Читати книгу - "Варта у Грі. Артефакти Праги, Наталія Ярославівна Матолінець"

— Влучно, крале. Та справа є. Справа проста, жодних загроз, — Берток стишив голос, і його очі зблиснули. — Желіборові не місце у кріслі судді. Це не лише моя думка. Він може подати у відставку. Чи взагалі недовго прожити. Хай тебе ця частина не турбує. Але, коли це станеться, нам потрібно, щоби Златан змінив свою думку.

Дівчина втупилась у стільницю, оздоблену барвистими камінцями, які лежали всередині, під товстим склом.

— Ти, Тарновецька, вже мала би помітити, що хлопчик упертий, — вів далі угорський маг, і його пальці нервово промалювали коло на стільниці. — Але він здібний, амбітний і має стільки досвіду, скільки в його віці нема ні в кого іншого. А головне — він темний, чистокровний темний, який уміє стіною стояти за своїх.

— Я все це знаю, — кивнула дівчина повільно.

— Чудово. Тоді мала б розуміти, що твоє успішне й щасливе життя дуже залежить на тому, щоби чеським суддею був Богумін.

— Не бачу, до чого тут моє життя.

— Твоє зі Златеком, — тон судді був однозначним, липким, як і його погляд.

— Пане Бертоку, ви неправильно оцінюєте мої інтереси, — холодно відповіла Варта.

— Не сміши мою краватку, дівчино, — вів далі суддя. — Я спостерігав за Грою у Львові і бачив, як молодий Богумін викривляв свої плани задля тебе. Якщо трактую все не так, то облишмо особисте і зосередьмося на тому, що це вигідно для темних. Не можна давати світляним спуску!.. Затим я покладаюся на те, що тобі вдасться переконати нашого спільного друга.

— Я не маю впливу на нього, — відповіла Варта. — Тим паче, на такі важливі рішення.

Погляд Бертока втратив тепло й запал, натомість він подивився на Варту, ніби оцінюючи її, і цвиркнув:

— Ну то здобудь цей вплив. Із твоїми даними це буде неважко.

Дівчина стрималась, щоб не кинути щось різке у відповідь.

— А як же вибори глави? — спитала натомість, намагаючись зрозуміти плани Бертока.

Той махнув рукою.

— Златанові добре відомо, як вирішити це питання.

— Як видно з усього, ця сила потрібна Конгломерату.

— Вона потрібна, але й небезпечна, дівчино. Ритуал посвяти — то змога триматися в шорах. Так, щоби без зривів. Якщо вірити старим записам, артефакти ще дають змогу передавати силу далі, щоб роди Вартових не переривалися. Для жінок це особливо важливо. Вони ж так обожнюють малих вишкварків... Можеш про це подумати. Навіть якщо не маєш жодного взаємного інтересу зі Златеком, як я мав необачність вигадати собі, — Бертоків погляд знову зблиснув іронією.

— Мене більше турбує потенційна апеляція екс-глави, — сухо зауважила чаклунка.

— Нісенітниця це. Йому не вдасться нікуди проштовхнути свою кандидатуру після львівського інциденту і всього того багна, яке випливло на поверхню. Думаєте, це ви з малим Богуміном усе вирішили? Ха. Те, що наш керівник засидівся на своєму місці, розуміли всі судді. Навіть не думай про нього більше... — Бертоків погляд раптом пришпилив Варту до місця, і вона так явно відчула загрозу, якою віяло від угорця, що ледь не сіпнулася по павутину. — Думай краще, що робиш, дівчино, — сказав той, і кожне слово врізалось у Вартине тіло фізичним болем, ніби Берток вганяв розпечені цвяхи їй під шкіру. — Ти винна мені. За Гру. Не забувай... Душе моя, можна нам рахунок?

Варта видихнула з полегшенням, коли сила угорця відпустила. Відьма визирнула з-за ширми, що відмежовувала кав'ярню від магазину, і поклала на стіл скриньку, в яку суддя опустив кілька монет.

Дівчина стерла раптовий піт із чола і спробувала відновити рівне дихання. Її долоні торкнулося щось холодне — відьмині пальці. Чаклунка запитально підвела очі на «Душу», як ту звав Берток.

Відьма вклала Варті в руку папірець і піднесла вказівний палець до губ. Чаклунка стиснула записку в кулаці. Суддя вже вийшов до першої кімнати й стояв у дверях, позираючи надвір. Здається, він нічого не помітив.

***

Варта попрощалася з суддею там, де вони й зустрілися, — посеред площі, якою шурхали трамваї. Дівчина завбачливо минула кілька поворотів, перш ніж дістати відьомську записку. Навряд чи власниця кав'ярні хотіла втаємничувати Бертока у свої секрети. Почерк Душанки був незгіршим за почерк деяких лікарів. Проте дівчина таки розібрала напис:

«Твоє ворожіння на сьогодні: допоможи».

Не встигла вона замислитися над сенсом цих слів, як крик розсік полуденне повітря, мов сирена:

— Допоможи!

Варта миттєво відірвалася від записки й побачила, що до неї летить дівчина.

Незнайомка кинула погляд назад, наддала ходу і, перестрибнувши трамвайну колію, спинилася перед Вартою. Дихала важко. Розкуйовджене попелясто-русяве волосся теліпалося за спиною двома важкими косами. На зап'ястях подзвонювали браслети з намистин із вплетеними поміж них пір'їнами.

Відьма. Варта з першого ж погляду зрозуміла, що то відьма. Хоча для звичайних перехожих дівчина радше була схожа на хіпувату втікачку з музичного етнофестивалю в глибині гір.

— Прошу, допоможи, — захекано видихнула вона, не підводячи голови, і додала: — Ти ж чаклунка. За мною алхіміки... світлячі...

— Що таке сталося? — спитала Варта, проте відьма не встигла відповісти — незримий імпульс, який прослизнув крізь бруківку, завдав удару, й дівчина, зойкнувши, завалилась спиною просто на колію.

— Стій де стоїш! — заволали з іншого боку дороги.

— Уже лежить! — крикнула у відповідь Варта і простягла відьмі руку. Бракувало тільки, щоби дівчину переїхав трамвай — тутешні ганяли на скаженій швидкості.

— Просимо вас не втручатись у наші справи... — молода й рішуча на вигляд світла алхімея, гнівно блискаючи очима, перетнула дорогу. За нею пленталися ще двоє. Швидше за все, підпорядковані їй, — ...якщо ви така ласкава, — докинула дівчина голосом, яким можна було розпилювати кістки.

— О, я не така ласкава, — вишкірилася чаклунка, обережно занурюючись у темряву. — Як і ви. Утрьох на одну?

Відьма-втікачка стурбовано бігала поглядом між Вартою і своїми переслідувачами.

— Повторюємо, — керівна алхімея задерла голову вище. — Ви втручаєтесь у наші справи. Ми, наскільки мені відомо, не знайомі. Тому прошу вас мирно самоусунутись і передати нам небезпечну крадійку. Та швидше, в мене важливий іспит.

— Ти крадійка? — Варта краєм ока зиркнула на відьму, не випускаючи з поля зору світлих.

— Певно, що нє! Що належить шабашу — завше належатиме шабашу! — обурилася дівчина, тієї миті разюче схожа на Дикорослу, і рішуче притиснула до