Читати книгу - "Неідеальна потраплянка, Ліра Куміра"

Розділ 5.2.

- Залишіть умовності, люба Христино. Наодинці я просто Іларій для вас, прошу.

- Я постараюся, - усміхнулася імператорові у відповідь. – А ще я хотіла подякувати за книжки, які ви мені передали.

– Книжки? Не думаю, що їх вам передавав, - чоловік у нерозумінні подивився на мене.

- А одяг у моїй шафі? – Здається, я помилилась.

- Ні, - імператор замотав головою. - Вибачте, я не подумав про це. Але радий, що ви отримали все необхідне. І ще, якщо вам щось знадобиться, ви можете звернутися до мене, або сказати прислузі і вони дістануть все, що потрібно.

- Дякую. Тоді, якщо дозволите, я хотіла б попросити вас дозволити мені відвідування саду, було б чудово вчитися серед такої краси. А ще підручники… чи можу я отримати доступ до бібліотеки? Вибачте, якщо багато прошу, але я б хотіла більше дізнатися про світ, в якому тепер живу.

- Про відвідування саду я розпоряджуся, їжу вам риноситимуть сюди. А от на рахунок бібліотеки... Напишіть список книг, які вам потрібні, гадаю радник підбере найкращі. Що ж, давайте приступимо до обіду.
Набравшись сміливості, я розповіла імператорові про свої спроби освоїти етикет і про допомогу радника, чим дуже здивувала Іларія. У свою чергу він розказав мені про зустріч із ельфами, описав загалом те, що вони намагаються разом з довговухими відновити околицю Вічного лісу на межі двох імперій. А ще повідомив мені, що за тиждень планується бал, на який будуть запрошені не лише місцева знать, а й згадані раніше сусіди.
Чоловік дбайливо погладив мою щоку своїми пальцями, ніжно при цьому посміхаючись. А потім просто нахилився та поцілував. М'які вуста правителя пестили мої губи, розсовуючи їх, і даючи можливість нашим язикам доторкнутися. Я поклала руки на плечі Іларія, все більше поринаючи в пекучий вир почуттів, який затягував все глибше, змушуючи мене просто божеволіти. Нарешті насмілівшись, я провела долонею по гарячій шкірі імператора, яка виднілася з трохи розстебнутої сорочки.

Бажання позбавити чоловіка такого непотрібного атрибуту одягу міцніло в мені, і я рішуче вхопилася за черговий гудзик, от тільки правитель відразу зупинив мене, розриваючи наш поцілунок:

– Потім. Все потім, - його очі світилися, а дихання стало частішим і уривчастим.

А потім Смарагдик обхопив моє обличчя своїми руками, торкнувшись губами мого чола:

- Ходімо, Христино, я проводжу тебе до кімнати, адже мені треба повертатися до роботи. Але якби ти тільки знала, як мені не хочеться від тебе відриватися. - Взяв мене за руку і повів стежкою до замку.

Знав би ти, як цього не хочеться мене...

Імператор довів мене до дверей і цмокнув у щоку, після чого втік у зворотному напрямку. А я стояла, немов статуя, і не могла поворухнутися. Прикривши очі, згадувала наш поцілунок: мої губи поколювало, а щоки горіли вогнем. Неймовірний чоловік. Одним поцілунком змусив мене божеволіти. І як тут займатися навчанням?

Повернувшись у кімнату, звалилася на ліжко і відправилася у світ мрій, де цей зеленоокий красень залишився зі мною, був поруч, обіймав і цілував, а я плавилася в його обіймах і відповідала на поцілунки.
За своїми фантазіями я й не помітила, як провалилася в сон, де гуляла зі Смарагдиком біля величезного озера, сміялася та збирала квіти. А чоловік притискав мене до себе, обіймаючи за талію. Мені було легко і добре в цих обіймах, ніби так було завжди, і інакше не могло бути.

І тільки перед самим пробудженням знову побачила смарагдові очі, що дивилися з болем, і саме в той момент у мене промайнула думка, що я роблю щось неправильне. Але вона відразу розтанула, як і мій сон.

Прокинулася я від акуратних кроків Міли, яка принесла мені вечерю. Дівчина вибачилася, побажала мені смачного і спритно вислизнула за двері.
Швидко перекусивши, я взялася за вивчення книги, адже завтра повинен повернутися радник, і він буде зовсім не задоволений, якщо я не підготуюся до нашого уроку.
Я маю вчитися, якщо хочу відповідати чоловікові, якого бачу поруч із собою. А ще через тиждень справжнісінький бал! І мені дуже хотілося б танцювати на ньому, але, на жаль, я не вмію. І що ж робити? Може, варто просити імператора навчити мене? Чи знову відволікати Ельдара?

Гм... Подивимося на настрій Велетня, все ж таки мені простіше буде практикуватися з ним, бо біля імператора я відразу тану, і в голову нічого не лізе. Вирішено. Попрошу радника, якщо він, звісно, ​​буде в настрої. І якщо він матиме час. І бажання. Ох, надто багато цих «якщо».

Думаю, час все розставить на свої місця, а поки що «Етикет». Я маю впоратися хоча б з ним.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍