Читати книгу - "2061: Третя одіссея, Артур Чарльз Кларк"

потужний потік тепла, який ішов тепер від Люцифера.

Однак з таким нібито цілком очевидним поясненням виникли деякі проблеми. Гора Зевс (як її назвали) була не звичним у таких випадках вулканічним конусом, а неправильною пірамідою, і радіолокаційне сканування не показало жодного характерного для вулкана потоку лави. Деякі не дуже високої якості світлини, зроблені крізь короткочасні розриви у хмарах за допомогою телескопів, розташованих на Ганімеді, дали можливість припустити, що та гора, як і весь крижаний ландшафт навколо неї, складається з льоду. Та хоч би яким було пояснення, а виникнення гори Зевс стало справжнім потрясінням для світу, над яким вона тепер височіла, бо весь той божевільний візерунок, що на «темному боці» супутника утворювала собою хаотично потріскана крига, нині змінився повністю.

І тоді один ексцентричний науковець висунув теорію, що гора Зевс — це «космічний айсберг», фрагмент комети, який упав на Європу з космосу. Для прикладу він наводив побиту метеоритами Каллісто, що мало слугувати достатнім доказом того, що подібні метеоритні обстріли вже не раз траплялись і в далекому минулому. Серед потенційних колоністів Ганімеда, що й так уже мали задосить інших проблем, ця теорія, звісно, симпатії не викликала.

Тож їх вельми заспокоїло, коли ван дер Берґ переконливо спростував цю теорію, заявивши, що будь-яка брила льоду такого розміру під час зіткнення просто розбилася б — а, навіть якби цього й не сталося, сила тяжіння Європи, хоч і незначна, швидко ту брилу зруйнувала б. На додачу радіолокаційні виміри показали, що хоча насправді гора Зевс поступово тоне, однак її загальні обриси залишаються цілковито незмінними. Отже, з усього виходило, що гора не льодова.

Проблему, звісно ж, можна було б легко розв’язати, відправивши крізь хмари на поверхню Європи лиш один-однісінький дослідний зонд. Та, на жаль, хоч би що там містилося під тим майже непроникним хмарним покривом, воно не викликало бажання проявляти цікавість.

УСІ ЦІ СВІТИ ВАШІ, ОКРІМ ЄВРОПИ.

НЕ НАМАГАЙТЕСЯ ВИСАДИТИСЯ ТАМ.

Це останнє повідомлення, передане з космічного корабля «Діскавері» за мить до його загибелі, не було забуте, але тлумачень його існувала незліченна кількість. Приміром, оте «висадитися» стосувалося також і роботизованих зондів чи тільки транспортних засобів, пілотованих безпосередньо людьми? А як щодо звичайних прольотів поблизу — пілотованих чи безпілотних? Або стосовно повітряних куль, які літають у верхніх шарах атмосфери?

Науковці дуже хотіли це з’ясувати, проте широка громадськість явно занепокоїлася, бо вважала, що не варто жартувати із силою, здатною підірвати найбільшу планету Сонячної системи. Та й без того знадобляться ще цілі століття, щоб дослідити та освоїти Іо, Ганімеда, Каллісто та десятки менших супутників, а Європа може й зачекати.

Тому ван дер Берґу не раз казали не марнувати свій дорогоцінний час на дослідження, які не мали жодного практичного значення, тоді як і на самому Ганімеді ще треба було багато чого зробити. («Де взяти вуглець-фосфор-нітрати для гідропонних ферм? Чи стабільний Схил Барнарда? Чи залишається ще небезпека грязьових зсувів у Фригії?» І так далі, і таке інше…) Але він заслужено успадкував від своїх предків-бурів славу людини впертої: навіть працюючи над численними своїми різними іншими проєктами, він не забував повсякчас поглядати через плече й на Європу.

І от одного дня, і то лише на кілька годин, небо навколо Зевса очистив сильний вітер із «темного боку».

Розділ 7. Приготування до далекої подорожі

«Прощай усе, що будь-коли я мав…»

І з яких глибин пам’яті сплив цей рядок? Гейвуд Флойд заплющив очі та спробував поринути в минуле. Ясна річ, що це з якогось вірша, але з моменту закінчення коледжу він ледве чи прочитав бодай рядок з якого-небудь поетичного твору. Та й тоді ще, під час навчання, дуже мало, якщо не рахувати одного коротенького семінару, де на прикладі віршів навчали правильного розуміння англійської мови.

Щоб без додаткових підказок відшукати цей рядок в огромі англійської літератури, бортовому комп’ютерові може знадобитися чимало часу — можливо, хвилин десять[18]. Але це з його боку було б шахрайством (до того ж дорогим), і Флойд вирішив за краще особисто прийняти такий виклик своєму інтелекту.

Авжеж, вірш про війну — але про яку? Їх так багато було у XX столітті.

Він усе ще блукав десь у туманах своєї пам’яті, коли до нього, рухаючись із легкою, неспішною грацією людей, що давно вже мешкають за сили тяжіння в одну шосту від земної, стали прибувати гості. На «світське товариство» «Пастера» сильно впливало так зване «відцентрове розшарування» суспільства: деякі постояльці цієї лікарні ніколи не залишали центральної її частини, «маточину» гігантської центрифуги, якою по суті й була космічна станція, з її нульовим прискоренням, а дехто, хто сподівався одного дня повернутися на Землю, віддавав перевагу майже земному гравітаційному режиму на самісінькому «ободі» цього величезного диска, який повільно обертався навколо власної осі.

Найдавнішими та найближчими тут друзями для Флойда стали Джордж і Джеррі, що було дуже дивно, адже мав з ними вкрай мало спільного. Озираючись на свій власний, подеколи мінливий і неспокійний, життєвий шлях: два шлюби, троє офіційних заручин, двоє неофіційних, трійко дітей, він частенько відчував заздрість до тривалих і стабільних взаємин цих двох людей, на які, очевидно, аж ніяк не впливали відвідини їхніх «племінничків» із Землі чи Місяця, що траплялися час від часу.

— А ви ніколи не думали про розлучення? — якось він запитав їх насмішкувато.

І, як завжди, Джордж, чиє просто-таки акробатичне, але при цьому дуже вдумливе, диригування значною мірою посприяло відродженню популярності класичної оркестрової музики, по слово до кишені не поліз.

— Про розлучення — зроду, — була його миттєва відповідь. — Про вбивство — постійно.

— Упевнений, він ніколи на це не піде, — моментально вставив Джеррі. — Себестьєн усе розпатякає.

Себестьєн — то був красивий та вельми балакучий папуга, якого ця парочка «імпортувала» на станцію після тривалої боротьби з лікарняним начальством. Той умів не тільки розмовляти, але й майстерно відтворював перші такти скрипкового концерту Сибеліуса, виконанням якого — не без допомоги скрипки Антоніо Страдіварі — ще пів століття тому Джеррі й здобув собі славу.

І от настав час прощатись із Джорджем, Джеррі та Себестьєном, можливо, лише на кілька тижнів, а можливо, й назавжди. З усіма іншими, влаштувавши їм кілька вечірок, які серйозно спустошили винне сховище станції, Флойд уже встиг попрощатись, і тепер усі його думки були зайняті лише цими трьома.

Арчі, його робот-секретар — застаріла модель, але й досі в ідеальному стані — уже був запрограмований Флойдом опрацьовувати всі вхідні повідомлення, належним чином