Читати книгу - "Артеміс Фаул. Зрада Опал, Йон Колфер"

із місця не зрушив.

Артеміс схопив свою зв’язку ключів і кинувся наздоганяти Батлера.

— Цього разу ти переміг. Але я повернуся.

Курт склав долоні рупором.

— Повертайся,— крикнув він.— Я чекатиму.

ГЛАВА 3: МАЙЖЕ ПІШЛА

Поліцейська Плаза, Небесне місто, ельфи

НА капітана Холлі Шорт чекало під­вищення. Це була подія сторіччя. Іще й року не минуло, відколи вона прохо­дила одразу по двох внутрішніх справах, а зараз, після шістьох удалих операцій, Холлі стала справжньою легендою Рекону Легітимної Ельфій­ської Поліції. Зовсім скоро відбудеться засідання Ради, де вирішуватиметься, бути їй першою жінкою- майором в історії ЛЕПРекону чи ні. І якщо чесно, така перспектива її не дуже радувала. Майори дуже нечасто надягають крила і літають між землею і зо­рями. Замість цього вони відправляють на завдання молодших за званням. Холлі вирішила відмовитися від підвищення, якщо до нього дійде. Вона проживе і з меншою зарплатнею, якщо регулярно відвідува­тиме земну поверхню.

Мабуть, варто було повідомити про свої плани командира Джуліуса Рута. Врешті-решт, саме Рут був поруч протягом усіх слухань, саме Рут висунув її кандидатуру на підвищення. Такі новини команди­рові не сподобаються. Йому ніякі не подобаються. Навіть добрі новини він вислуховує із грубим «Дя­кую» і хлопанням дверима.

Того ранку Холлі зупинилася біля кабінету Рута, щоб набратися хоробрості і постукати. Хоча вона й була майже метр на зріст — середнього ельфій­ського зросту — зараз вона раділа, що іще кілька сантиметрів їй надає коричневе волосся, що стирча­ло в різні боки. Та не встигла вона постукати, двері відчинилися, і перед нею з’явилося рожевощоке об­личчя Рута.

— Капітане Шорт! — гримнув він, тряхнувши стриженим під машинку сивим волоссям.— До мене! — Потім помітив, що Холлі стоїть біля две­рей.— Ага, ось і ти. Заходь, маємо задачку, яку потріб­но розв’язати. Це стосується наших друзів-гоблінів.

Холлі увійшла за Рутом до кабінету. Там уже був Фоулі, технічний капітан ЛЕП. Сидів так близько до плазмового екрана, що іще трохи, і носа собі об­палить.

— Відео із «Хоулерс Пік»,— пояснив Рут,— Гене­рал Скален утік.

— Утік? — луною озвалася Холлі.— Чи відомо як?

Фоулі клацнув пальцями.

— Дарвіт! Саме про це ми і маємо думати замість того, щоб стояти тут і грати в підгляди.

— Ми не маємо часу на твої саркастичні зауважен­ня, Фоулі,— відрізав Рут, і щоки у нього стали буряко­вими.— Це просто катастрофа. Скален — ворог номер два, після самої Опал Кобой. Якщо журналюги про це пронюхають, над нами реготатиме все місто. Не кажу­чи вже про те, що Скален може зібрати кількох своїх гоблінів-приятелів і повернути до життя тріаду.

Холлі підійшла до екрана, відсунувши з дороги філейну частину Фоулі. Її розмова з командиром Ру­том може почекати. Зараз на неї чекають поліцейські справи.

— Що ми дивимося?

Фоулі посвітив на екран лазерною указкою.

— «Хоулерс Пік» — виправний заклад для гоблі­нів. Камера вісімдесят шість.

— І що це таке?

— Кімната для відвідувачів. Скален увійшов, але так і не вийшов.

Холлі переглянула перелік місць розташування камер.

— У самій кімнаті камер немає?

Рут закашлявся, а може, так загарчав.

— Ні. Згідно з третьою Атлантичною Конвенцією з прав ельфів, ув’язнені мають право на особистий час у кімнаті для відвідувачів.

— Тож ми не знаємо, що там відбувалося?

— Ні.

— І який геній вигадав цю систему?

Попри всю серйозність ситуації Рут захихотів. Він ніколи не упускав можливості покепкувати з пиха­того кентавра.

— Систему охорони «Хоулерс Пік» спроектував наш кінський друг власноруч.

Фоулі образився, а коли кентаври дуються, верх­ня губа у них звисає аж до підборіддя.

— Справа не в системі. Вона надійна. Кожен в’язень має стандартний чіп у голові. Навіть якщо гоблін зможе втекти, ми можемо відправити його в міцний сон і повернути.

Холлі підняла долоні.

— Тож у чому проблема?

— Проблема в тому, що чіп не посилає сигнал. А якщо і посилає, то ми його не можемо зловити.

— Це серйозно.

Рут запалив свою славетну сигару. Кондиціонер над його столом одразу ж усмоктав дим.

— Майор Кельп вирушив на пошуки із групою за­хвату. Вони намагаються впіймати сигнал.

Трабла Кельпа нещодавно підвищили до другого командира, помічника Рута. Він був не тим офіце­ром, що полюбляв сидіти за столом, на відміну від свого молодшого брата, капрала Граба Кельпа, який мріяв лише про те, якби зайняти зручне місце десь у безпечному кабінеті та протриматися на ньому до кінця кар’єри. Якщо Холлі й погодиться на підви­щення, хотілося б хоч наполовину бути такою самою вправною, як майор Кельп.

Холлі повернулася до плазмового екрана.

— І хто приходив до генерала Скалена?

— Один із тисячі його племінників. Гоблін на ім’я Бун. З гоблінської це перекладається «шляхетнобровий».

— Пам’ятаю його,— сказала Холлі.— Бун. Митно- акцизне відділення вважає, що саме він керував контрабандними операціями Б’ва Келл. Нічого шля­хетного в ньому немає.

Фоулі лазерною указкою відкрив файл на плазмо­вому моніторі.

— Ось список відвідувачів. Буна зареєстровано о сьомій п’ятнадцять за ельфійським серединним ча­сом. Принаймні, можу показати це тобі на відео.

На зернистому екрані з’явився кремезний гоблін, що йшов коридором в’язниці і нервово облизував зіниці, поки його сканував лазер охорони. Коли при­лад підтвердив, що Бун не намагається пронести нічого забороненого, двері для відвідувачів відчи­нилися.

Фоулі прокрутив список.

— Поглянь сюди. Він вийшов о восьмій п’ятна­дцять.

Виходив Бун квапливо, йому явно було ніяково в цьому закладі. Камера на парковці зареєструвала, як він опустився на всі чотири кінцівки і рвонув до своєї машини.

Холлі уважно переглянула список.

— Кажеш, Бун вийшов о восьмій п’ятнадцять?

— Саме так я і сказав, Холлі,— роздратовано від­повів кентавр.— Повторю повільніше. О восьмій п'ятнадцять.

Холлі схопила лазерну указку.

— Якщо це правда, то як він знову вийшов о восьмій двадцять?

І то була правда. На вісім рядків нижче знову вискочило ім’я Буна.

— Я уже бачив. Глюк,— пробурмотів Фоулі,— оце й усе. Двічі вийти він не міг. Це неможливо. Таке іноді трапляється. Неполадки, більш нічого.

— Хіба що вдруге був не він.

Кентавр схрестив руки, немов захищався.

— Тобі не здається, що я про це думав? Кожного, хто входить чи виходить із «Хоулерс Пік», сканують з десяток разів. Кожен сканер перевіряє обличчя принаймні за вісімдесятьма контрольними точками. Якщо комп’ютер каже, що то Бум, то це він і є. Гоблі­нові мою систему ніяк не надурити. У них ледь мозку вистачає, щоб