає, де вони лежать. Ні Скотленд-ярд, ані жодна людина не могли натрапити на їх слід.
— І от випадково з'являємось ми. Майкл просто з цікавості забирається в церкву в Абінгдоні і бачить на полиці Біблію. І тільки тому, що на корінці написано «Біблея» суне в неї свого носа…
— …І там виявляється шифр. Подумай тільки: адже хто завгодно міг зазирнути в ту книгу.
— Ясна річ, міг би, — погодилася Джіл. — Та якби й назирнув, що з того? Нічого він не зрозумів би. Бо ж про те, що старий голландець сховав десь скарби, ми знали дише тому, що татко розповів нам про це.
Пароплав тепер майже порівнявся з ними, і від нього одна за одною бігли хвилі й хлюпали між очеретами.
— Цікаво, де ж все-таки сховано ті скарби? — спитала Керол.
— Та, звичайно, десь на півдні Голландії. Я не сумніваюсь, це ж так ясно. І ще треба розгадати решту вказівок, записаних у Біблії. А коли через три тижні повернеться татко, ми йому про все розкажемо, тоді поліції залишиться тільки відшукати скарби. Отак усе це скінчиться.
— Як жаль! — мовила Керол. — Я хотіла сказати: як жаль, що скарби сховано в Голландії і ми не можемо туди поїхати й розшукати їх самі. Добре, що ніхто їх досі не знайшов. Ото випало б комусь несподіване щастя, якби хтось випадково зазирнув у Біблію!
— Ще б пак! А хіба ж ні? Добре, що нікому це не спало на думку. Аж дух захоплює, коли подумаєш, що там коштовностей та діамантів на кілька мільйонів фунтів стерлінгів.
Дрібні хвильки від пароплава колихали очерет біля їхніх ніг. Поруч у траві раптом щось зашелестіло. Керол схопилася на ноги.
— Швидше, Джіл, це, мабуть, водяний щур. Подивімось!
Дівчата видерлися на берегову кручу саме тоді, як маленьке звірятко промайнуло по ній і зникло в траві.
— Ой! — вереснула Керол.
На самому краєчку кручі в траві непорушно лежав якийсь чоловік. Він лежав долілиць, випроставшись і повернувши голову набік. У нього було темне волосся й коротко підстрижені вусики, більше нічого особливого не впадало у вічі. Поруч валялося різне рибальське начиння.
— Як ти вважаєш, — прошепотіла Джіл, — міг він підслухати нашу розмову?
Вони тихенько стояли, стежачи за чоловіком, але він навіть не поворухнувся. Тільки спина його піднімалася й опускалася в такт диханню.
— Ні, — теж пошепки відказала Керол. — Він спить міцно. Вважай, що нам пощастило. Ну, а тепер ходімо до катера: хлопці вже, мабуть, повернулися.
І подруги рушили стежкою, що вела понад кручею. Приємно було відчувати під ногами м'яку прохолодну трапу. Кілька хвилин обидві мовчали.
— Це нам добра наука: треба бути обережними, — нарешті мовила Джіл. — А якби він не спав?
— Якби він не спав, то ловив би рибу, і ми б його побачили. Тоді не базікали б про скарби, — розсудливо зауважила Керол.
— Мабуть, що так, — погодилася Джіл.
Вони одійшли вже далеченько, коли Джіл раптом зупинилась.
— Ну й дурепа ж я! — вигукнула вона. — Забула свою купальну шапочку. Побіжу по неї.
— І я з тобою!
Коли дівчатка прибігли на місце, шапочка лежала на траві, де Джіл лишила її. Але обидві разом помітили ще щось.
— Він уже пішов! — сказала Джіл,
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Янові скарби», після закриття браузера.