Читати книгу - "Чаротворці, Террі Пратчетт"

— Зараз не зима, — категорично заявив один із чарівників, — і ніч доволі тепла.

— У підступно мінливу весняну погоду, — гаркнув Житник, — і дійсно проклятим буде той, хто підведе, гм, у такий час...

— Вже майже літо.

Кардінґ задумливо почухав носа.

— У хлопця є костур, — промовив він. — Звідки він його взяв? Ти запитав?

— Ні, — відповів Житник, досі несхвально дивлячись на надокучливого знавця календаря.

Кардінґ почав розглядати свої нігті (як здалося Житнику) з багатозначним виглядом.

— Ну, якою б не була проблема, впевнений, вона зачекає до завтра, — промовив він демонстративно (як здалося Житнику) знудженим голосом.

— Заради Бога, він же стер Білліаса з лиця Диску! — скрикнув Хмурій. — Кажуть, що й у кімнаті Вірріда не залишилося нічого, окрім сажі!

— Напевно, вони повели себе дуже нерозсудливо, — впевнено заявив Кардінґ. — Я впевнений, мій любий побратиме, що ти не дозволиш, щоб якийсь юнак переміг тебе в справах Мистецтва.

Хмурій завагався.

— Ну, гм, — промимрив він, — ні. Звичайно, не дозволю, — Хмурій поглянув на невинну усмішку Кардінґа й голосно прокашлявся. — Звичайно, ні, однозначно. Білліас поводив себе дуже нерозсудливо. Однак трохи розумної обережності, без сумніву...

— То будьмо обережні зранку, — сказав Кардінґ бадьоро. — Браття, слід відкласти зустріч. Хлопець спить і принаймні цим показує нам приклад. Вранці все матиме не такий зловісний вигляд.

— Я бачив речі, на які це правило не діяло, — похмуро помітив Хмурій.

Він не довіряв Молодості, гадаючи, що вона ще ніколи не призводила до чогось хорошого.

Старші чарівники вийшли один за одним і повернулися до Великої зали, де обід дістався до дев'ятої зміни страв і лише розпочинався як слід. Щоб відбити апетит чарівникам, потрібно значно більше, ніж краплинка магії та чоловік, якого на ваших очах перетворили на дим.

Із якоїсь незрозумілої причини Житник і Кардінґ покидали кабінет останніми. Вони сиділи навпроти, кожен зі свого боку столу, і дивилися один на одного, немов коти. Коти можуть сидіти на протилежних кутах вулички й спостерігати один за одним годинами, виконуючи ментальні маневри, порівняно з якими навіть гросмейстер би здався імпульсивним. Однак коти ніяк не пов'язані з чарівниками. Жоден із них не був готовий зробити якийсь крок, поки не продумав увесь хід майбутньої розмови, щоб побачити, чи зможе здійснити наступний.

Житник здався першим.

— Усі чарівники — брати, — промовив він. — Нам слід довіряти один одному. Мені дещо відомо.

— Знаю, — відповів Кардінґ. — Тобі відомо, хто цей хлопчина.

Губи Житника безмовно заворушилися в спробі передбачити подальший хід розмови.

— Ти не можеш це стверджувати, — відповів він за певний час.

— Мій любий Житнику, ти шарієшся, коли ненавмисне кажеш правду.

— Я не шаріюся!

— Саме це я й мав на увазі, — підтвердив Кардінґ.

— Ну гаразд, — погодився Житник. — Але ти гадаєш, що тобі відомо й щось більше.

Товстий чарівник стенув плечима.

— Лише крихта підозри, — відповів він. — Але чому я повинен об'єднатися, — повільно промовив він, пробуючи незвичне слово на смак, — з тобою, звичайним чарівником п'ятого рівня? Я можу із більшою впевненістю здобути інформацію, розплавивши твій ще живий мозок. Без образ, я просто хочу це знати.

Події наступних кількох секунд відбулися занадто швидко, щоб їх зрозуміли нечарівники, однак сталося приблизно таке. Під час розмови Житник непомітно креслив у повітрі знаки Прискорювача Меґріма під прикриттям столу. Тепер він щось тихенько пробурмотів під ніс і кинув вздовж стільниці заклинання, яке залишило проталину в лакованому покритті й на півдорозі зустрілося зі срібними зміями. Вони — результат заклинання Ефективного Змієширення, вигаданого братом Гашмастером, — зринули з пальців Кардінґа.

Два заклинання зіштовхнулися, перетворилися на зелену вогненну кулю й вибухнули, сповнюючи кімнату дрібними жовтими кристалами.

Чарівники обмінялися довгими, повільними поглядами — такими можна було смажити каштани.

Чесно кажучи, Кардінґ був вражений, хоча йому не слід було дивуватися. Чарівники восьмого рівня рідко стикаються з перевіркою їхніх магічних здібностей. Теоретично, існує лише сім інших рівносильних йому магів, а кожен чарівник нижчого рівня, за визначенням — ну, нижчий. Це робить представників восьмого рівня самовдоволеними. Однак Житник був лише на п'ятому рівні.

Можливо, нагорі доволі важко, а внизу, ймовірно, ще важче, однак на півдорозі до вершини життя настільки непіддатливе, що його можна використовувати, як підкови. До того часу всі невдахи, ліниві, дурні й справжні нещасливці відсіюються, з'являється місце для діяльності, і кожен чарівник опиняється на самоті, оточений заклятими ворогами з кожного боку. Знизу підштовхує четвертий рівень, стараючись повсякчас поставити підніжку. Нагорі зверхній шостий рівень намагається розчавити всі амбіції. І, звісно, навкруги оточують побратими п'ятого рівня, готові скористатися будь-якою можливістю, щоб трохи зменшити кількість конкурентів. Спокою тут не буває. Чарівники п'ятого рівня вперті та жорстокі, у них сталеві рефлекси, а очі звузилися від постійного виглядання того метафоричного фінішного відрізка, у кінці якого перебуває приз усіх призів — капелюх архіректора.

Кардінґу починала подобатися новизна співпраці. Вона містила вартісну силу, яка завдяки підкупу приноситиме користь стільки часу, скільки потрібно. Звісно, опісля, можливо, доведеться її... знесилити...

«Протекція», — подумав Житник. Він чув цей термін лише поза межами Академії і знав, що він означає: домогтися, щоб тобі надали підтримку ті, які перебувають вище за тебе. Звісно, жоден чарівник за звичайних умов і не подумає про надання допомоги колезі, хіба що для того, щоб захопити його зненацька. Одна думка про те, щоб насправді підтримати супротивника... Та з іншого боку, цей старий дурень може бути корисним якийсь час, а опісля, ну...

Вони розглядали один одного зі скупим взаємним захопленням і безмежною недовірою, але на цю недовіру принаймні можна було покластися. Допоки не настане «опісля».

— Його ім'я Койн, — повідомив Житник. — Він стверджує, що його батька звати Іпслор.

— Цікаво, скільки в нього братів? — запитав Кардінґ.

— Перепрошую?

— В Академії такої магії не бачили вже багато століть, — сказав Кардінґ. — А може, і тисячоліть. Я лише читав про неї.

— Ми вигнали Іпслора тридцять років тому, — пояснив Житник. — Згідно з офіційними документами, він одружився. Я усвідомлюю, що якщо в нього були сини, гм, то вони стали чарівниками, але не розумію, як...

— Це не були чари. Це було чаротворство, — сказав Кардінґ, відкинувшись у кріслі.

Житник витріщився