Читати книгу - "Чаротворці, Террі Пратчетт"

на нього поверх вкритої бульбашками стільниці.

— Чаротворство?

— Восьмий син чарівника стає чаротворцем.

— Я не знав цього!

— Про це не повідомляють широким колам.

— Ясно, але... чаротворці існували давним-давно, ну, і магія тоді була набагато сильнішою, гм, люди іншими... це не мало ніякого стосунку, до, м-м, розмноження...

«Восьмеро синів, — подумав Житник. — Тобто він робив це вісім разів. Щонайменше. Ой леле».

— Чаротворці могли все, — продовжив він. — Вони були майже такі самі могутні, як боги. Гм. Це призводило до постійних неприємностей. Боги просто не могли дозволити, щоб таке продовжувалося.

— Ну, неприємності виникали, бо чаротворці боролися один із одним, — сказав Кардінґ. — Але один чаротворець не спричинить проблем. Тобто один чаротворець, якому дають правильні поради. Старші й мудріші чарівники.

— Але він хоче володіти капелюхом архіректора!

— Чому б йому його не дати?

У Житника відвисла щелепа. Це було занадто навіть для нього.

Кардінґ люб'язно усміхнувся скарбію.

— Але капелюх...

— Лише символ, — перервав його Кардінґ, — нічого особливого. Якщо він його хоче, то отримає. Це лише дрібничка. Просто символ, нічого більшого. Підставний капелюх.

— Підставний капелюх?

— Який носить підставна особа.

— Але ж архіректора обирають боги!

Кардінґ підняв брову.

— Справді? — запитав він і кашлянув.

— Ну, так. Гадаю, що обирають. Образно кажучи.

— Образно кажучи?

Кардінґ підвівся й підібрав поділ мантії.

— Гадаю, — промовив він, — що тобі ще багато чого слід навчитися. До речі, де капелюх?

— Не знаю, — відповів Житник, досі трохи приголомшений. — Припускаю, десь у, гм, покоях Вірріда.

— Краще сходити за ним, — сказав Кардінґ.

Він зупинився в дверях і задумливо погладив бороду.

— Я пригадую Іпслора, — промовив він. — Ми вчилися разом. Справжній гульвіса. Дивні звички. Був неперевершеним чарівником, поки не збився на манівці. Пригадую, від сильного хвилювання в нього смішно сіпалася брова.

Кардінґ байдуже озирнувся на події сорокарічної давнини й здригнувся.

— Капелюх, — нагадав він собі. — Його потрібно знайти. Буде прикро, якщо з ним щось станеться.

Насправді капелюх не збирався допустити, щоб із ним щось сталося, тому зараз поспішав до «Латаного барабана» під пахвою доволі збентеженого злодія в чорному.

Цей крадій, як скоро стане відомо, був незвичайним злодієм, справжнім майстром своєї справи. Інші крали лише те, що не було прибито цвяхами, а цей міг поцупити навіть цвяхи. Він шокував Анк тим, що проявляв особливе зацікавлення до грабунку (з вражаючим успіхом) речей, які були не лише прибиті цвяхами, але й охоронялися під пильним наглядом сторожі в недоступних сейфах. Існують майстри, здатні розписати увесь церковний купол; цей злодій міг запросто його викрасти.

Цього крадія пов'язували зі зникненням патрального ножа, прикрашеного коштовним камінням, з храму крокодилобога Оффлера безпосередньо під час вечірньої молитви, а також срібних підков найкращого скакуна Патриція в той момент, коли цей кінь вийшов на фінішну пряму. Коли Ґрітоллера Мімпсі, віце-президента Гільдії злодіїв, штовхнули на ринку, а після прибуття додому він виявив пропажу жмені щойно вкрадених діамантів з потайного сховку, то відразу зрозумів, хто в цьому винен[7]. Цей злодій міг легко вкрасти ініціативу, мить і навіть слова просто з вашого рота.

Однак тепер він вперше в житті вкрав щось, що не лише попросило його про це тихим, але владним голосом, а ще й дало чіткі та беззаперечні інструкції, куди його далі віднести.

Була середина ночі — поворотна точка напружених анк-морпоркських буднів, коли ті, хто заробляє на життя при сонячному світлі, відпочиває після праці, а ті, хто надає перевагу холодному сяйву місяця, лише набирається енергії, щоб вирушити на роботу. По суті, настала та тиха пора, коли для збройного нападу вже пізно, а для крадіжки зі зломом ще рано.

Ринсвінд сидів на самоті в прокуреній, переповненій кімнаті й не звернув уваги на тінь, що промайнула повз стіл, і зловісну постать, яка всілася навпроти нього. У цьому місці зловісними постатями нікого не здивуєш. «Барабан» ревно захищав свою репутацію найбільш стильного з найсумнівніших шинків Анк-Морпорка, і великий троль, який охороняв двері, ретельно перевіряв кожного відвідувача на наявність чорного плаща, палаючих очей, магічних мечів і такого іншого. Ринсвінд так і не дізнався, що він робить із тими, хто не пройшов перевірку. Мабуть, з'їдає.

Голос таємничої постаті долинув із глибин чорного оксамитового каптура, обшитого хутром.

— Пс-с-с, — багатозначно мовила вона.

— Ні, дякую, — відповів Ринсвінд, що був не в тому стані, щоб сперечатися, — я й сам даю раду.

— Я шукаю чарівника, — заявив голос.

Він звучав хрипло, щоб замаскувати особу мовця — типове явище в «Латаному барабані».

— Будь-якого чи конкретного? — обережно запитав Ринсвінд.

Таким чином можна потрапити в халепу.

«Чарівника з глибокою пошаною до традицій, який не проти наразитися на небезпеку заради високої винагороди», — промовив інший голос, що, здавалося, лунав із круглої чорної шкіряної коробки, яка перебувала в незнайомця під пахвою.

— Он як, — мовив Ринсвінд, — це дещо звужує коло ваших пошуків. А це передбачає ризиковану подорож у невідомі, і, мабуть, небезпечні землі?

— Власне кажучи, передбачає.

— Зустрічі з незвичайними істотами?

— Можливі.

— Майже стопроцентну смерть?

— Безумовно.

Ринсвінд кивнув і схопив капелюха.

— Ну, бажаю вам успішних пошуків, — сказав він. — Я б вам і сам допоміг, але не стану.

— Прошу?

— Вибачте. Не знаю чому, але перспектива неминучої смерті в невідомих землях від кігтів екзотичних монстрів — не для мене. Я вже таке пробував, але якось не втягнувся. Кожному своє, кажу я, мене ж створили для нудьги.

Він насунув капелюха на голову й трохи невпевнено зіп'явся на ноги.

Ринсвінд вже дійшов до підніжжя сходів, що вели на вулицю, коли позаду пролунало:

«А справжній чарівник погодився би».

Він міг продовжити йти. Міг піднятися сходами, вийти на вулицю, купити хапонську піцу на виніс у провулку Смішків й піти спати. Історія повністю змінилася б, і, по суті, значно скоротилася б, однак він би добряче виспався, хоча й на підлозі.

Майбутнє затримало подих, очікуючи, що Ринсвінд піде.

Та він не зробив цього з трьох причин. Перша — алкоголь. Другою було крихітне полум'я гордості, що палахкотить у серці навіть найобережнішого боягуза. Однак третьою причиною став голос.

Він був прекрасний. Звучав так, яким на вигляд є дикий шовк.

Тема чарівників і