Читати книгу - "Варта у Грі. Артефакти Праги, Наталія Ярославівна Матолінець"

озирнулася й зустрілася поглядом з угорським суддею, котрий бадьоро наближався від трамвайної зупинки. — Не очікувала вас зустріти.

— Життя сповнене несподіванок, дівчино. Бачу, саме зараз чудова нагода запросити тебе покавувати, — Берток окинув площу поглядом. — Але треба забратися з цього сонцесяйного туристичного пекла. Спека так б'є в голову, що вбивати хочеться. Думаю, як молода темна ти мене зрозумієш, — він підморгнув і додав: — То кава? Я знаю місця.

Варта не стримала усмішку. Оце «Я знаю місця» надто нагадувало Златана в перші дні їхнього знайомства, коли він скидався на бравого голлівудського героя, якому горить справити враження.

— Пане Бертоку, якщо у вас немає на меті жорстокого вбивства, я із задоволенням складу вам компанію, — відповіла чаклунка жартома.

— Надто рано для жорстоких убивств, — смикнув плечима той. — Але день довгий. Прошу, крале, за мною.

***

Кав'ярня, яку обрав угорський суддя, складалася з пилюки в кутках, потрісканих кахлів на підлозі, трьох обшарпаних столів, глибоких, потертих старовинних крісел і пощербленого емальованого посуду. Забігайлівка ховалася в задній кімнаті довгого й вузького, як коридор у Златановій квартирі, магазину антикваріату. Перша кімната теж скидалася на коридор: двоє відвідувачів навряд чи змогли би там розійтися, не наткнувшись на шафу, коробку чи стелаж. Над входом висіла табличка «У Казі Крокової», але щойно вітер хитнув її, як надпис змінився на звичний для ока «Антикваріат».

— Тільки для своїх, — повідомив Берток, віртуозно оминаючи стоси книг, фігурні полички, репринти плакатів, запилюжені мідні свічники й коробки, заповнені довоєнними листівками з однобарвними марками та чорнильними підписами. — Власниця — відьма.

— Справжня чи ви її просто не любите? — зіронізувала Варта, адже серед звичайних людей слово «відьма» вживають здебільшого в недоброму значенні. Та й у магічній спільноті до зіллєварок ставляться неоднозначно: у них надто закрите коло, забагато зневаги до чоловіків і жодних навичок у магії, звичній для чародіїв і алхіміків.

— Ображаєш. Я би не повів тебе до простих людей, поки в цьому місті ще є справжні заклади темних. Вам, до слова, теж не завадить познайомитися. Зв'язки, знаєш, на деревах не ростуть. Треба триматися своїх.

Дівчина стримано кивнула, не зводячи погляду з судді. Попри показну прихильність Бертока, вона добре вловлювала його силу, помітно більшу за її власну. Небезпечний маг, якого краще не мати в списку недоброзичливців. До того ж суддя, безперечно, мав свої плани, і краще в них не вплутуватися.

Попри химерність місцини, кава тут виявилася гарною. У меню її знайшлось аж два види: з цукром і без. Відьма, котра принесла крихітні чашки, тепло привіталася з суддею. Гладеньке, умиротворене обличчя добре приховувало вік. Варті жінка представилася Душанкою і довго тримала її руку у своїй. Довше, ніж вимагало вітання.

— Казі — власниця цього місця? — спитала Варта, пригадуючи зачаровану вивіску.

— Запримітила-таки, а небагато відвідувачів звертають увагу... — губи відьми розтягнулися в усмішці Мони Лізи. — Ні, Казі — це міфічна принцеса. Сестра засновниці Праги. Можеш почитати про неї на дозвіллі.

— У вас іще буде змога поспілкуватися, Душе моя, — перебив Берток. — Спершу — справи, потім — легенди.

Відьма схвально покивала і зникла за ширмою в глибині крамниці-коридору.

За кілька хвилин дівчина розкошувала ароматом кави і чекала, коли суддя перейде до справи. Недарма ж Златанів дядько перестрів її, хай і подає це як випадковість.

— Нам треба триматися разом, — повільно вів той. — Особливо тепер, коли чеським суддею обрали світляка. Святенники, бачте, скористалися бездумною відмовою Златека від посади. І якомога швидше домоглись утвердження цього Желібора.

— Хіба не всі судді ухвалили його кандидатуру?

— Вибору особливо не було, — гмикнув Берток. — На таку посаду може претендувати щонайменше дотичний до апарату. А він свого часу трохи прослужив помічником Богумінового діда.

— Чого ж звільнився? — спитала чаклунка. Від Златана вона вже знала, що за посади в суді зазвичай тримаються руками, ногами, зубами й павутиною. Хоча ця робота й несе небезпеки, проте також відкриває численні можливості.

Бертокове лице спалахнуло радістю.

— Його звільнили! Богумін тиснув — не хотів мати при собі світляка. Але що ми про старе... Знаєш вислів: суддя помер — хай живе суддя?

— Ні. Він же не помер.

— Але вислів відображає суть. Посада не може бути вакантною. Навіть якщо дістанеться ворогові.

— То цей Желібор — проти нас? — прямо спитала Варта. — Всупереч нейтралітету?

Угорець хижо скривився.

— Нейтралітет — розмите поняття нині. Небезпечне навіть. Ти могла це побачити під час Гри. От уяви, що сталося гучне вбивство. Отут, у Празі. Убили пафосного світляка — і знаходять винного. Темного. Можливо, й не причетного, але суддю неодмінно залучать до розслідування. А тут чех і має повноваження, бо все сталося на його території. Питання: чи вдасться вирватися темному?

— Я думаю, що компетентні судді зможуть дізнатися правду. У Львові ж змогли — у випадку з паном Емануелем, Мортом та Еверестом. Убивці краще остерігатися друзів загиблого. Ті навряд чи думатимуть про нейтралітет.

— Мислиш, як справжня темна чаклунка. Це тішить, — суддя усміхнувся й забарабанив вказівним пальцем по стільниці. — Та знай, колись Желібор уже домігся, щоб засудили молодого темного. Він перекреслив його кар'єру суто через свою неприязнь до нашого боку, Тарновецька. Мені тоді забракло впливу, аби врятувати друга. Желібор же, святенницька його душа, певен, що несе добро й справедливість. Я сподівався, що роки зробили його більш схильним до порозуміння. Але, як засвідчила наша остання розмова, новоспечений суддя досі не знає слова «домовленість».

— Так, він не скидається на особу, схильну до компромісів, — погодилася Варта й відкинулась у кріслі: аура судді надто тиснула, навіть якщо він і робив це мимоволі.

— Нас набагато менше залишилося, ніж може здаватися, — тихо продовжив угорець. — Більше тих, хто наполовину туди, наполовину сюди. Але вони — світляче кодло, Тарновецька, вони ніколи тобі зі Златаном не дадуть спокою. Ви ж вирвали в них ласий шматок просто з рота. Поляк мав на меті гарантувати світлякам перемогу. Румуни — ні туди ні сюди. Чехи осьо висунули світлого на суддю! Скоро не залишиться кому довіряти взагалі. Навіть із цією більшістю. Часи непевні.

— Протистояння зі світляними для мене не новина, — вона знову вдихнула кавовий аромат, вловлюючи щось трав'янисте. — Але поки що не бачу конкретної справи, яка б ставила