Читати книжки он-лайн » Фантастика 🚀🪐👽 » Білий замок на Чорній скелі, Костянтин Матвієнко

Читати книгу - "Білий замок на Чорній скелі, Костянтин Матвієнко"

151
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 9 10 11 ... 139
Перейти на сторінку:
було у тому листі:

„Любий Ноде у онучку мій! Сподіваюся у що доля принесла цей лист до твоїх рук! Один легендарний персонаж Більбо Торбінс із Ширу, про якого я читав колись у одній грубій книжці, казав, що „завше небезпечно виходити за поріг, бо ніколи не знаєш, куди приведе тебе дорога“. Та колись замолоду я таки рушив у невідомий край. Трапилось це тому у що з часу, коли ті бандити-дуумвіри разом зі своєю бандою „вільних трударів“ захопили владу у нашім краї, несила стало жити у Кунстаді. Не давали дуумвіри чесним рибалкам вільно ходити у море, вільно спродувати улов та вільно витрачати зароблені гроші — запровадили податки, трудодні, купу різних повинностей. За їх влади добре жилося лише їх посіпакам — активістам, горлохватам, що на усі заставки вихваляли дуумвірів та закликали ще більше працювати або готуватись ставати до війська, щоб воювати з усім світом „в ім'я і на благо партії і держави“.

Одному такому активістові я врізав по його товстій мордяці, бо залицялося воно до моєї кралі. І не без успіху залицялося — дівки частенько дають тому, хто при владі або при грошах. Hy, вибив я йому зуби і мусів тікати до Ланоду. Тоді ще Партія у Республіці не мала такої потуги, аби геть перекрити кордони, тож я вислизнув на своєму рибальському човні. Так тоді робили чимало молодих рибалок. Було у мене із собою трохи золотих дукатів — давній родинний спадок, ще з часів, коли ці гроші ходили і у нас. Завдяки їм облаштувався я на узбережжі. Розпочав, як там це зветься, бізнес. Ловив рибу, торгував нею на базарі, а гроші не пропивав — накопичував, щоб купити баркас, і то не вітрильний, а моторний. Я першим придбав таке судно на усьому узбережжі, тож і пішла за мене заміж донька заможного місцевого фермера. Вона була твоєю бабусею. З її посагу ми розжилися — придбали ще два баркаси, збудували коптильню і почали постачати копчену, в'ялену та солону рибу по усьому Ланоду. Ми першими почали пакували шматочки риби у вощений папір — щоб одного пакунку в акурат вистачало на один келих чи пляшку пива. Паби, а тоді й крамниці з руками відривали у нас цей товар.

От із цього ми й забагатіли. Тож коли народилася наша єдина донечка Тана — твоя мама, ми мали змогу і прислугу в дім узяти — няньку та куховарку, а пізніше і добру гувернантку для Тани. Коли донечка підросла, віддали ми її до пансіону у самісіньку королівську столицю Аріод. Дівчиною вона була гарною — чемною, працьовитою, розумною. А стан, а коса, а очі!.. І жартівливою та веселою була, але у етикеті обізнаною і тактовною. Чимало фермерських, рибальських і навіть купецьких родин прагнули її за невістку взяти. У мене відбою від сватів не було, але Тані до душі ніхто не припадав. Я її й не силував, бо бачив, що моя дитина тепер серед столичної „золотої молоді“ вже майже своя, то чи рівня їй рибальський син або фермерський? Та й купецький, коли не з першої гільдії.

Якось, коли Тана була на останньому курсі свого пансіону, гастролювала у Аріоді мандрівна циркова трупа з Султанату. У цирку донька й познайомилася з файним парубком на ім'я Брийом. Закохалися вони. Тана нам з дружиною довго нічого не казала. Милувалися вони собі, насолоджуючись щасливими днями, однак настав час ставати до шлюбу. Отут і з'ясувалося, що той Брийом не просто Брийом, а граф Брийом Азборан — молодший син герцога Азборана, найближчого родича Ланодської королівської династії Вепрів. Так високо у своїх подумах про добру партію для Тани я не залітав, аж лячно стало від такого. Однак діти на осуд великого світу не зважали і побралися потай від усіх. Наслідків у цього шлюбу було аж два! Перший — твоє народження, мій любий онучку. Другий — гордовита зневага родини Азборанів, а відтак і всієї ланодської аристократії, бо хоча Тана була майже своя поміж аристократичної ланодської молоді, коли вона „поцупила“ у великосвітських наречених такого завидного парубка, цього ні їй, ні йому не пробачили.

Молодим до того було байдуже. Вони оселилися на узбережжі, неподалік Тасава, у невеликому маєтку, який відписала Брийомові його покійна бабуся — мати герцога. Маєток був її особистою власністю і не належав до велетенського майорату Азборанів. Бабця дуже любила молодшого онука, тому хотіла, щоб і в нього збереглася добра пам'ять про неї. Спадок став у великій нагоді. Прибутків від цього господарства вистачило на те, щоб опорядити його відповідно до потреб молодої родини та збудувати астрономічну вежу — молодий граф захоплювався вивченням зірок. Ночі він ділив між зоряним небом і дружиною, а дні присвячував тобі. Ти так само рано став цікавитися зіркам та іншими науками. Твоє ім'я було додатковим каменем спотикання, бо Нодами у роду Азборанів називали лише старших синів від старших синів. Тому старшого брата Брийома — маркіза і спадкоємця герцогського титулу, теж звали Нодом, і він так само мав би назвати свого сина, але не народив його. Натомість Брийом, порушивши старовинну традицію, викликав ще більший батьків гнів.

У щасті та безтурботності твоя родина прожила дев'ять років (знаю, що ти пам'ятаєш ті роки). Та прийшла біда. І то — через політику. Тодішній король Горагн III раптом збожеволів. Позаяк у божевільного монарха не було ані дітей, ані братів чи сестер, у країні виникла династична криза. За законом у разі недієздатності короля Королівством мав правити найближчий родич, себто герцог Нод Азборан, а після смерті короля до герцога мала б перейти і сама корона. Однак Королівством стрімко поширилися чутки, що божевілля та бездітність короля спричинені отрутою, яку дав йому саме герцог Азборан, аби заволодіти короною. Чутки поширювала королева Сафітія — дружина Горанга, яка походила з імператорської родини Межимор'я. Її підтримували чимало впливових людей королівства — надто вже нетерпимим був старий герцог до корупції та невігластва високих чинуш.

На Азборанів почалося справжнє полювання. Однієї грозової ночі твого батька Брийома раптом розбудили (гадаю, що ти і цього не забув — як таке забути? Однак ми з Таною ніколи не переповідали тобі цих обставин — вважали, що так буде безпечніше). Виявилося, що до маєтку примчала карета герцогині, Брийомової матері — другої твоєї бабусі. Її самої у кареті не було — лише візник та вірна камеристка, з дитинства знана молодим графом. Вона повідомила, що у столичний палац

1 ... 9 10 11 ... 139
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Білий замок на Чорній скелі, Костянтин Матвієнко», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Білий замок на Чорній скелі, Костянтин Матвієнко"